Сьогодні вам розкажу трохи про підводні долини, каньйони й інші такі формації на дні Чорного моря, ця тема мене знічев'я зацікавила і взявся розбиратись. На перед кажу - я не географ, ця наука лиш моє хобі, тому це не щось, що в собі має велику наукову цінність, лиш компіляція досліджень і інфи яку шукав для себе і тепер ділюсь з вами.
Давайте для початку пройдемось по термінології:
Каламутний потік - це підводні потік, течія води з великим змістом осадів і іншими якісними відмінностями відносно навколишньої води. Вони зазвичай утворюються на підводних схилах, але про все це детальніше буде потім.
Каньйон (каньйоноподібний канал) - це відносно вузький підводний канал у районах схилу з більшим градієнтом (нахилом).
Віялова долина - це нижня частина підводної долини, яка перетинає рівніші ділянки морського дна в області континентального підйому, з менш вираженим нахилом та широкими й відносно мілкими каналами.
Абісальна рівнина - тип глибоководних рівнин, приурочених до улоговин ложа океану. В нашому контексті це найнижча частина Чорного моря яка за виключенням трьох западин займає всю площу дна нижче шельфу. Різниця між шельфом і абісальною рівниною приблизно 2 тисячі метрів.
Шельф — материкова мілина, вирівняна частина підводної околиці материка, що примикає до суходолу та характеризується спільною з ним геологічною будовою.
Отож перейдем до самих долин, тут я би розділив на дві частини: ті, що знаходяться на шельфі і ті, що йдуть до абісальної рівнини. В першу чергу вони відрізняються походженням, серед перших домінують долини річок, що були затопленні підняттям моря.
Тут у часи останнього зледеніння мали продовження сучасні ріки, там де зараз є лимани колись були просто річища, або ж просто низини. Широкі тераси Дністра, Дунаю і Дніпра створювали величезну водну систему. Через холодний клімат, скоріш за все, тут не була аж надто буйна рослинність.
Ці широкі гирла річок нікуди не ділись й досі там же, але під водою.
Рівень моря хоч поступово підіймався, але робив це мінливо, берегова лінія бігала туди суди, а гирла річок вирізали нові рельєфи - тим, що змивали ґрунти і несучи їх до моря де вони осідали і творили посічену місцевість.
Та й саме море підмивало береги творячи берегову ерозію і таким чином відчувало сушу далі, цей процес відбувається і зараз.
Отож на сучасному континентальному шельфі північно-західної частини Чорного моря можна побачити давні річища, тераси, заплави та гирла, що доходили до материкового схилу.
Нижче ми ще раз повернемось до долин шельфу, бо це особливий випадок.
А зараз ми пройдемось по другому типу, це підводні долини, що або утворились, як попередні на суходолі, або через каламутні потоки в морі, або ж поєднують обидва варіанти. Що ж це за каламутні потоки? Це водні потоки, що насичені осадом. Через це ця вода має відмінні якості - густину і температуру, що заставляє її не розчинятись в морській загальній масі і тягнутись по дну. Їх джерелом можуть бути зсуви, землетруси, все, що збурює певну зону схилу через, що той осипається, тут велику роль відіграє берегова ерозія, вже згадана. Також такі потоки, навіть постійного характеру, формуються у гирлах річок які несуть з материка мул, особливо це явно після повеней, проривів дамб. Хоч це не постійний процес, але упродовж великого часу це має результат і змінює підводний рельєф. власне зараз все побачите.
Тут повністю йтиму в тому ж порядку, що й оригінальне дослідження звідки беру інформацію.
Глибоководна підводна зона Дунаю
Каньйон Дунаю простягається на 26 км углиб шельфу і майже не має приток. Після виходу за межі шельфу, каньйон Дунаю продовжується на континентальному схилі, як канал. Він має довжину близько 100 км, ширину 2,4 км і глибину 270 м. Він поєднує в собі риси каньйону (глибокий і вузький) і наявність підводних валів.
Далі вниз по схилу канал переходить у розгалужену систему каналів із підводними валами, відому як Глибоководна розгалужена система Дунаю. Її площа перевищує 6 000 км², а канали утворюють складний малюнок із високою звивистістю. Це найбільша підводна система Чорного моря і це просто феноменальна структура. Смакуйте цю карту!
Глибоководна підводна система Дніпра
Дев'ять підводних долин розташовані у цьому районі. Територія дуже посічена і складна, а ці долини можна класифікувати, як каньйони. Три з цих маленьких каньйонів мають довжину близько 15 км. Інші довжиною до 40-80 км. Крайній каньйон до Криму має надзвичайно складну структуру, а його віялова долина тягнеться ще на 90 км вздовж Кримського обриву.
В цього регіону є нестача дослідження, на абісальній долині (червоним) видні ще долини, але вони малодосліджені.
Системи підводних долин північного Чорного моря
Кримський обрив є однією з найстрімкіших зон континентального схилу Чорного моря. Його протяжність становить понад 300 км, і він йде уздовж узбережжя Криму.
В західній частині Кримського обриву видно численні долини. Довжина цих долин охоплює всю ширину обриву. Більша частина представлені одним каналом, прямим або злегка вигнутим, без приток. Інші долини розгалужені, мають дві або три гілки. У східній частині Кримського обриву, на схід від Ялти, схил має менший нахил і є ширшим (30–40 км).
Північна частина Чорного моря характеризується помірною шириною шельфу та зв’язком з Азовським морем. Берегова лінія утворює дугоподібну межу між Кримськими горами на заході та північними Кавказькими горами на сході.
Підводні долини в зоні Ялта-Керч
Південніше шельфового обриву, у глибоководній зоні на південний захід від Азовського моря, були ідентифіковані кілька систем підводних долин із подібними характеристиками. Вони отримали умовні назви з заходу на схід: Судакська, Феодосійська та Керченська системи. Ці долини можна простежити вниз по схилу до глибини понад 2000 м. Характерною ознакою є їхня багаторазово розгалужена дренажна система. У кожної системи довгий одноканальний віяловий канал простягається від точки злиття приток до абісальної рівнини.
Однією з найважливіших особливостей східного Чорного моря є близьке розташування Кавказьких гір до берегової лінії. Численні річки починаються в цьому гірському масиві й впадають тут. Континентальний шельф східного Чорного моря дуже вузький. Багато головних частин каньйонів тут знаходяться всього за невелику відстань від берегової лінії.
Система підводної долини Кубань
Особливістю долини Кубань є її паралельне розташування до Кавказького обриву в верхній частині. Верхня частина долини, від 60 до майже 1000 м глибини, має найкрутіший осьовий нахил і формує Кубанський каньйон. Далі вниз головний канал переходить через зону з поступово згладженим рельєфом морського дна, перетинаючи область до глибини 2000 м, і переходить у віялову долину.
Системи долин Крініца, Туапсе та Сочі
Основні гілки цих систем мають довжину 25–35 км із зонами злиття на різних глибинах: Крініца – близько 2040 м, Туапсе – 2100 м, Сочі – 1940 м. На глибинах понад 1000 м каньйоноподібні канали переходять у віялові долини, утворюючи єдиний головний канал, що прямує до абісальної рівнини.
Система долини Бзиб-Мзимта
Неподалік від міста Гагри, в районі вузького шельфу та підводною банкою Гудаута (в цьому випадку банка це різкий виступ шельфу уперед) на південному сході, розташована ця система.
Канали верхньої частини долини розташовані між краєм шельфу та основою континентального схилу на глибинах близько 1500 м. Ці канали класифікуються як каньйоноподібні. Основні гілки системи включають каньйони Мзимта, Псоу, Гагра (з неназваною західною гілкою) та Бзиб-Піцунда.
Верхні частини цих каньйонів мають численні притоки, загалом понад 15 головних каньйонів і багато менших, які поки що не ідентифіковані. Голови цих каньйонів знаходяться на краю шельфу, близько до берегової лінії та підніжжя Кавказьких гір.
На рівнинній частині континентального підйому каньйони переходять у більш мілкі віялові долини. Головний канал системи Бзиб-Мзимта продовжується до абісальної рівнини як єдиний віяловий канал.
Система долин Гуміста-Кодор-Інгурі
Шельф тут практично не існує. Включає два основних каньйони (Гуміста і Кодор) з декількома великими, частково паралельними притоками. Головні канали цієї групи об’єднуються в єдиний канал, що продовжується, як віялова долина у зону низького рельєфу.
Система Інгурі, розташована на півдні, є простішою. Вона має дві невеликі притоки у верхній частині та довгий віяловий канал, що простягається до абісальної рівнини.
Загальна довжина системи Гуміста-Кодор-Інгурі становить близько 120 км, а площа дренажної зони — приблизно 5300 км².
Система долин Хобі-Ріоні
У верхній частині система має три основні гілки: Хобі-Анкалія, Ріоні та Гріголеті. Їхні канали є крутостінними та класифікуються як каньйоноподібні (це формулювання вже приїлось, але це менше зло, чисто каньйонами їх не назвеш). На глибинах 1000–1200 м переходять у мілкіші віялові долини. Після злиття приток на глибині близько 1600 м утворюється єдиний головний канал, що прямує до абісальної рівнини.
Система долин Супса-Батумі
Це найбільш досліджений сектор східного узбережжя Чорного моря.
Система має кілька основних приток: Північна Батумська долина, Південна Батумська долина, Долина Чорохі. У верхньому сегменті є численні каньйоноподібні канали. На карті виділено 13 головних каньйонів, десять із яких належать до Північної Батумської долини.
Довжина каньйону Супси від гирла річки до злиття з Південною Батумською гілкою становить 70 км (глибина злиття – 1460 м). Головний канал Північної Батумської долини має довжину близько 50 км, а Південної Батумської – 40 км до їхнього злиття з Супсою. На основі великомасштабного патерну припускається, що долина Чорохі також може бути частиною системи Супса-Батумі.
Злиття головних каналів формує єдиний віяловий канал, який простягається на понад 100 км до абісальної рівнини.
У південній частині Чорного моря вздовж узбережжя Туреччини існують Кюреський і Карікський обриви, які є одними з найкрутіших у Чорному морі. А ще тут є тектонічний хребет Архангельського (Самсунського) підняття, який орієнтований косо до узбережжя, на карті нижче є відповідні позначки.
Підводні долини в районі Батумі–Різе
В районі Карікського обриву, поблизу Батумі та Різе, підводні долини рідко розташовані й мають відносно коротку довжину (до 40 км). Деякі з них мають притоки у верхній частині мережі.
Системи долин Гіресун-Фатса
В цьому регіоні знаходяться щонайменше п’ять підводних долин. Найбільші з них – Гіресунська, Ордуйська та Фатсинська системи – отримали назви за прилеглими місцевостями.
На континентальному схилі ці долини мають каньйоноподібну форму. Голови цих каньйонів знаходяться неподалік від берегової лінії. Від основи континентального схилу (глибина 1300–1500 м) долини переходять у єдині віялові канали, які простягаються до глибин 2000 м.
Зона Самсун
Дві важливі підводні долини, Єшилірмак і Кизилірмак, розташовані в зоні Самсуна між хребтом Архангельського підняття та східним краєм Кюреського обриву. Ці долини є продовженням річок із такими ж назвами.
Система Єшилірмак
Голови каньйонів розташовані поблизу краю шельфу на глибинах від 100 до 1500 м. У нижній частині, долина перетинає низькорельєфний континентальний підйом, утворюючи звивистий головний канал віялового типу з двома притоками.
Загальна довжина системи Єшилірмак перевищує 120 км, з яких близько 60 км припадає на верхню розгалужену частину.
Система Кизилірмак
Довжина системи Кизилірмак становить понад 90 км. Головний канал Кизилірмак, як і Єшилірмак, розташований поблизу гирла відповідної річки. У нижній частині канал поступово змінює напрямок на захід, простягаючись уздовж підніжжя Кюреського обриву.
Зона Сіноп–Ереглі
Уздовж західного узбережжя Туреччини, в районі Сінопа, крутий схил Кюреського обриву стає пологішим у західному напрямку.
У зоні Сінопа–Ереглі є кілька відносно коротких підводних каньйонів (до 30 км), більшість із яких не мають приток.
У районі, розташованому приблизно за 100 км на захід від Сінопа, на карті видно лише три короткі каньйони (до 20 км), без приток. Далі на захід, в зоні Зонгулдака, підводні долини стають численнішими. Вони мають каньйоноподібні канали у верхній частині та переходять у віялові канали в нижній частині. Довжина цих долин становить до 40 км.
Зона Ереглі–Карасу
На захід від Кюреського обриву, біля узбережжя міст Ереглі та Карасу, розташовані дві великі підводні долини: система Сакарія та система Ереглі.
Система Сакарія має три основні довгі гілки з півдня на північ. У верхній частині канали класифікуються, як каньйоноподібні з довжиною близько 30 км. У нижній частині основний канал переходить у віяловий, ширина якого варіюється від 1,5 до 3,5 км. Довжина системи Сакарія становить близько 150 км, а площа дренажної зони перевищує 1700 км².
Система Ереглі має подібну структуру, але меншу за масштабами. Її довжина та площа дренажу порівнянні із системою Сакарія.
Підводні долини Босфору та Шиле
Тут я окремо скажу про Босфор і долини, що йдуть від нього до краю шельфу. По перше цей район всіяний великим шаром осаду, що прийшов сюди з проривом протоки коли Чорне море затопила морська вода. І також тут діють течії, що виносять і заносять воду через протоку. Історично ставалось, що й вода з Мармурового моря проривалась у Чорне, в ті моменти, озеро, а й було так, що вода з Чорного моря перетікала природню дамбу. Тому в цьому районі на дні простежуються сліди цих давніх процесів. Далі мова піде про підводні системи на континентальному схилі.
Вздовж континентального схилу західної Туреччини розташована велика кількість підводних каньйонів, серед яких дві основні системи: Босфорська та Шиле.
Система Босфор складається з двох основних гілок і кількох приток. Злиття головних приток відбувається на глибинах близько 2000 м, неподалік від низовинної частини системи.
Система Шиле, розташована на схід від Босфору, має аналогічну морфологію і структуру. Її дві основні гілки також мають довжину близько 45–50 км.
Ці системи мають найбільш крутий спуск з шельфу до абісальної долини, з усіх детально досліджених. У нижній частині вони переходять у віялові канали, що простягаються до абісальної рівнини. Голови каньйонів систем знаходяться поблизу краю шельфу, без значного врізання у нього.
Підводні долини біля узбережжя Болгарії
Уздовж болгарського шельфу долини розташовані в основному поблизу Бургаса та мису Каліакра
Бургаська зона. Тут шість підводних долин перетинають континентальний схил і підйом. Верхні частини долин мають довжину 10–15 км та каньйоноподібну морфологію. Долини продовжуються вниз, утворюючи мілкі канали завдовжки 10–25 км.
Каліакрійська зона. На північ від Бургаса континентальний схил стає значно крутішим. Підводні долини в цій зоні коротші, але більш звивисті.
На північному краю зони мису Каліакра розташований подовжений ерозійний морфологічний об’єкт, відомий як каньйон Манганарі, довжиною близько 45–50 км. Він має тектонічне походження. На нижній карті позначений буквою M.
Що ж, це здається усе, якщо було душно, не дякуйте) Ставте питання, критикуйте, завжди цьому радий. Також сюди не попали ще багато тематичних карт, я їх виставлю в коментарі у своєму тг-каналі (посилання в шапці профілю і в коментарі). Там же будуть файли джерел на основі яких писав це, дякую за увагу!
Бібліографія:
Black Sea submarine valleys – patterns, systems, networks
Основи океанології. В.К. Хільчевський, С.С. Дубняк. 2008
