Розвідка та складання схем місцевості

1. Завдання розвідки місцевості

Головною метою розвідки місцевості є збирання інформації, що забезпечує ефективне планування дій. Основними завданнями є:

а) оцінка прохідності місцевості для бойової та транспортної техніки;
б) аналіз стану доріг, мостів, шляхопроводів та інших дорожніх об'єктів;
в) визначення характеристик водних перешкод і можливостей їх подолання;
г) оцінка захисних і маскувальних властивостей місцевості, включно з природними укриттями;
д) виявлення прихованих шляхів підходу до об'єктів та переднього краю противника;
е) дослідження стану джерел водопостачання;
є) виявлення змін місцевості порівняно з картографічними даними.

Розвідка проводиться постійно, з дотриманням принципів цілеспрямованості, потайності та безперервності. Дані, отримані під час розвідки, мають бути максимально точними та своєчасними.

2. Способи розвідки місцевості

Розвідка місцевості здійснюється переважно за допомогою спостереження та безпосереднього огляду. Суттєві дані про місцевість також отримують завдяки використанню БПЛА, які на тактичному рівні стають важливим інструментом військової розвідки. Доповненням до цього слугують спеціальні карти, військово-географічні описи, довідки, а також інформація, отримана від полонених чи місцевих жителів.

Спостереження ведуть командири підрозділів, спостережні пости, ротаційні (взводні, відділові) спостерігачі, а також чергові вогневі засоби. Воно здійснюється цілодобово, незалежно від погодних умов чи пори року.

Для спостереження обираються точки з оптимальним оглядом, які залишаються прихованими від спостереження та обстрілів противника. Спостерігачі використовують карти масштабу 1:25 000 або схеми місцевості, біноклі, стереотруби, далекоміри, компаси, годинники, журнали спостереження та засоби зв’язку. У нічний час або за умов поганої видимості застосовують прилади нічного бачення, тепловізори та освітлювальні засоби.

Основна увага під час спостереження приділяється:

• виявленню шляхів наближення до переднього краю оборони противника;

• визначенню районів, вигідних для спостереження противником;

• дослідженню природних перешкод, загороджень та шляхів їх обходу;

• фіксуванню змін у місцевості.

Вказуються ключові об’єкти та ділянки, які потребують особливої уваги. Важлива інформація передається негайно.

Методика організації спостереження та безпосереднього огляду місцевості

Спостерігачу визначають сектор спостереження, орієнтири та порядок подання звітів. Після отримання завдання він уважно вивчає вказаний сектор, аналізує характерні особливості місцевості, розташування орієнтирів та інших об'єктів. Ці дані наносяться на карту із визначенням відстаней до ключових точок.

Якщо карти немає, створюється схема місцевості, куди додають орієнтири та відстані, виміряні за допомогою далекомірів або окомірно. Карта чи схема також використовуються для фіксації об’єктів, цілей та напрямків відносно орієнтирів.

Спостереження проводять послідовно:

У ближній зоні (до 500 м) – справа наліво.

У середній зоні (до 1000 м) – зліва направо.

У дальній зоні – знову справа наліво.

Завершується цей процес у зворотному порядку.

Виявлені об'єкти досліджуються за допомогою оптичних приладів, їхнє місцезнаходження визначається відносно орієнтирів, фіксується на карті або схемі та передається засобами зв'язку.

Безпосередній огляд місцевості

Цей метод дозволяє детально оцінити:

прохідність території;

її захисні та маскувальні властивості;

умови ведення вогню та орієнтування.

Огляд проводиться у випадках недостатньої інформації, отриманої за допомогою БПЛА, або коли є можливість безпечно наблизитися до об’єктів для детального вивчення, вимірів чи розрахунків.

Розвідка безпосереднім оглядом здійснюється розвідувальними групами під час маршів, наступальних або оборонних дій, якщо немає прямого контакту з противником. Порядок дій, дистанція та методи роботи дозору залежать від поставленого завдання і ситуації.

Рекрутингові центри бригад ЗСУ https://108brigade.army/ - 108 обр ТрО Дніпропетровської області. Бригада зі славним бойовим шляхом, діяла на Донецькому напрямку на 2024 рік діє на Запоріжжі. Щоб долучитись телефонуйте 0800337803 чи 0664476906 Хочете додати до списку контакти рекрутингового центру вашої бригади? залишіть коментар під дописом і ми додамо ;)

Оформлення результатів розвідки

Отримані дані наносять на карту або схему за допомогою умовних позначень. Інформація, що може суттєво вплинути на переміщення військ (наприклад, зруйновані дороги, мости, заміновані території, затоплення чи пожежі), передається негайно через сучасні засоби зв'язку.

Розвідка елементів місцевості

Розвідка окремих елементів місцевості (річки, маршруту, лісу, болота тощо) здійснюється через безпосереднє обстеження молодшими командирами підрозділів або розвідувальними групами. Для прискорення процесу та підвищення якості розвідувальних матеріалів об’єкти місцевості часто фотографують.

Розвідка ріки

Основним завданням під час розвідки річки є детальне вивчення:

• характеристик обраної ділянки та прилеглої місцевості в зоні форсування;

• можливостей для маскування і захисту в місцях переправи;

• місць розташування пунктів управління, вогневих позицій та підходів для переправи.

Береги річки оцінюють за такими критеріями:

• доступність для бойової техніки;

• зручність організації переправ (вбрід, десантних або танкових);

• наявність пологих схилів і незаболочених заплав.

Для переправи переважно обирають ділянки річки з:

• пологими берегами;

• прихованими підходами;

• можливостями для надійного маскування.
  Важливо, щоб берег переправи був вищим за протилежний для ефективного спостереження, прикриття артилерією та іншими засобами, а також забезпечення підтримки наступу.

Об’єкти на протилежному березі, заплановані для захоплення, повинні мати зручні підходи, а прилегла місцевість — сприяти маневруванню та зосередженню підрозділів.

Дослідження переправних ділянок

Розвідка ділянки річки починається з огляду:

• підходів до неї;

• характеристик ґрунту дна та берегів;

• стрімкості схилів;

• умов спостереження та ведення вогню;

• наявності озер, проток, заболочених зон тощо.

Оцінюється також наявність:

• місцевих засобів переправи;

• будівельних матеріалів для ремонту або створення переправ;

• гідротехнічних споруд, які можуть вплинути на форсування.

Для кожної наміченої ділянки визначають:

• ширину, глибину та швидкість течії річки;

• стрімкість спусків і підйомів;

• тип ґрунту дна.

Методи визначення характеристик

• Ширина річки: визначається за великомасштабною картою, окомірно або геометричними побудовами. У періоди паводків використовуються аерофотознімки.

• Глибина річки: вимірюється мотузкою з грузилом або жердиною з поділками.

• Швидкість течії: обчислюється за допомогою поплавка, фіксуючи час, за який він пропливає визначену дистанцію (наприклад, 50 м).

• Ґрунт дна: визначають жердиною (легко входить — дно замулене, із зусиллям — глинисте або піщане) або за швидкістю течії річки.

Отримані дані оформлюються у вигляді розвідувальних документів і передаються для аналізу.

Розвідка місцевості та об'єктів має вирішальне значення для планування військових операцій. Основні аспекти розвідки охоплюють оцінку прохідності території, стану природних і штучних об'єктів, а також визначення потенційних перешкод та шляхів їх обходу.

Розвідка бродів та переправ

Броди вибирають на основі ширини ріки, глибини води, швидкості течії та типу дна. Взимку слід оцінити товщину льоду і його міцність. Дані про місце розташування переправ, їхні характеристики і доступні підходи наносяться на карту або схему.

Розвідка маршруту

Розвідка маршруту забезпечує визначення умов прохідності для бойової та транспортної техніки. Вивчаються:

1. Прохідність доріг: ширина, покриття, стан, можливість об’їзду пошкоджених ділянок.

2. Об’єкти маршруту: мости, дамби, тунелі та інші конструкції.

3. Перешкоди: завали, мінування, затоплення, та можливі обхідні шляхи.

Особливу увагу приділяють характеристикам доріг (підйоми, спуски, повороти), стану дорожніх споруд та визначенню умов маскування.

Розвідка лісу

Ліс вивчають для оцінки тактичних властивостей: прохідності, можливостей маскування та орієнтування. Аналізу підлягають:

1. Склад і густота насаджень: тип дерев, їх висота, товщина, зімкнутість крон.

2. Інфраструктура лісу: наявність доріг, просік, дренажних канав, поділ на квартали.

3. Маскувальні властивості: залежно від густоти насаджень.

4. Умови ведення бою: орієнтири, можливості для стрільби і маневрів.

В наступі розвідка зосереджується на дорогах та просіках, які відповідають напрямку атаки. В обороні вивчають підходи до лісу та можливості укриття.

Особливості зимової розвідки

Узимку особливу увагу приділяють стану снігового покриву, льоду на ріках, незамерзаючим ділянкам та слизьким поверхням. Оцінюються заглиблення рельєфу, які можуть стати небезпечними через заметіль.

Узагальнення даних

Результати розвідки включають схеми місцевості з відображенням:

• маршрутів руху,

• стану дорожніх і гідротехнічних споруд,

• потенційних перешкод і шляхів їх обходу.

Дані, які не можна позначити умовними знаками, записуються у вигляді легенди.

Ефективна розвідка дозволяє оптимізувати плани, забезпечити безпечний рух підрозділів та досягти максимальної ефективності бойових дій.

На основі поданої інформації розвідка місцевості, включаючи річки, ліси та болота, є надзвичайно важливим етапом планування та здійснення бойових дій. Вона дозволяє забезпечити прохідність місцевості, визначити оптимальні маршрути, а також уникнути небезпек і несподіванок.

Ключові моменти розвідки

1. Розвідка річок і водних перешкод:

• Оцінюються броди (глибина, швидкість течії, ґрунт дна, стрімкість берегів).

• Узимку перевіряють товщину льоду та його з’єднання з берегами.

• На карту наносяться зони можливих переправ, а також дані про потенційні затоплення через руйнування гідротехнічних споруд.

2. Розвідка маршрутів:

• Обстежуються дороги (ширина, якість покриття, стан ділянок з підйомами, мостами, тунелями).

• Визначаються шляхи обходу перешкод та маршрути руху поза дорогами.

• Особливу увагу приділяють умовам маскування, розосередження та розгортання сил.

3. Розвідка лісу:

• Аналізується склад і густота насаджень, наявність доріг, просік, вирубок і буреломів.

• Вивчаються умови орієнтування, ведення вогню, маскування.

• Особлива увага приділяється перешкодам, таким як повалені дерева, канави чи завали.

4. Розвідка боліт:

• Обстеження проводиться з використанням жердин, мотузок і компаса.

• Встановлюється глибина торфу, багнистість дна, товщина льоду взимку.

• Наносяться на карту проходи, дороги та стежки, придатні для руху.

Значення розвідки

Детальна розвідка дозволяє підрозділам:

• Уникнути пасток і небезпечних ділянок.

• Забезпечити безпечний рух техніки та особового складу.

• Використовувати місцевість для нанесення несподіваних ударів по противнику.

• Забезпечити ефективне маскування від ворожого спостереження.

Розвідка місцевості є основою для успішного планування і ведення бойових дій. Чітке нанесення отриманих даних на карту дозволяє командуванню приймати обґрунтовані рішення, знижувати ризики та підвищувати ефективність бойових операцій.

4. Правила складання схем місцевості

 Бойові графічні документи є невід’ємною частиною організації бою, управління підрозділом, вогнем і передачі інформації. Вони забезпечують візуалізацію тактичної обстановки, спрощують планування та координацію дій. До таких документів належать схеми місцевості — спрощені креслення, які відображають ділянки місцевості у великому масштабі.

Призначення схем місцевості

1. Доповнюють або замінюють топографічні карти, особливо якщо карти застарілі чи не мають необхідних деталей.

2. Відображають тактичну обстановку, розташування сил противника і власних підрозділів.

3. Використовуються для управління вогнем, пересуванням підрозділів і організації бою.

Процес створення схем місцевості

Джерела для складання схем:

• Топографічні карти: як базова основа для креслення.

• Аерознімки: для уточнення деталей.

• Окомірне знімання: безпосередньо на місцевості під час розвідки.

Основні правила створення:

1. Орієнтація аркуша: противник завжди зображається у верхній частині схеми.

2. Вибір об’єктів: наносяться лише ті деталі, які важливі для нанесення бойових порядків і цілей.

3. Умовні знаки: використовуються стандартизовані знаки, нові позначення пояснюються на полях.

4. Масштаб:

   • Якщо точний масштаб неможливий, зазначають приблизний (наприклад, "Масштаб приблизно 1:6000").

   • На схемах з масштабом топографічної карти відображаються лінії кілометрової сітки.

Деталізація схем

Об’єкти, що наносяться:

• Топографічні особливості: дороги, водоймища, ліси, чагарники, рельєф.

• Тактичні елементи: бойові порядки, цілі противника, маршрути руху.

• Додаткові позначення: магнітні азимути, відстані, перспективні малюнки об’єктів або фотографії.

Колір і наочність:

• Для виділення ключових елементів застосовуються кольорові олівці або фломастери.

• Значні об’єкти, такі як дороги, ліси, водойми, позначаються підтушовуванням.

Легенда і пояснення:

• Особливості місцевості, які не можна показати графічно, додаються в легенду.

• Для точності записуються координати, азимути і відстані до об’єктів.

Вимоги до бойових схем

1. Точність: максимально достовірне відображення місцевості.

2. Наочність: чітке і зрозуміле позначення тактичної обстановки.

3. Практичність: схема має бути зручною для використання в бойових умовах.

Складання схем місцевості є важливим елементом підготовки до бою. Вони дозволяють оперативно оцінити тактичну обстановку, спланувати дії підрозділів та забезпечити їх ефективне управління. Використання бойових графічних документів значно підвищує точність і якість прийняття рішень у бойових умовах.

5.5. Складання схеми місцевості за картою (аерознімком)

Залежно від мети документа та обставин, схема місцевості зазвичай складається у збільшеному масштабі в такій послідовності.

На карті окреслюють ділянку, яку потрібно перенести на схему, у вигляді прямокутника. Потім на папері малюють прямокутник, збільшуючи його сторони пропорційно до необхідного масштабу схеми, і переносять координатну сітку з карти.

Для цього за допомогою пропорційного масштабу визначають відстані від кутів прямокутника до точок перетину сторін з лініями сітки, наносять ці точки і підписують відповідні позначення ліній сітки. З’єднуючи ці точки, отримують координатну сітку. Потім окомірно або за допомогою пропорційного масштабу переносять з карти на схему місцеві об'єкти та рельєф. Для більш точного перенесення об’єктів карту і схему розбивають на менші квадрати лініями, які після нанесення схеми стираються.

Складання схеми за аерофотознімком виконується аналогічно до складання за картою. Спочатку на аерознімок наносять сітку квадратів необхідного розміру, що дозволяє з точністю перенести елементи місцевості на схему. Нанесення квадратів на схему та перенесення контурів з аерознімка доцільно виконувати за допомогою пропорційного масштабу.

6. Складання схеми місцевості прийомами окомірного знімання

Окомірне знімання місцевості — це метод топографічного знімання, який виконується за допомогою планшета, компаса, циркуля та візирної лінійки. Схему місцевості можна скласти за допомогою окомірного знімання з однієї або кількох точок стояння.

Знімання з однієї точки стояння проводиться методом кругового візування в такій послідовності. Планшет із закріпленим аркушем паперу орієнтують так, щоб верх схеми був спрямований до противника або у напрямку дії свого підрозділу. Планшет фіксують на бруствері окопу, в кабіні автомобіля тощо.

На аркуші паперу, де вже проведена стрілка "північ-південь", зорієнтована за компасом, наносять точку стояння. Потім, не змінюючи орієнтацію планшета, проводять лінії в напрямку на об'єкти місцевості за допомогою візирної лінійки, а на кінцях ліній позначають ці об'єкти відповідними умовними знаками. Далі, використовуючи бінокль або окомірно, визначають відстані до цих об'єктів і відкладають їх у масштабі на відповідних напрямках.

На отриманих точках наносять умовні знаки або зображають об'єкти (орієнтири) в перспективі. Відносно цих об'єктів наносять деталі місцевості, що знаходяться поблизу точки стояння, між нанесеними об'єктами та поруч із ними. Масштаб схеми визначається за відстанню від точки стояння до найбільш віддаленого орієнтира. Після цього схема оформляється кольоровими олівцями, а на ній підписуються характеристики об'єктів, які можна визначити візуально.

Знімання з кількох точок стояння використовується для складання схем великих ділянок місцевості. Місцеві предмети та характерні форми рельєфу наносяться на схему засічками, круговим візуванням та іншими методами.

На першій точці круговим візуванням наносяться найближчі об'єкти місцевості. Потім проводиться пряма лінія в напрямку до другої точки стояння (рис. 6а), з якої буде продовжено знімання, а також прокреслюються напрямки на об'єкти, які потрібно буде визначити засічкою.

Робота:

а) На першій точці здійснюють кругове візування і наноситься на схему місцеві предмети та об'єкти рельєфу. Після цього прокреслюється напрямок до наступної точки стояння.

б) Переміщуючись до другої точки, визначають відстань, яку можна виміряти кроками або за допомогою спідометра, і відкладають її у масштабі схеми на попередньо прокресленому напрямку. Отримують нову точку стояння, орієнтують планшет в напрямку попередньої точки і знову за допомогою кругового візування та засічок наносять на схему об'єкти місцевості.

На рис. 5.6б показано напрямки з двох точок стояння. Для досягнення високої точності нанесення об'єктів, знімання здійснюється з трьох-чотирьох точок.

Рельєф знімають одночасно з місцевими предметами, спочатку визначаючи характерні точки та лінії (вершини, улоговини, сідловини, обриви, лінії вододілів та водозливів), а потім наносять форми рельєфу горизонталями і умовними знаками. Висота перерізу рельєфу вибирається довільно.

7. Складання бойових графічних документів

Бойовими графічними документами, що складаються в підрозділах, є картки і схеми вогню, схеми опорних пунктів, орієнтирів, маршрутів та інші. Їх зміст і деталізація залежать від призначення, але основними вимогами є своєчасність, точність складання, стислість, ясність, вірогідність і наочність. Досягти цього можна завдяки раціональним способам складання, використанню об'єктивних даних (відповідних обстановці) та точному нанесенню умовних знаків і пояснювальних підписів.

Тактичну обстановку наносять відповідними умовними знаками кольоровими олівцями, а для позначення умовних знаків противника використовують дві лінії (чорний колір). Положення, завдання і дії підрозділу, вогневі засоби та техніка зображуються на схемах за їх реальним положенням на місцевості, орієнтуючи в напрямку дії підрозділу або ведення вогню.

Підписи розміщуються праворуч від умовних знаків або на вільному місці схеми, паралельно до її нижньої або верхньої рамки. Розміри підписів повинні відповідати розміру схеми, її навантаженню і величині підрозділу.

Бойовий документ повинен містити назву, яка підписується зверху, а за потреби — гриф і номер примірника. Внизу підписується посада, військове звання, підпис, прізвище виконавця та час і дата складання.

Картка вогню відділення

Картка вогню відділення складається командиром під час організації оборони і полегшує вивчення місцевості, підготовку даних для ведення вогню, управління вогнем відділення. Основа картки вогню — це схема місцевості, складена окомірним зніманням або за допомогою баштового кутоміра. Тактичні об'єкти наносяться одночасно з топографічними.

На картку вогню наносять орієнтири, їх номери, відстані до них, положення противника, позицію відділення, смугу вогню, додатковий сектор обстрілу, основні та запасні вогневі позиції БМП, гранатометів, протитанкових комплексів та інші елементи. Для картки вогню танка наносять вихідні установки для стрільби вночі та в умовах обмеженої видимості.

Схема опорного пункту взводу

Схема опорного пункту взводу складається командирами при організації оборони. Вона відображає рішення на оборону та складається за допомогою окомірного знімання з однієї або двох точок стояння. На схемі наносять орієнтири, положення противника, смугу вогню, позиції відділень і їх сектори обстрілу, основні та запасні вогневі позиції, ділянки зосередженого вогню та інші важливі елементи.

На схемах опорних пунктів відображаються також позиції вогневих засобів командира роти та батальйону, загородження, фортифікаційні споруди, позиції сусідніх підрозділів та межі їхніх смуг вогню.