Морітана сиділа на своєму троні .Пітьма печери виблискувала фіолетовими і зеленими кристалами. По куткам роївся чорний серпанок , який не розганяло навіть світло від смолоскипів і свічок . Ними були увішані стіни і стеля ,але світло яке вони давали поглинала пітьма . Вона тримала руки зі сплетеними пальцями перед собою . Її голову прикрашав вінок з червоних маків, а смоляне волосся було красиво заплетене. Чорна довга сукня , з червоною та білою вишивкою зливалась з троном. Створювалось відчуття немов вона розчинилася у цьому місці. Поєдналась з цією великою силою. В голові ,знову і знову, повторювались події тієї ночі.
Вона летіла від лісовика не розбираючи дороги. Гілки дерев і кущів хлестали її по обличчю і тілу. Вітер тріпав її волосся а розірвана сукня теліпалась немов ганчірка. І тут вона почула голос. Він звав її.
-”Морітано, дитя моє. Іди до мене. Я втішу тебе . “
Вона різко зупинилась. Знову почувся голос .
-”Дитя моє, знайди мене”.
Це чулось не як прохання , а скоріше як назаз. І вона підкорилась йому. Знову політ. Вона летіла на голос. Шепіт вів в печеру. Вона знову стала на ноги і озирнулась навкруги. Вона бачила лише вхід. Чорнота не давала роздивитись що було там глибше. Дерева і кущі які насмілились приблизитись до входу стояли з сухими гілками. Морітана відчувала як сила тече в середину печери. “Не добре це місце , ой не добре.Не ходила б ти туди, не вернешся “. Пронеслось в її голові голосом крука. Натомість в голос вона прокричала.
-Тебе вже немає. Так що нема чого мені вказувати!
Їй відповів шепіт з печери.
-”Знайди мене дитино. Я втішу тебе.Я вилікую всі рани твої”
Морітана ще пару хвилин стояла не наважуючись переступити поріг печери. Пітьма манила її а потоки сили підштовхували вперед. Вона таки зробила крок і опинились в суцільному мороці.Вона нічого не бачила. Думала зробить шаг назад і вийде з перечери але не так все легко. Вона ледве переставляля ноги , йшла неначе сліпе кошеня. Зачинившись за камінь вона впала і роздерла руку. Їй було настільки образливо що вона майже плача сказала.
-Як я можу тебе знайти якщо тут нічого не видно. Я в’бюся швидше чим знайду тебе.
Шепіт їй відповів.
-Не дивись на світ людськими очима. Дивись відьомськими. Ось тоді й знайдеш шлях який шукаєш .
Морітана завмерла. Вона обмислювала що почула . Рука саднила ,Морітана притискала її до себе , вимазав кров’ю другу долоню. Вона відчувала потоки сили які йдуть повз неї в печеру. Вона взяла їх руками і провела по своїм очам немов прив’язуючи до себе. Малюючи власною кров’ю маску на обличчі. Коли вона відкрила очі її зіниці світились червоними. Нарешті вона бачила. Кожен камінчик , кожну краплину води яка стікала по стіні . Але одного вона не бачила . В цій печері не було життя , жодної живої істоти. Морітана пішла вперед . Туди куди стікаються всі сили . Вона йла не поспішаючи бо все ж таки не відомо було що там її чекало .Згодом коридор печери розширився і її погляду відкрилась кімната . Посеред кімнати стояла клітка. В цій клітці сиділа людина . Принаймні це нагадувала людину . Воно вбирало в себе ту силу яка стікалась сюди.
Морітана не поспішаючи підійшла до клітки . Вона сяяла неначе була зроблена з золота. А спробувавши доторкнутись Морітана тотчас відняла руку. Клітка обпікала її немов розпечене залізо. Істота яка сиділа в середині заворушилась.Вона прокрутилась по периметру і почала підніматися на ноги . Морітана вже без страху але вже з цікавістю спостерігала за нею. Коли істота стала на ноги , Морітана роздивилась що це був чоловік . Він ховав у довгому темному волоссі своє обличчя. Відьма відчувала що через це волосся не неї дивляться очі повні ненависті . Але не до неї а до тих хто його тут зачинив.
- Ну і хто ти ? Як призвав мене ?
Його голос лунав з клітки але відбивався від стін .
- Ти прагнула мене почути . От і відгукнулась .
- Хто ти ?
Знову повторила відьма . Він не був схожий ні на кого з відомих їй істот.
- Ти знаешь мене . Ти зтикалась зі мною не раз. Але ти ІГНОРУВАЛА МЕНЕ. Вірила в щасливе співіснування. Дуууууумала Правда тебе захистистить. А вона взяла і кинула вас всіх.
Його гучний сміх рознісся довкола . І тут Морітана здогадалась.
-Кривда ….
- Так , це я .
Він прибрав волосся з обличчя на якому застигла гримаса , зловісної хитрість і жорстокості. Його губи злегка підтиснуті, ніби він ось-ось насмішкувато посміхнеться або саркастично промовить щось гостре. Темні, пронизливі очі випромінюють недовіру й приховану загрозу.
-Чого ти хочешь від мене ? Для чого кликав ?
-Волі хочу . Чого ж іще .
- А я тобі тут до чого . Я проста відьма . Яка тобі від мене користь.
Кривда поцикав язиком .
- Не применшуй своїх талантів Морітано. В тобі тече кров твої предків . А саме вони запхали мене в цю клітку !
На емоціях Кривда вхопився за прути . Від його рук почав йти дим і він з криком підпустив їх. Трохи схаменувшись він продовжив .
-Я можу розділити з тобою свою силу . Я помщуся за тебе а ти мене випустиш ? Угода ?
- Угода .
Морітана не секунди не вагалась, бо цього прагнула її серце . Цього вона хотіла і було б дурістю відмовлятись від того що саме пливе тобі в руки.
- Тоді простягни мені руку і дивись.
Вона простягла обережно руку між граток. Кривда охопив її за лікоть і їх руки обплів чорно - пурпуровий серпанок. Всі ті потоки сили які стікались до Кривди , почали переходити через нього до Морітани. Її тіло почало наповнюватись його силою яку він черпав навкруги з печери .
-Закрий очі .
Вона закрила . Але крізь темряву пробилось світло . Неначе вона спостерігала збоку . Ось будинок того чоловіка який вбив Крука . Він поцілував дружину і пройшов крізь Морітану . Поки вона в легкому шоці обдивлялась себе поруч з нею з’явився Кривда.
- Не переживай . Нас ніхто не бачить і не чує. Це мій простір . Я тут господар . Іди за мною.
Він пішов за жінкою в хату. Господиня як раз варила їсти і розтопила піч .
- Дивись і насолоджуйся .
Кривда підійшов до відкритої печі заліз рукою до вогнища і пнув невеликий вуглик . Він підстрибнув і випав у кошик з хмизом. Кривда нагнувся і злегка дмухнув . Тепер палав вже цілий кошик . З комори прибігла господиня . Але Кривда відчинив вікно від чого вогонь спалахнув ще сильніше . Кошик перекинувся і полум’я почало їсти меблі. Як велетенький червоний звір ,вогонь зжерав все до чого міг дотягнутись . Господиня тушила полум’я чим могла але воно не згасало . Немов його підримувало щось магічне. Морітана мовчки спостерігала за всим цим .Вона розуміло до чого все йшло і приймала це . Кров за кров , життя за життя . Вогонь перекинувся на стіни , почав гризти балки які підтримували дах. Він ось - ось має впасти . Господиня кинулась до дверей в надії вибратись з палаючого пекла . Але Кривда і тут встиг . Він сплавив замок у дверях так що їх не можливо було відкрити . Жінка почала кашляти і задихатись від диму . Вона безуспішно дергала двері з намаганням відкрити . Ті не піддавались. Вона спробувала дістатись вікна . Але нарешті вогонь доїв балки і дах з горищем впали на жінку . Морена і Кривда перенеслись на вулицю.
- Продовжимо звідси .
Неприємно посміхаючись сказав Кривда.
Прибіг той самий чоловік . Мабуть він здалеку побачив дим і повернувся. Збіглися всі сусіди почали носити воду і заливати полум’я . Чоловік поривався підійти ближче але жар від вогню не підпускав його . І тут на попелище прибігли двоє хлопчаків . Ті самі що не однаразово приходили до неї погулятись з круком. Морітана не наважилась подивитись на них. Вона пам’ятала що вони її не бачать але серце неприємно кольнуло .
- Пішли звідси . Я побачила все що хотіла .
Кривда знову взяв її за руку і відкривши очі вони опинились в печері.
- Частину помсти ти отримала . Якщо хочешь і надалі моєї допомоги то випусти мене !!!
Слова Кривди були на межі прохання ,істерики і вимоги.
- Ти ж виходив тільки що . Для чого тобі я ?
- У нас була угода ! Випускай ! - Вимагав Кривда.
- Добре ,що я маю робити .
- Лишень капни своєю кров’ю на замок . І я стану вільним .
Кривда якось недобре посміхнувся . Але робити не було чого . Угода є угода . Морітана сильніше сжала руку яку розцарапала . Вижавши з рани каплю крові вона доторкнулась нею до замка. Гратки без звука відчинились. Кривда розплився в злій посмішці.
-Нарешті , омріяна свобода .
Він жадібно потер руки .
-Дякую що займешь моє місце . Тобі тут сподобається.
Кривда похлопав по плечу Морітану і вийшов з клітки .
-Що , ми так не домовлялись.
-Так , ой ну пробач . Я думав ти знаешь що сила не дається за дарма. Ти хотіла мою силу? Ну то маєшь. Радій хоч не доведеться в клітці сидіти. Але печера тебе нікуди не випустить.
Морітана від злості хотіла було накинутись на нього . Але Кривда обернувся на гарного темноволосого парубка. Він перехопив її руки і утримав в повітрі як ляльку. Потім прильнув до її губ і зірвав з них поцілунок.
-Не гарячкуй Морітано. Я буде тебе навідувати. І навіть частіше ніж ти думаєш. Я дав тобі майданчик для втілення твоїх задумів. Ну подумаешь трошки посидиш в печері. Це невелика платня за те що ти отримала .
Відьма без жодного слова дивилась на нього. Поки Кривда сам не випустив її руки зі своїх.
-Тоді давай перевіремо наскільки вистачить твоїх сил.
Морітана стала в центрі кімнати. Як раз біля клітки. Все навкруги заволокло чорним серпанком. Клітка зникла а на її місці з’явився трон. Зовнішність відьми теж змінилась. Тепер вона не нагадувала того загнаного звіра яким забрала в цю печеру. Її розірвана сукня зникла на її місці з’явилась нова з червоною вишивкою. Голову прикрашав вінок з маків а смоляне волосся красиво вбране .
-От тепер ти мені більше до вподоби . Тепер ти схожа на володарку тіней.
Кривда хижим поглядом дивився на відьму .
-Не сумуй тут без мене люба . В мене є справи в світі . А поки я їх владнаю тобі буде чим зайнятись.
- Не поспішай.
Морітана сіла на трон і закинула ногу на ногу. Якщо це місце створили мої предки , то я знайду з нього вихід . І раніше ніж ти повернешся .
Очі кривди загорілись .
-О така ти мені подобаєшься на багато більше . Тоді обживайся і зустрічай гостю .
Кривда розчинився в чорному тумані а в залу залетіла сова . Підлетівши до Морітани вона обернулась на дівчину . Не піднімаючи голови вона почала говорити.
-Пані . Нарешті я вас знайшла .
- І для чого ж ти мене шукала ?
Голос Морітани лунав не як зазвичай. Він лунав від стін ,від мороку неначе говорила сама пітьма. Дівчина від страху вжалась в землю .
- Я хочу служити вам. Хочу допомогти досягти цілі . Я вірю вам і вірю в вас. І те що ви зробите для нас краще майбутне ніж обрана .
Віста Морітани розтягнулися в посмішці. Неочікувано але приємно . Відчуття влади сп’янило відьму.
- Добре , ти послужишь . Лети .Знайди обрану . Супроводжуй її у будь якому вигляді якщо впораєшся. Я тебе винагороджу.
-Так пані. Все що скажете . Дівчина знову обернулась совою і вилетіла геть з печери.
