Троє мандрівників їхали по дорозі. Ранок був далеко позаду , день наближався до вечора. На руках у Вілени ,закутана плащем мирно сопіла пташка. Вона пару раз прокидалась. Вілена поїла її водою і та засинала знову. Ближче до вечора на горизонті замайоріли вогники села .
-Ми будемо зупинятись там на ніч ?
- Так.
-Тільки не кажи що і цьому селі є твої знайомі.
-Краще б були. Але нажаль ні .
-Тур , а в тебе є тут знайомі ? Ні . Але як би і були. То нам не варто їм койуєущкщуейцпоказуватись. Це село не славиться миролюбністью до істот.
- Як і будь-яке інше .
- Ми будемо стукати в кожен дім шукаючи ночівлю?
-Ні ,думаю одразу треба заїхати до гостиного двору. Там більше шансів.
Вони прискорили коней, від активного руху сова знову прокинулась і виглядувала через руки , неначе через маленький парканчик ,уважно роздивляючись місцевість навколо мандрівників.Скоро вони побачили будівлю яка була схожа на гостинний двір. Вона стояла на межі лісу і села , обнесена високим парканом. Мандрівники під’їхали до будівлі. Прив'язавши коней спустились на землю. Підійшовши до будівлі увійшли . Двері були не замкнені. Перша кімната в яку вони потрапили була величезна зала , заставлена лавами і столами. Всюду горіли свічки . Так що можна було роздивитись оздоблення. Вікна прикрашені вишитими шторками.У повітрі був присутній аромат дерева і трав . Свічки мерехтіли і відкидали тіні на картини які прикрашали стіни. На них були зображення природи і якихось створінь. Було чисто і світло. Було видно що господар піклується про своє хазяйство. За деякими столами сиділи відвідувачі.Дехто з них с зацікавленостью дивився на мандрівників а дехто навпаки відводив очі.За стійкою стояв дядько років п’ятидесяти на вигляд, з довгою до грудей коричневою бородою. Він протирав кухоль від пива. Коли мандрівники підійшли до нього ближче. Він повернувся до них. Вілена змогла побачити його очі. Вони були кольору зеленого,молодого листя. А в бороді стирчали гілочки створюючи уявлення що він тільки що вийшов з непролазної хащі.
-Здоровенькі були, подорожні. Що шукаєте — дах над головою чи гарячої страви?
-Ми б хотіли зняти три кімнати на ніч.
- Вибачте , але вільних лишилось тільки дві. Але в одній з них велике ліжко. Двоє там легко помістяться.
Водяник хотів було щось сказати, але Вілена його випередила.
- Нам підходить.
-Тоді це буде коштувати три срібних. Ось ваші ключі.
Велет поклав їх на стійку. Вирослав поруч з ключами поклав три срібних монетки. Вілена простягнула руку щоб забрати ключі. Рукав плаща оголив її зап’ясток з татуюванням. Господар помітив його. Його очі поступово розширились. В них була суміш емоцій , мандрівники напряглись не знаючи чого очікувати. Чоловік перехопив руку Вілени і підвів ближче до свого обличчя.
-Панно , ви знаєте що це ?
-А на що схоже ?
- Відпустіть її. -голос Вирослава здався тихим, але в ньому вібрувала загроза. Він накрив її руку своєю відчуваючи, як вона легенько тремтить. Господар трохи відступив, піднімаючи руки в жесті примирення .
-Це не просто малюнок, дівчино. Це печать роду, що дарує мить, але кличе й небезпеку.
-Ви бачили таке раніше ?
Серце Вілени заколотало з шаленою швидкістю. Думки в голові понеслись в неконтрольований танок.
-Так. У цієї відзнаки довга історія. Яку вам потрібно дізнатись. Але не зараз. Ви довго їхали. Мабуть хочете перепочити.А після того запрошую вас на вечерю. Під час якої я все вам розповім. Не треба вам щоб інші то чули .
-Я все одно прийду не сама.
-Ну якщо ви так їм довіряєте.Тоді друзі ваші теж запрошуються. Через декілька годин спускайтесь сюди. Відвідувачі розійдуться і ми зможемо спокійно поговорити.
- Добре. Тоді ми підемо в свої кімнати.
- Ваші речі вже там. Мої служки віднесли їх туди як тільки ви погодились .
-Аааа. Як ви їх розділили ?
-Пані і пан в одній кімнаті. А її брат в сусідній.
Обличчя Тура почервоніло.
-Я не її брат! Вілена . Давай поміняємось. Тобі спокійніше буде в окремій кімнаті.
- Ні , дякую “братику”.
Вона грайливо штурхонула його ліктем в бока і посміхнулась.Ця ситуація трохи розрядила напруженість .
-Нас все влаштовує.
Вирослав хазяйновито взяв Вілену за руку і повів вздовж по коридору. Поки вони йшли , Вілена не пручалась. Її думки були зайняті тим що сказав господар.
-”Невже він знає щось настільки жахливе що не можна було сказати одразу.”- Вона згадала вирази обличчя відвідувачів які сиділи за столиками.А раптом серед них були люди Княгині?
-”Так краще поговорити без зайвих вух”.
Трохи перепочивши мандрівки перевдягнулись і вийшли в зал. Там був лише сам господар.Він озирнувся .
-Вітаю знову вас. Сідайте .
Господар сидів за накритим столом. Вілена , Вирослав і Тур сили по обидві сторони від нього.
-Смачного, їжте.
Мандрівники роздивились страви які стояли на столі. Там було все чим багатий ліс. З обережністю і без поспіху Вілена положила шматочок до рота.
-Не переживайте. Тут немає отрути.
Сказав господар , ніби читаючи думки всіх присутніх.
-Я б не ризикнув своїм домом заради такого. Тим паче я б не причинив зла комусь з магічних істот.
Він швидко подивився на реакцію Вирослава.
-Звідки ви дізнались?
-Відьма яка допомагає мені опікуватись цим місцем наклала спеціальне закляття. Не знаю як , але коли переступають поріг мого гостинного двору , я одразу бачу хто це. Людина чи ні .
-А хто ви такий ?
-Я лісовик. Володар лісу який ви бачили за будівлею.
-Звідки ви знаєте про малюнок на моїй руці?
-Це не просто малюнок. Це символ. Символ належності до роду захисників. Існує в князівстві стародавній ліс. Він старий як сам світ. Коли ж він тільки утворився повсюду вирував хаос. Вода не знала берегів а вітер напрямку ,вогонь спалював все на своєму шляху . Тоді ліс розростив своє коріння і допоміг стихіям обьєднатися і знайти своє місце. Вітер співав пісні у його гілках , вода впираючись в коріння зробила береги для рік і озер , вогонь палив старі дерева звільняючи місце для нової зелені.Щоб підтримувати рівновагу, зі своєї кори і гілок створив ліс перших лісовиків, і мали вони підтримувати баланс між людьми і магічними істотами . В кожному поколінні був обраний ,який ставав захисником. Щоб жодна з сил не брала гору . Для того щоб він ,чи вона, не забували про це , наносили цей малюнок. Ваш батько оминув цю участь. Звістка про його зникнення в колодязі, облетіла всіх. Наш світ залишився Без захисника. Єдиною надією лишалось сподіватись на те що в комусь з його рідні проявиться сила. Але вона так і не з’явилась.
-Його рідні ?
Тільки зараз Вілена зрозуміла. Що з батькової сторони вона нікого і не знала. Була бабуся , яка жила за кордоном. В живу вона ніколи її і не бачила. Розмовляли раз на рік ,на тому і все. Чи справді та жінка була його матір'ю?
-Так , я звісно не певен бо не покидаю свого гостинного дому , але думаю що вони ще живі. Або хоча б живі ті хто знав його.
- Ви сказали що цей малюнок може нести смерть. Що це означає?
-Рівно те що я сказав . Якщо про нього знають ті хто чекав на вас. Так само про вас знають і ті хто не бажав щоб ви з’являлись. Як тільки вони дізнаються про те що ви прибули . На вас оголосять полювання. В тоді вже вам ніде буде сховатись.
Поки наші герої розмовляли , вони і не помітили. Як безшумно в кутку причаїлась сова. Їй коштувало великих сил перебратись з кімнати у залу. Її магічна сила настільки знизилась що господар навіть не звернув на неї увагу і продовжував.
-Через вашого батька порушилась рівновага. Через безкарність полонили Кривду. Так з благими намірами. Але без рівноваги немає і балансу. Без Кривди Правда стала всемогутньою і вирішила переробити світ на свій лад. На світ яким вона його бачить… І тепер все що не вкладається в її світогляд вона знищує. І нас з водяником в тому числі.
Господар подивився на Вирослава.
-Правда , Кривда про що це ви ?
-Про споконвічних духів які існують з нами на землі. Їх протистояння настільки ж постійне як і сам час.
-Ви боїтеся їх?
- А хто ж їх не боїться ? Це через Правду я не можу покинути це місце . Через неї я занапастив багато життів. Ти маєш її зупинити.
- Як я можу зупинити ту , кого навіть не знаю як виглядає.
- Я знаю ,як вона виглядає. -Це вимовив Тур втупивши погляд у стіл. Всі подивились на нього з питанням.
-Я бачив її коли з княжичем приходив до його матері. Правда наставляє і веде її. Княжна виконує все що та їй накаже.Але я не розумію . Ти хочеш сказати що правда може бути небезпечною ?
Тур скептично подивився на лісовика.
-Це ж Правда ! Як істина може зашкодити ?
Господар взяв кухоль і відпив з нього рідини дуже схожої на пиво. Потім відставив його пустий і насупив брови розмірковуючи як би то йому пояснити .
- Правда без балансу стає безжалісною. Їй не важливі наслідки. Лише факт.
-Факт?
Тур нахилився вперед.
-Наприклад?
-Коли мій ліс постраждав, я попросив Правду показати, хто завдає шкоди. Вона показала мені всіх: дітей, старих, жінок, мисливців. Для неї не було різниці. Усі були винні.
- Бо вони й справді шкодили, - сухо відповів Тур. - Це... логічно.
- Навіть ті діти, які рвали квіти? - втрутилася Вілена. - Вони ж не хочуть зла.
- Але все одно шкодили, -вперто відповів Тур. -Правда не помиляється. Не може помилятись.
- Не помиляється, -погодився Вирослав, - але й не вибачає. І не бачить різниці між злом зі злим умислом і випадковою шкодою.
- Да що ви знаєте про зло? Ви бачили на власні очі як вбивають дітей ?! А я бачив. Не всі такі благородні як Вирослав. Вони топили і рвали їх на частини як дикі звірі здобич. Лісовики , русалки , мавки та інші істоти.Споглядавши на це я вірив у Правду. Бо вона захищала нас .
-Вірив ? Так все таки твоя віра похитнулась ? Що ти побачив ?
-Як по її наказу спалили село з усіма мешканцями.А все тому , що дитина допомогла мавці . Вона сховала її і підлікувала. Правда,наказала спалити все вщент бо село “зараженне нечистою”. Дівчинку , яка допомогла , притягнули в центр села і привселюдно стратили.
-І навіть після цього ти все ще сужишь їй? -емоції Вілени нагадували бурю. Вона не розуміла що відчуває. Була трохи не готовою до таких відкриттів.
-Я…я не знаю. -прошепотів Тур. -Якщо не вірити у істину. Тоді у що вірити?
-Найперше вір у себе. Бо тільки ти несеш відповідальність за свої рішення. - Вирослав суворо дивився на Тура.
Він не відчував до нього ненависті. Скоріше жаль і співчуття. Тур побачив це .Він встав і відкинувши свою тарілку вийшов з зали.
*. *. *.
Морітана сиділа і пітьмі печери і обмислювала все що почула. А вона її недооцінила. Відьма думала що то звичайне, розгублене дівчисько яке не знає що робити. А тут події розгорнулись незвичним чином.
-Дитя двох родів. Нащадок стародавнього лісу. Ха-х хто б міг подумати. Добре що відправила сову за нею.
Вона встала і пройшлась до стіни. Там стояв стіл. Севірований золотом. Морітана налила собі вина , яке скоріше нагадувало кров. Її губи торкнулись блискучого краю і відьма зробила ковток. За її плечем розпався знайомий голос
-Вирішив тебе відвідати , думав мучишся опановуючи силу . Але бачу ти вже отримуєшь від неї свої плюси. Як тобі , це вино ? Особливо після того як все життя пила лише воду.
-Не бійся, хміль не вдарив мені в голову. Для моєї справи , голова має лишатись тверезою а думки впорядкованими.
-Так що наступним плануеєшь робити у своєму порядку ?
-Мені треба знайти меч раніше за Вілену . Але завдяки тобі я не можу залишити цю печеру .
- Хей , які притензії? Ти хотіла сили. Я тобі її дав. А ти як відьма маєш розуміти , що у кожної сили є своя ціна.
- Тоді яка ж ціна у сили Правди?
Кривда розсміявся .
-А ти досі не зрозуміла ? Вона завжди забирає найдорожче. Ти думаєш княжич по своїй волі пішов в той ліс. Да на біса він йому здався ! А вона знала. Правда знала що так буде. Їй потрібен був “меч”. А так як дзеркальний ні вона , ні я дістати не можемо. То княгиня пречудово справляється , як його заміна .
Морітана дуже уважно слухала що їй казав Кривда. Вона впевнилась в тому що для встановлення власного порядку їй потрібен дзеркальний меч. Ним вона зможе знищити і Правду і Кривду. Бо вони не дадуть встановити їй свій порядок. Але через закляття власного роду вона не може залишити цю печеру . Їй треба придумати як його зняти. І їй потрібні послідовники. Поки вона не може вийти , вони будуть її очима і руками. Морітану осяяла думка.
-Як ти покликав мене? Як зробив так щоб я тебе знайшла.
Кривда підійшов до Морітани і взяв з її рук золотий бокал і випив все вино одним ковтком. Потім поклав долоню на її груди , там де знаходиться серце.
-Не вустами зови. А цим.
Він постукав долонею го грудях.
-Як би це не звучало , але тільки коли кличеш серцем, відгукуються найвідданіші. Закрий очі і промовляй до них.
Морітана закрила очі. Серпанок який роївся по куткам збільшився в два рази.
-Молодець продовжуй.
Серпанок заповнив всю печеру .
-А тепер лети раз
ом з ним.
Пітьма вилетіла з печери огортаючи все навкруги , і розносячи слово відьми Морітани.
