Ранок в гостинному домі, як і селі почався з першими півнями. Вілена лежала на краю ліжка. Вона вже не спала. За дверима було чутно метушню. Помічниці господаря прибирали і готували сніданок. Дівчина це зрозуміла по тому що в їх кімнату вже прокрався аромат свіжоспеченого хліба. Від цього у неї заурчало в шлунку. Бо не дивлячись на вчорашнє запрошення на вечерю. Вілені так і не вдалося поїсти. Єдине що вона переварювала всю ніч , то була інформація яку розказав господар-лісовик. Дитя двох світів , дитя роду захисників , обрана . Ким ще її тут нарікуть. Все це трохи зводило з розуму. Всього біля тижня тому вона була звичайною дівчиною, яка ходила на звичайну роботу. Вілена і не підозрювала що може стільки винести. Звідки ті сили в ній? Останнім часом її робота була для неї пеклом. Сил вистачало тільки на те щоб дістатись до неї. Відпрацювати дванадцять годин . І повернутись до дому . А вдома вже нічого не хотілось. Тільки залізти під ковдру і сховатися від усього світу. А зараз вона їздить на коні і намагається врятувати цей світ. Можливо через те що її батько був звідси , то і вона черпає силу з цього світу. Він підживлює її. Можливо тут її місце . І це ще раз підтверджує правильність її рішення . Вона тихенько встала . Озирнулась. Ліжко було дійсно настільки велике ,що вона не відчувала Вирослава який спав на іншому краю. Ковдра була вся у неї. Так що парубок спав згорнутий клачиком. Вілена тихенько обійшла і укрила його. Потім присіла поруч споглядаючи як він спить. Наскільки б менше вона змогла винести як би не він. З перших моментів він взяв її під свою опіку. Доміг освоїтись. І зараз супроводжує. Не вимагаючи нічого натомість. Він це робить тому що вважає правильним . Побільше б таких людей як він. Хоча якщо так подумати то він і не зовсім людина.Можливо це повпливало на нього. Втративши своє життя , він намагається зберегти життя іншим. Вирослав сіпнувся у сні і від того прокинувся. Побачивши Вілену перед собою його вираз обличчя став здивований.
-Щось трапилось?
- Ні , все добре. Якщо хочеш можеш ще поспати. Я просто вкрила тебе і не встигла піднятись . Ти прокинувся.
- Зрозумів.
Вирослав був збентежений але зробив вигляд що повірив Вілені.
-Я б хотіла прогулятись селом , доки ми не рушили далі.
-Добре, я зараз зберусь.
- Не поспішай. Я б хотіла пройтись сама. Ти краще знайди Тура. Бо я не певна що він повертався до своєї кімнати . З ним треба поговорити.
-Думаю в тебе б то краще вийшло.
- Я не можу поки владнати думки. Боюся наговорити йому зайвого. В тебе теж непогано виходить. Я піду пройдусь. Скоро побачимось. Обіцяю не влізати не в що.
Вілена мило посміхнулась , накинула плащ з каптуром , який висів поруч на стільці, і вийшла з кімнати. Проходячи залою де вони вчора вечеряли Вілена відчула аромати трав. Декілька відвідувачів теж вже не спали і сиділи ,снідали. З їх чашок піднімався пар і розносив аромат навкруги. Господар стояв на своєму місці за стійкою , неначе нічого й не було. Вілена кивнула йому в знак вітання , він їй відповів так само. Вона вийшла за поріг будівлі і вдихнула ранкове повітря. Воно було ще прохолодне. Серпанок який вкривав ліс ще не повністю зник . Сонце вже діставало своїми променями до дахів будинків, але вулички лишались в тіні .Вілена без поспіху пішла однією з них. Яка як вона думала приведе її до центра села . Невеличкі парканчики відділяли хати від вулиці. В деяких вікнах горіло світло , вони мабуть всю ніч працювали. Хтось вже був на подвір'ї і порався по господарству , не звертаючи увагу на постать у плащі яка проходить повз. Так не спішно вона дійшла до центру села . Там відкрились перші ятки в яких продавчині розкладали товар. Вілена зняла каптур і підійшла до першої ятки. Там жінка розкладала прикраси . Дівчина взяла сережки і приміряючи дивилась в люстерко.
-Дівчино вони вам так личать. Ви в них неначе мавка , прекрасні.
Вілена прибрала волосся за вухо і прискіпливо роздивлялась власне відображення.
-Не знаю як і реагувати. Ви образити хотіли чи хвалили.
-Ні в якому разі не хотіла засмутити вас.
- Я думала що всі ненавидять нечесть. А порівняння з нею вважається ганебним.
- В дечому ви праві. Що є того не забрати. Але мавки всі як одна мають вроду що змушує парубочі серця битись частіше. А ваша врода нічим їм не поступається.
Вілена задоволено зняла сережки і віддала їх продавчині.
-Я їх візьму .
- Беріть , беріть. Вони підкреслюють вашу вроду.
-А ви не боїтесь , що якщо я така вродлива то може і є мавка.
Жінка засміялась.
-Ні . Нечесть сюди не ходить. За життя своє боїться. З тих пір як Княгиня оголосила їм війну вони зі своїх берліг і носа не кажуть. Не те що зайти в село вони з лісу не виходять.
-В ви й раді цьому ? Багато біди вони вам принесли?
-Ну мені особисто ні . Я й не бачила нікого. А от сусідка моя розповідала. Що якось зайшла до лісу, а там між дерев стоїть лось і дивиться на неї. Вона завмерла, а лось то на задні копита піднявся і на неї пішов. Вона бідна так злякалась , ледве втекла .
-Боже мій !
Вілена трошки награно сплеснула руками. Але жінка начебто того не помітила .
-Хто ж то був по вашому ?
-Звісно хто , лісовик.
-А що йому було треба ?
- Не маленька вже , сама маєш розуміти.
Жінка схрестила руки на грудях. Щоки горіли рум’янцем.
-”Але якщо лісовик працює в таверні , то хто ж тоді зустрівся тій жінці? Треба буде запитати у господаря що це за лось такий дивний. “. -Подумала Вілена,а в голос промовила. - А що ще було розкажіть. Мені дуже цікаво.
Було видно що вона знайшла охочого співрозмовника. Жіночка розказала ще пару історій які як вважала були чистою правдою. Аж раптом на площі з’явились озброєні люди.На них були металеві шоломи , кольчуги. Хтось був озброєний мечем а хтось і пікою. Вони вели під руки дівчину років п’ятнадцяти. Вона була худа. Легко одягнена, волосся розтріпане.Її ступні тягнулись по землі, вони були зчесані і всі в корові. Двоє міцно тримали дівчинку а троє стояли біля лавки коваля і про щось домовлялись.
Вілена здивовано подивилась на жінку. Та знервовано відвела погляд.
-А що тут відбувається? Хто вони такі ? І що їм треба від дівчинки?
- Це княжа варта.Вчора вони спіймали її.Ця відьма вкрала кошеня. А потім в її сумці знайшли всілякі трави. Хотіла мабуть провести якийсь ритуал.
-Да може дівчинка просто для чаю квіти збирала ?
- Не кожен знає які збирати можна . Можуть же і отруйні попастись.
- А батьки її де ? Є хто небудь дорослий хто опікується нею ?
-Немає в неї батьків. Загинули в лісі .
-Тобто ніхто за неї не заступиться ?
- А кому зараз потрібні проблеми ? Ніхто не схоче горіти разом з нею на вогнищі.
Вілена подивилась в сторону де була варта. Вони вже встановили стовпа і зносили дрова для вогнища. Дівчинка в кайданках стояла з очима повними пустоти.Її скуйовджене волосся висіло неначе перука. Брудними руками пона перебирала лахміття яке колись можна було назвати одягом. Вона розуміла що немає від кого чекати допомоги. Вілена ж навпаки сповнилась рішучості. Вона має її врятувати. Це невинне дитя . Вони не мають права ось так карати її ні за що. Так що треба було придумати як ? Як її врятувати ?
Поки йшла підготовка до страти, дівчинку вирішили відвести до в’язниці. Вілена прослідкувала за ними і помітила що охороняти її лишився тільки один. Інші повернулись на площу продовжуючи підготовку.
І тут дуже вчасно на площу також увійшли дві знайомі постаті. Одна з них належала Вирославу а друга Туру. Вілена швидко підбігла до них.
-Мені потрібна ваша допомога.
-Що сталося ?
Вирослав був схвильований. Вони помітили що відбувалось на площі .
-Вони хочуть спалити невинну дівчинку.
-З чого ти це взяла ?
-Я бачила її. Не схожа вона на відьму. Її звинувачують за те що вона вкрала кошеня і мала при собі трави. Тур ,ти ж знаєш що вони не розбираються. Дитя загине ні за що.
- Вілена, тільки не кажи що ти хочеш відбити її у варти?
-Ну здається саме це вона і каже . -Вирослав задоволено дивився на дівчину. Складалось таке враження що меншого він від неї і не чекав.
- Де вона зараз?
-Вони відвели її до в’язниці. Зараз її охороняє тільки один з варти.
-Тоді це саме те що треба . Вдвох проти п’яти ми не переможемо.
Вілена аж засмутилася. Тур взагалі не вважає її бойовою одиницею. Треба буде попросити Вирослава навчити її битись.
-Тоді не втрачаймо часу. Ідіть за мною.
Вілена повела товаришів вуличками уникаючи сторонніх поглядів. Вони зупинились біля будівлі яка була по сусідству. Як і сказала Вілена вхід охороняв лише один з варти . Тур обережно визернув з за рогу. Його вираз обличчя змінився на здивований.
-Що там ? Що таке ? -Вілена збентежена такою реакцією також активно стала роздивлятись.
-Я знаю його?
-Кого?
-Того , хто стоїть на варті. Ми з ним якийсь час служили в загоні княжича. Потім його кудись перевели. Його здається Левко звати.
-Як ти думаєш ми змогли б його купити ? Йому треба гроші ?
- Да кому ж вони не треба…
-Може тоді давай спробуємо обійтись без сутички.
-Чим ми йому заплатимо ?
Вирослав дістав з кишені гаманець і виступав на долоню монети. Там було приблизно п’ятнадцять золотих.
-Ми не можемо віддати все . Але думаю десяти має вистачити. На ці гроші можна купити трьох коней щей на сіно лишиться.
-Добре . Тоді пішли. Говорити буду я, а ти Вирослав краще глибше надінь каптур . Щоб обличчя було менш помітно. - голос Тура видавав його нервовість і напругу.- От вже не думав що колись прийдеться таке робити.- Він глибоко видихнув і намагаючись виглядати не вимушено пішов до парубка.
-Гей, привіт Левко! Давненько ми з тобою не бачились.
Хлопець спочатку здивувався а потім все таки зрадів пізнавши старого знайомого.
-Тур,яким вітром. Як життя вільної людини ? Не жалкуєш що пішов з варти ?
- А ні скільки. Ти що тут робиш?
- Та прислали нас тут лад навести . Ось відьму піймали. Дивчисько ще.
-І що страшна відьма ? Що поганого зробила ? Вбила когось ? Чи худобу перевела ?
Левко посмурнів. Було видно що йому не приємно про це говорити. Да і бути тут теж.
-Страшна не страшна. Не мені вирішувати. Сам чудово знаеш. Як старший вирішить так і зробим.
Тут не витримала Вілена , яка весь час стояла поруч з Туром неначе його тінь.
-Тобто один довбень вирішив ,а другий виконав. Так виходить?
Левко з образою подився в сторону дівчини.
-А це ще хто? Твоя знайома ?
-Так , вона не хотіла образити. -Тур був збентежений .
-Я бачила її на площі. Вона нікого не образить. Але ніхто за неї і не подумав заступитись. Варта всіх так залякала. Ніхто і слова не скаже. Навіть якщо немовля спалювати будуть.
-А чого ви від мене хочете ?
-Відпусти дівчинку. -Тихо попросив Тур.
-Я бачу , за час який ми з тобою не бачились , твоя голова зовсім на вулик перетворилась. Ти зовсім з глузду з’їхав. Мене ж замість неї спалять!
-А якщо ми підлаштуємо що вона сама втікала?
-Ми тобі ще й заплатим. -Вілена розуміла що треба вже викладати козирі.
І вона вгадала. Почувши про гроші настрій Левка змінився. Він вже не так “ роздувався”від обурення.
-У вас стільки немає.
- Ми можемо дати десять золотих.Цього вистачить?
-Еммм…
-Це всі наші гроші.
-Малувато за ті проблеми , які мене очікують.
Вілена побачила як він дивиться на сережки в її вухах. Було видно що він їх хоче.
-Я віддам тобі і їх, щоб було досить. Тільки відпусти дівчинку.
-Добре .
Вілена вийняла сережки і передала їх Левкові. Він віддав їм ключ.
-А тепер вдарте мене по голові. Я скажу що втратив свідомість тому нікого не бачив. Тільки зробіть це природньо.
-Добре . -Відповів Тур. І як тільки той повернувся до нього спиною . Парубок сцепив руки в замок і що сили вдарив Левка . Той відлетів аж до стін по якій і сповз. Тур же повернувся до Вілени і сказав.
-Зате природно вийшло.
Вона посміхнулась на його слова.
-Ну чого ти ? Правда ж природньо.
-Так , і голова в нього завтра буде боліти теж дуже природно .Що зроблено, те зроблено. Ходімо.
Вони увійшли в будівлю. Всередині була одна величезна кімната , яка була розділена залізними гратами на клітки. Посередині коридору який проходив вздовж стіни стояв невеличкій стіл .А в камері навпроти стола як раз і сиділа дівчинка. Вілена і Тур швидко підійшли до камери , відкрили її. Роздивлятись не було часу . Ось -ось мали закінчити приготування і прийти за дівчинкою. Вілена підійшла до неї. Присіла і подивилась в її пусті очі .
-Ти дозволиш тебе врятувати? Ми не заподіємо зла.
Дівчинка трохи збентежилась але стверджувально кивнула. Вілена вказала на Тура.
-Він візьме тебе на руки . Так буде простіше тікати.
Дівчинка знову кивнула але не вимовила жодного слова. Тур підняв її. Складалось враження що вона для нього нічого не важить. І вони швидко вийшли з будівлі. Левко все ще лежав на землі не притомний. Вони рушили непримітними вуличками. Вирослав йшов першим вдивляючись чи немає попереду людей . За ним йшов Тур йшов слідом, а за ними вже йшла Вілена дивлячись чи почали їх переслідувати. Єдине місце куди вони могли піти то був гостинний двір. Господар лісник порався на подвір’ї. Він одразу побачив три фігури які швидко наближались тому пішов їм на зустріч. Всі зупинились біля входу в двір.
-Що це ? Хто це така ?
-Я не знаю як її звати. Але я не могла дозволити щоб її стратили.
-То ви її викрали ?
- Так а що мені було робити? Я не могла кинути її.
-Дайте їй перейти поріг.
Тур поставив дівчинку на землю. Та не розуміючи що відбувається дивилась на Вілену.
-Зроби крок. Він не злий . Не скривдить тебе.
Після цих слів дівчинка перейшла межу яка відділяла гостинний двір від села . Очі господаря засвітись яскраво зеленим. Він прискіпливо дивився на неї, а потім сказав.
-Вона не має сили. Вона проста людина без нятяків на магію.
Вілена полегшено видихнула.
-А як би і була в неї сила. Це не привід лишати її життя .
-Ви викрали її з під варти. Я хотів би пустити вас . Але не можу. Я не хочу щоб вони прийшли і спалили мій гостинний дім. Все що я можу зараз для вас зробити, це зібрати коней. Беріть їх і тікайте в ліс. Туди варта потикнеться не скоро. Зачекайте біля лісу. Я зараз вам запряжу коней.
Тільки но він промовив ці слова з боку села почулися крики і дзвін який сповіщав про то що щось трапилось.
-У вас мало часу .
Господар миттю підбіг до конюшні. Хлопнув пару разів в долоні і біля нього з'явився дух , якого Вілена раніше не бачила.
-Їхні речі . Швидко.
Дух кивнув і через секунду з’явився зі складеними сумками. Господар перекинув їх через запряжені сідла і вивів обох коней до порогу . Ті неначе відчували що щось наближається, вони били копитами і голосно фиркали.
-Хотів би вам допомогти більшим, але не можу.
Мандрівники розібрали коней і взяли напрямок в сторону лісу.
