Повномасштабне вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року сприяло міграції у велетенському масштабі з часів Другої світової війни, в результаті чого 15% українців досі проживає за межами країни. Коли врешті-решт Україна отримає шанс почати відбудову, їй знадобиться комплексна стратегія відновлення втраченого людського капіталу.
МІЛАН: У 1916 році, серед жаху Першої світової війни, американський економіст Джон Бейтс Кларк спостерігав явище, яке залишається надто актуальним і зараз.
«Є наслідки війни, які є більш трагічними, ніж економічний тягар, що ляжуть на плечі майбутніх поколінь, – зауважив Кларк, – а є й такі, що є більш морально огидними. Незмінно те, що не буде таких, які триватимуть довше або завдадуть більшої сумарної шкоди».
Повертаємось до сьогоднішньої України. Навіть якби загарбницька війна Росії скоро закінчилася, створений нею економічний тягар залишиться.
Економічний тягар
За оцінками Київської школи економіки, збиток, завданий лише інфраструктурі України, станом на вересень 2023 року перевищує 150 мільярдів доларів (за відносною оцінкою), або приблизно 85% річного ВВП. Повна вартість реконструкції, звичайно, буде значно вищою. У березні 2023 року спільна оцінка уряду України, Групи Світового банку, Європейської комісії та Організації Об’єднаних Націй підрахувала, що відновлення після перших 12 місяців війни коштуватиме 411 мільярдів доларів протягом наступного десятиліття. Оскільки війна все ще триває, президент України Володимир Зеленський заявив, що ця цифра може перевищити 1 трильйон доларів.
Проблема з біженцями
Проте в цих дискусіях втрачено іншу ціну, яка може повернути Україну на багато років назад: відтік мізків. Повномасштабне вторгнення Росії в лютому 2022 року сприяло міграції в небачених масштабах з часів Другої світової війни. Більше третини українського населення (за оцінками 44 мільйони у 2021 році) було переміщено, і станом на 14 листопада у всьому світі зареєстровано 6,3 мільйона українських біженців. Хоча ця цифра трохи зменшилася з піку до 7,5 мільйонів у вересні минулого року, вона залишається значною, бо близько 15% довоєнного українського населення зараз проживає за межами країни.
Що це означає для людського капіталу України?
Існують історичні докази позитивного самовідбору переміщених осіб під час війн (тобто ті, хто виїжджає, вирішують це робити та є освіченішими за тих, хто залишається), і український випадок, здається, не є винятком. Близько 90% українських біженців – жінки та діти, що свідчить про те, що за невеликими винятками воєнний стан забороняє залишати країну чоловікам віком від 18 до 60 років.
Крім того, опитування показують, що частка біженців із вищою освітою (університетська або професійно-технічна освіта) є значно вищою, ніж серед загального населення України. Коли на українські міста посипалися ракети, багато освічених людей, більшість з яких жінки, зібрали речі та поїхали. Чи повернуться вони після конфлікту, ще невідомо. Повернути людський капітал може бути набагато складніше, ніж відновити дороги чи мости.
Освітній процес та робочі місця
Незважаючи на надзвичайні зусилля української системи освіти з адаптації до умов війни (зазвичай, вдаючись до онлайн-навчання), поєднання пандемії COVID-19 та вторгнення створило величезні прогалини в освітніх показниках. У той же час, масштабне переміщення людей знищило мільйони робочих місць. Хоча, деякі з цих робочих місць повернуться після війни, багато з них будуть замінені роботами, які, ймовірно, вимагатимуть вищого рівня або інших навичок. Наприклад, з лютого 2022 року зріс попит на аналітичні навички та навички мовлення , що свідчить про те, що будь-яке відновлення має включати масштабні програми виправлення та перенавчання.
Поряд з інвестиціями в освіту Україні також потрібно буде краще використовувати людський капітал, який залишився. Одна з ідей полягає в тому, щоб збільшити рівень участі жінок у робочій силі, який був низьким до війни. Цього можна досягти шляхом прийняття політики поєднання сім’ї, сприятливої для працевлаштування, покращення інфраструктури для віддаленої роботи або створення фінансованої державою інфраструктури догляду за дітьми. Так само і інтеграція молодих людей на ринок праці після війни буде складною і важкою, але абсолютно необхідною.
Протидія наслідкам відтоку мізків під час війни вимагає двосторонньої стратегії.
По-перше, Україні потрібно буде заохотити якомога більше людей повернутися після війни. Хоча такі рішення часто залежать від особистих (неекономічних) факторів, ми знаємо, що фіскальні стимули можуть допомогти збільшити загальну кількість. Адже багато інших європейських країн вже мають пільгові податкові схеми для залучення висококваліфікованих спеціалістів.
Наприклад, італійська програма Controesodo («проти втечі») надає значне звільнення від податку на прибуток експатріантам, які повертаються, і нещодавні дані свідчать про те, що особи, які мають на це право, мали на 27% більше шансів повернутися до Італії після того, як політика була введена в дію в 2010 році. Коли ця політика спрямована на молодих, висококваліфікованих спеціалістів, вигоди, з точки зору бюджетних надходжень і позитивних зовнішніх ефектів, можуть значно перевищувати витрати. У майбутньому післявоєнному сценарії, Україна повинна слідувати за іншими європейськими країнами у створенні податкової схеми, щоб заманити людей назад, хоча й з поступовим впровадженням і чіткими кваліфікаційними умовами для запобігання зловживанням.
Але зупинка відтоку потребує часу, і багато біженців можуть ніколи не повернутися. Другим напрямком стратегії — є сприяння взаємозв’язку між українськими емігрантами та національною економікою. Підключення до Інтернету та географічна близькість до країн призначення можуть значно зменшити масштаби відтоку мізків, який супроводжується еміграцією.
Показовим є досвід біженців до Німеччини з колишньої Югославії. Дослідження показують, що найбільше зростання післявоєнного експорту з колишніх югославських республік було зафіксовано в секторах з найбільшою часткою репатрійованих біженців, можливо, відображаючи переваги підвищення продуктивності знань, які вони привезли з собою. У сучасному світі така передача знань може відбуватися онлайн.
Як ми дізналися під час пандемії, віддалена робота також може бути потужним інструментом для відновлення або збереження частини втраченого людського капіталу України. Так само — допоміжна освіта, аби подолати прогалини в освітньому процесі, спричинені війною, може спиратися на внески біженців, значна частка яких є колишніми вчителями. Уроки, інновації та «праця знань» все ще можуть повернутися в Україну, навіть, якщо люди цього не зроблять.
Автори — Джакомо Анастасія і Тіто Боері
Джерело — Project Syndicate
