Самбір зустрів нас грозою. Коли вийшли з автобуса, то на місто якраз насувалася негода. Ми прибули десь за пів години до початку самої презентації поетичної збірки «Дроhema». Поки оклигали від сорокахвилинної поїздки, де значний шмат дороги нагадував американську гірку через жахливі великі ями й калюжі, та й збігали в АТБ біля автостанції, щоб скупитися на солодкий стіл, уже було за п’ятнадцять п’ята. І з поміччю Google Maps, висолопивши язика, мчали на локацію.
Місто розглядали мимохідь. Хтось у Самборі вже давно не бував, а дехто — уперше приїхав. Утім, краєм ока помічали, як цьогоріч швидко прийшла осінь. Тротуари та дороги вкривало перше опале жовте листя й каштани з волоськими горіхами. А ось кам'яниці та австрійські будинки водночас вражали кількістю та атмосферою й жахали занедбаністю.
Як виявилося, знайти Самбірський молодіжний центр було завданням із зірочкою. До орієнтовного розташування локації дійшли швидко, а затим на площі Леся Курбаса з рюкзаками, торбами та гітарою намотували кола, шукаючи будинок під номером 6. Запитували у перехожих — а вони й самі не знали, де то є. На щастя, хтось додумався зайти на сторінку Самбірського молодіжного центру в Instagram і пошукати серед збережених сторі раніше зняте коротке відео, як дійти до локації.
Самбірський молодіжний центр розташовувався у будинку Народного дому, на другому поверсі. Там навіть унизу під інформаційною таблицею Народного дому була інформаційна таблиця центру. Хоч ми проходили повз цей будинок, однак таблички не зауважили, бо вона була прозорою.
Зайшли у приміщення і піднялися на другий поверх якраз вчасно, бо тоді й почалася злива. Прибули на локацію дещо зі запізненням, однак зрозуміли, що могли й не поспішати. У Самбірському молодіжному центрі нас зустріла його керівниця пані Марія та ще дві слухачки. Ще третя добігла за декілька хвилин.
Виявилося, анонс футбольного матчу, який опублікували два дні тому, мав більшу перевагу, аніж наша афіша, опублікована тиждень тому.
Слухачів було справді мало; у Трускавці й то була більша аудиторія. Проте це дозволяло провести презентацію у камерній атмосфері.
Пані Марія завчасно підготувала приміщення для нашого заходу. Ми мали виступати на своєрідній сцені, адже унизу були рядами розставлені розкладні білі дерев'яні стільці. Ми спершу їх відсунули та поставили колом, однак згодом запримітили сірі крісла-мішки й ними замінили стільці.
Паралельно готували солодкий стіл, який вмістився на дерев’яному стільці обабіч крісел-груш, щоб було простіше дотягнутися і не ставати зайвий раз.
Ще нашу увагу у молодіжному центрі привертали гарні неонові вивіски з фразами «Сміливі й вільні мають щастя» і «Вільні бути собою». І, зачаровані цими вивісками, ми не могли їх не сфотографувати.
Презентацію почали зі запізненням на пів години.
Учасників літературно-музичного угруповання «Дроhema», цього разу було небагато — музикантка та поетка Світлана Лещенко, поет Роман Миронов, юна поетка Наталія Яблінська (Кучерява) та я, мисткиня Вікторія Бура-Чеботарь.
Подію розпочали з авторської пісні Світлани Лещенко під гітару, яка, правда, має назву «Прощання». У нас є традиція — зачинати презентації з інструментальних мелодій у виконанні Соломії Швадчак. Оскільки цього разу музикантка та поетка не змогла до нас долучитися, то цю роль на себе взяла Світлана.
Затим учасники коротко розповідали про себе й зачитували авторські вірші з поетичної збірки й не тільки. Сповнені осінньою атмосферою, ми дещо більше ділитися творчістю у контексті цієї пори року.
Десь тоді незабаром гроза і закінчилася. Тож ми поміж зачитуванням поезії стали відчиняти вікна центру задля свіжості після дощу.
Опріч цього, як завжди, зачитували й поезію інших авторів збірки. Зокрема, Романи Фіни, засновниці літературно-музичного угруповання «Дроhema», Ольги Губицької-Рахманіни та Михайла Деревенка. Дехто зачитував і ті вірші, які є у соціальних мережах авторів, що найдужче відгукнулися.
Поміж авторськими читаннями поезій, Світлана Лещенко виконувала свої пісні під гітару. Тим часом слухачі передавали по колу збірки та гортали сторінки книги. Також ласували смаколиками зі солодкого столу обабіч.
Сама презентація тривало недовго, однак захід був якісним. Затим було спілкування з аудиторією та автограф-сесія. Опісля пані Марія, керівниця Самбірського молодіжного центру, запросила літературно-музичне угруповання «Дроhema» на запис подкасту найближчим часом.
Ішли на автостанцію, на щастя, уже неквапливо. До того ж нас проводжали слухачі, яким усе одно було дорогою. Правда, ми йшли якимись вуличками з калюжами, де не було гарних будинків, але це таке…
Ця презентація поетичної збірки «Дроhema» однойменного літературно-музичного угруповання була особливою. Так, зокрема, зважаючи на поспіх через запізнення на подію, яку й самі запланували. Однак це був цікавий досвід через цей захід пізнати місто Романи Фіни, засновниці літературно-музичного угруповання «Дроhema». Сповнитися атмосферою невеличкого містечка перед грозою та опісля, пошпацерувати вуличками, задивитися на маскарони будівель дорогою на автобус, та й записати десь у чернетці, що було б файно написати про це хайку.
Тим паче завдяки презентації поетичної збірки мала честь побувати у Самборі ще й з тієї причини, що це місто юності мого батька.
