Коли торік у новинах промайнуло повідомлення: невідомі осквернили синагоги і мечеті у Франції, я подумала: чергова хвиля ненависті. Зелена фарба на єврейських святинях, свинячі голови біля мусульманських храмів — звучить як історія із сумнозвісних 1930‑х. Але виявилось, що за цими провокаціями стояли зовсім не хулігани‑одинаки.
Перший шар: кримінальна операція
За даними правозахисної організації Forum 18, у Франції та Німеччині з квітня по вересень 2025 року діяла група сербів, які отримували гроші за осквернення святинь. Їхнім виконавцям оплачували дорогу, проживання і пропонували 1 000–1 500 євро за кожну «акцію», а доказом служили фотографії з місця злочину. Командували ними двоє людей під псевдонімами «M.G.» і «Hunter». Пізніше журналісти ідентифікували «M.G.» як Момчіло Гаїча, лідера угруповання, який після розголосу опинився в Москві. Там його сфотографували в храмі святих Петра і Павла, представництві Сербської православної церкви в Росії.
Французька розвідка довела, що російські спецслужби давали сербам інструкції та фінансування. Це була класична гібридна атака: з мінімальними витратами створити максимальну паніку, змусити владу охороняти сотні храмів і відволікти контррозвідку від реальних загроз. Секретні документи Кремля свідчили, що ці провокації мали «посівати розбрат» та «ослаблювати національну солідарність» у Франції.
Другий шар: монастирі, патріархи і “борці з сектами”
Гаїч виявився не випадковим найманцем. Його життя переплітається з сербською церковною елітою і антикультовим рухом. Він був «кумом слави» на церковному святі у Нові‑Саді, де богослужіння очолював єпископ Іриней Бацький, один із головних представників антикультового середовища. Згодом Гаїч розповідав, що жив у Ковільському монастирі, щоб «вилікуватися від ігрової залежності». Цей монастир опікувався громадою «Земля живих», заснованою з благословення того ж Іринея, а його настоятелем був нинішній патріарх Порфирій.
Далі ланцюг приводить нас до Росії. У 2017 році в Московському православному університеті відбувалася міжнародна зустріч, де обговорювали створення міжправославної програми із «сектознавства». Серед учасників був Олександр Дворкін, головний ідеолог російського антикультового руху, а також митрополит Порфирій (теперішній патріарх Сербської церкви). Сам Порфирій тоді назвав Дворкіна «ерудованим борцем з сектами» і заявив, що вони покладаються на підтримку Російської православної церкви. Згодом місіонерський відділ Новосибірської єпархії, пов’язаний із Дворкіним, підкреслював, що інтерес патріарха Порфирія до боротьби із «сектами» ніколи не згасав.
Таким чином, Гаїч не лише очолював групу хуліганів. Він був частиною церковно‑антикультової мережі, де перетинаються сербські і російські ієрархи, активісти FECRIS і спецслужби. Ця мережа десятиліттями організовує конференції з боротьби з «тоталітарними сектами», де Дворкін і його колеги формують ідеологію та кадри.
Свідчення, які все пояснюють
Під час суду у Франції серб Філіп Петрович зізнався, що Гаїч має прізвисько «Калуджер» («Монах») і тісно пов’язаний із російськими спецслужбами. «Його мета — дестабілізувати політичну ситуацію в Європі», сказав Петрович. Це зізнання проливає світло на двошарову конструкцію: одна частина — це кримінальна операція з грошима та чіткими завданнями, інша — ідеологічне та кадрове середовище, де російська церква й антикультові центри вирощують «патріотів», готових виконувати спецзамовлення.
Чому нам це важливо?
Ця історія показує, як релігійні інституції можуть стати прикриттям для гібридної війни. Сербські монастирі, антикультові конференції, церковні ієрархи — усе це зв’язки, які дозволяють спецслужбам вербувати людей, виправдовувати провокації та поширювати риторику ненависті. І це стосується не тільки Франції. Ті самі актори — Дворкін, Новопашин, Порфирій — впливали на антикультові мережі в Україні, Латвії та Литві.
Коли ми чуємо про «боротьбу з сектами» чи «захист традицій», варто замислитись: хто саме говорить? Які організації і люди стоять за цими словами? Чи немає за ними прихованих інструкцій і гібридних інтересів? Знання таких історій, як сербсько‑французький ланцюг, допомагає побачити, як м’які, здавалося б, теми можуть перетворюватися на зброю. Розказуйте про це, дискутуйте, не дозволяйте мовчанню прикривати брудні схеми.
