Коли я, як українка, чую фразу «боротьба з сектами», часто думаю: це про захист чи про напад? Раніше все здавалося простим — бережуть людей від шарлатанів. Але після розслідування «Друкарні» я дивлюся на ці слова по‑іншому. За ними може ховатися спроба змінити самі основи нашої свободи.
Україна не схожа на Росію чи Білорусь. Ми звикли до того, що біля дому може стояти церква, далі мечеть, а за рогом – синагога. Держава не визначає, хто «правильний», а хто ні. Для мене, як для людини, яка виросла в цьому розмаїтті, це не теорія, а повсякденне життя: я можу спокійно зайти на богослужіння, яке мені цікаве, і знати, що ніхто не буде дивитися косо. Цю модель, близьку до американської, роками захищали релігієзнавці Людмила Філіпович, Віктор Єленський, Анатолій Колодний, Олександр Саган. Єленський сказав: «Вороги України — це вороги одночасно і релігійної свободи». І мені здається, він мав рацію. Бо коли забирають свободу вірити, забирають і свободу говорити, думати, творити.
Особливо мене вразила думка Філіпович: Україна ніколи не мала однієї домінуючої церкви, і вимога «одна церква — решта геть» виглядає абсурдно. Саме тому я здивувалася, коли дізналася, що у 2019 році Ірина Кременовська публічно нападала на цих учених, називаючи їх «лобістами нетрадиційних релігій». Вона пропонувала орієнтуватися на модель, де є «традиційні» та «нетрадиційні» релігії. І тут у мене виникає питання: хто вирішує, що традиційне, а що ні? І чи не лежить у цьому шляху дорога до репресій, які ми бачимо у Росії?
Це не дебати в якомусь кабінеті. Це про те, чи залишиться Україна країною, де кожен може вільно обирати свій духовний шлях. І про те, як легко слово «секта» перетворюється на зброю. Сьогодні ярлик можуть приклеїти до протестантів, завтра — до волонтерів або ініціатив, які комусь не подобаються. Коли науковців, які захищають плюралізм, називають ворогами, у мене з’являється тривога.
Тому я дуже підтримую тих 82 українських релігієзнавців, які звернулися до Франції з вимогою припинити підтримку FECRIS. Вони говорили не про одну групу, а про наше право вірити або не вірити без ярликів. Їхній голос варто чути.
Що робити нам? Мовчати — найгірший варіант. Я сама почала більше говорити з друзями, обговорювати ці теми у родині. Не поспішайте повірити всьому, що пишуть про «секти». Питайте: хто пише, кого звинувачують, яка в цьому вигода. Свобода совісті — це не подарунок з гори, це наша відмінність і наша сила. І під виглядом боротьби з небезпечними культами нам можуть нав’язати страх і підозру. Чим більше ми знаємо, тим важче нас обдурити.
Джерело: оригінальний матеріал на Друкарні
