В економічній літературі Ви можете зустріти таке поняття як “History’s hockey stick” – хокейна ключка економічної історії. Назва походить від графіку ВВП на душу населення, що нагадує основне знаряддя для гри в хокей:
Промислова революція в кінці XVIII століття кардинально змінила людське життя, ставши однією з найвидатніших подій в світовій історії. Так можна охарактеризувати технологічну революцію та соціально-економічні відносини, які виникли в той час.
Наочно ці зміни ми можемо побачити на графіку, який створив Luke Muehlhauser, дослідник з неприбуткової організації Machine Intelligence Research Institute:
А що було до “Промислової революції”? Найпоширенішим поясненням в академічній літературі є те, що людство знаходилось у так званій “Мальтузіанській пастці”. Вона названа на честь одного з перших істориків економіки Томаса Мальтуса.
Мальтус вважав, що стійке зростання доходу на душу населення неможливе. Навіть якщо будуть винайдені нові технології і продуктивність праці зросте, то такі комфортні, на його погляд, умови лише простимулюють людські "інстинкти", себто народжуваність. Тоді чисельність населення буде зростати доти, поки рівень життя не впаде до “прожиткового мінімуму”. У своїх працях він часто прирівнював людей до тварин, але в цьому він був не один:
Економіст Річард Кентіллон: "Люди розмножуються, як миші в коморі, якщо вони мають необмежені ресурси для існування".
На основі доступних йому даних, він спостерігав цікаву залежність: коли населення зменшувалось – доходи зростали, коли населення стабільно зростає, то навпаки відбувається поступове падіння доходів до “прожиткового мінімуму”.
Історик економіки Роберт Ален зазначав, що “прожитковий мінімум” є досить еластичним поняттям [1]. Іноді він міг означати мінімум, який ледве дозволяв прожити родині, іноді мав більш високий рівень комфорту. Економісти класики відзначали, що працівники північно-західної Європи мали найвищий рівень життя, а працівники Азії - найнижчий. Тому мінімуми в Англії та в тій ж Московії відрізнялись.
Щоб зрозуміти як він помітив цю залежність доходу від кількості населення зазирнемо до графіку реальної заробітної плати та чисельності населення в Англії:
Примітка: Синя ліня – населення, а жовта – реальна заробітна плата. До слова, дані ЗП періодично критикуються як недостатньо достовірні. Однак зазначу, що про минуле у нас в цілому фрагментарні відомості. Альтернативою можуть бути дані рівня урбанізації населення.
Якщо ми поглянемо на графік, то помітимо, що до чуми доходи майже не змінювались, себто знаходились на рівні «прожиткового мінімуму». Однак після чуми кількість населення сильно зменшилась, а рівень доходів навпаки почав повільно зростати. Після чого почалось поступове зростання кількості населення, зростання доходів зупинились й почало знижуватись до свого мінімуму як тільки чисельність населення опинилась на стійкій траєкторії зростання.
Дефіцит ресурсів. Людська популяція в добу Мальтуса зростала в геометричній прогресії, а от продуктивність праці в тому ж сільському-господарстві лише в арифметичній. Відповідно, щоб прогодувати постійно зростаюче населення, у людства не вистачає ресурсів. Для прикладу, населення подвоюється кожнів 25 років, а от виробництво їжі тільки за 50 років. З цього спостереження Мальтуса і з'явився багатьом відомий графік:
Ці факти спонукали появу ідей про необхідність стримувати популяцію людей, бо ресурсів на всіх не вистачає. Тому Мальтус прямо писав, що світ не може забезпечити всіх людей ресурсами [2]:
"Людина, що з'явилася на світ, який вже зайнятий іншими людьми, якщо вона не одержала від батьків засобів для існування, на які вона вправі розраховувати, і якщо суспільство не потребує її праці, не має жодного права вимагати для себе якоїсь їжі, тому що вона абсолютно зайва на цьому світі. На великому бенкеті природи для неї немає столового прибору. Природа наказує їй піти геть, і якщо вона не може розраховувати на співчуття будь-кого з бенкетувальників, природа сама вживає заходів для того, щоб її наказ було виконано".
Цікаво, що народжуваністю та часом вступу у шлюб Мальтус пояснював і міжкраїнні відмінності, а саме – чому рівень життя в Англії був вищим, ніж у Китаї. Як зазначає історик економіки Роберт Ален в своїй книзі [3]:
“Мальтус вважав, що рівень життя більшості людей в Англії був вищим, ніж у Китаї, тому що англійці відкладали шлюб, коли доходи були низькими, а китайці - ні”.
Ален в книзі також згадує як Мальтус стверджував, що "звичаї" у Європі (зокрема, в Англії) та Азії різняться. В Англії "превентивний контроль за чисельністю населення діє з помітною силою у всіх класах суспільства". Сини фермерів і торговців відкладали шлюб "поки не влаштуються в якомусь ділі або на фермі, що дозволить їм утримувати сім'ю". Навіть робітник "трохи вагатиметься, перш ніж розділити свій дохід між чотирма чи п'ятьма членами сім'ї". Пізні шлюби стримували народжуваність та підтримували високий рівень англійської зарплати. У Азії навпаки ж звичаї призводили до ранніх шлюбів і, як наслідок, більш високої народжуваності та нижчих доходів.
“Мальтузіанська модель”.
Тепер давайте розглянемо ланцюжок, який пояснить нам чому в моделі Мальтуса доходи на душу при падінні чисельності населення збільшувались, а при зростанні навпаки – зменшувались:
Як ми бачимо, індекс реальної ЗП починається з того, що доходи знаходилися в межах 55-72. Стався катаклізм - чума, і кількість населення зменшилась, після чого почався період зростання доходів, але згодом все повернулось на ті ж рівні, що й до чуми. Одразу виникає питання: як так сталось, якщо в ту добу теж відбувався технологічний прогрес, а значить люди могли забезпечити себе продуктами харчування та поглибити поділ праці?. Модель Мальтуса іншим ланцюжком пояснює чому:
Після завершення цього циклу нові технології могли лише забезпечити прожитковий мінімум для більшої кількості людей. В той же час зменшення виробництва продукції на одного фермера пояснюється ефектом спадаючої віддачі. Саме про нього згадують в підручнику Principles of Economics [4], коли мова заходить про модель Мальтуса. Візуально цей ефект ми можемо побачити тут:
З картинки ми бачимо, що чим більше залучається працівників, тим меншим є зростання врожайності і тим менша кількість продукту на одного робітника. В моделі Мальтуса нові сільськогосподарські робітники будуть постійно змушені обробляти землю інтенсивніше, при цьому запасу капіталу у нашому випадку землі не так багато – вона фактично обмежена. Тож у міру зростання пропозиції праці обсяг виробництва збільшуватиметься, але темпи зростання знижуватимуться. Збільшення пропозиції праці призведе до зниження продуктивності праці, себто виробництва їжі на одного працівника. Все це ми бачимо в таблиці, яка моделює ефект спадаючої віддачі.
Вийти з пастки Мальтуса вдалось лише завдяки технологічній революції, яка поглибила спеціалізацію серед населення (поділ праці). Також відбувся демографічний перехід, себто швидке зниження рівня народжуваності та смертності. Та найголовніше – капіталістична революція, яка запропонувала людству нову систему економічних відносин. Однак про це більш детально в наступних статтях.
Чи потрапляла Римська імперія в “Мальтузіанську пастку”?
Римський робітник в часи імператора Діоклетіана жив приблизно так само добре, як і більшість робітників в Європі чи Азії в XVIII столітті.
Джерело: Robert Allen. How Prosperous were the Romans? Evidence from Diodetian’s Price Edict (ad 301)
Існує багато досліджень про добу Римської імперії, які звертають увагу на довготривалий період коли економічне зростання випереджало демографічне [5], тобто відсутність ознак “Мальтузіанської пастки”. При цьому кінець епохи процвітання імперії пов'язують з очевидними політичними кризами і громадянськими війнами (+ вплив і інших факторів, наприклад, чума Антоніна). В історичну науку ця доба увійшла як “криза ІІІ століття”. Тому сьогодні існує багато дискусій про те, чи потрапляв римський та навіть грецький світ в “Мальтузіанську пастку”?
Однією з ознак економічного зростання в імперії була висока, за мірками того часу, урбанізація. Вона буда простимульована тим, що в добу ранньої імперії зростав рівень поділу праці, себто доля зайнятого населення в сільському господарстві, рибальстві чи добуванні корисних копалин знижувалась, тому все більша частина працездатного населення займалась обробкою чи послугами. Тому люди переселялися у міста [6]:
Єгипет виглядає особливо сильно урбанізованим - можливо, близько 20% від максимальної кількості 7,5-8 мільйонів населення, або 30% від максимальної оцінки Rathbone (професор кафедри античності) для більш низької загальної чисельності населення в 5 мільйонів. Це яскрава ілюстрація продуктивності сільського господарства країни, тим більше, що значна частина єгипетського зерна експортувалася до Риму. Для Італії рівень урбанізації (включаючи Рим) за високої чисельності населення 12 мільйонів чоловік становить 13%, а за низької 6 мільйонів - цілих 25%.36 Це дуже великі показники для доіндустріальних суспільств
А тепер особливо цікавим виглядає порівняння:
в добу Августа (це ще не пік імперії) рівень урбанізації був не менше 12-13.3%, що співставно з європейськими країнами середини-кінця XVII сторіччя й дуже близько до Європи 1800 року. (...)
При цьому додам, що це досить консервативні оцінки, бо важко підрахувати загальне населення імперії в ту добу.
Також дослідження показують, що рівень добробуту робітників в часи Римської імперії не поступався XVIII століттю в Західній Європі [7]. До того ж існує ціла маса археологічних даних, які показують рівень розвитку технологій, які могли значно впливати на продуктивність праці в сільському господарстві окремих регіонів імперії [8]. Тому археологічні дані відмічають, що деякі регіони імперії інтенсивно розвивались аж до 5 та 6 сторіччя н.е.
Історики економіки в своїх чисельних роботах зазначають, що демографічне зростання в добу імперії не призводило до падіння доходів на душу населення. Навпаки збільшення чисельності населення та найголовніше – поліпшення функціонування ринків за рахунок урбанізації, стабільної політичної системи та контролю насилля (всі ці характеристики актуальні, як мінімум до кризи ІІІ століття на Заході, та до VI століття на Сході) стимулювали збільшення частки населення, повністю зайнятого в несільськогосподарських галузях. Дедалі більше людей прагнуло жити в містах і селищах міського типу.
У нас є багато археологічних знахідок, які показують динаміку розвитку та прогрес сільського-господарства й завдяки ним ми можемо побачити коли були засновані ті чи інші центри обробки сировини, тим самим відокремивши добу, яку можна назвати часом розквіту. Наприклад, є цікаві дані про дату встановлення нових пресів в провінціях Галія та Іберія [9]:
Ще цікавим є поширення насосів з бронзи та дерева на Сході імперії в провінціях, де активно розвивалось сільське господарство [10]:
Додатковим фактом, ще можуть виступити археологічні знахідки, які стосуються корабельних аварій. Як ми побачимо на графіку нижче, найбільше знахідок в Середземному морі припадає на добу ранньої імперії:
Цей графік нам показує, що інтенсивність торгівлі в Середземному морі була набагато вища, ніж в інші періоди після падіння Західної частини імперії.
Однак коли міські ринки згасли, як це сталося на Заході в III столітті н. е., разом з ними згасли й капіталомісткі форми сільського господарства (великі вілли, які мали преси для олії і тп) та торгівля. Це ми чудово бачимо по даних встановлення нових пресів та корабельних аваріях.
Ознакою змін ринкової орієнтації в пізньоантичну і ранньосередньовічну добу в Галлії, як зазначає професор Paul Erdkamp в своїй статті [11]:
заміна пшениці, що була улюбленим зерном на міському ринку, на полбу, що була менш привабливою для вирощування з комерційної точки зору, але в той самий час витривалішою і тому менш ризикованою для вирощування. На Сході та в Африці, навпаки, продовжували існувати процвітаючі ферми, що обслуговували міський ринок. Одним словом, розвиток сільського господарства в римську епоху визначався розширенням і подальшим звуженням процвітаючого міського ринку.
Далі він продовжує:
Ще один фактор, який необхідно взяти до уваги, - це концентрація земельних володінь і розширення орієнтованих на ринок господарств за рахунок натуральних господарств. Великий надлишок сільськогосподарської продукції, що забезпечував високі темпи урбанізації, був зумовлений не тільки технічним рівнем і вкладенням капіталу, а й відносно ефективним використанням праці. По суті, в сільському господарстві існувала зростаюча віддача від масштабу.
Себто спостерігається протилежний ефект, ніж ми могли спостерігати в частині статті, де описувалась модель Мальтуса. В цьому випадку обсяги виробництва продукції та обсяги використання ресурсів зростають пропорційно. Тому при залученні додаткової робочої сили ми не спостерігаємо зниження виробництва на одного робітника.
Хоч маленькі ферми та селяни нікуди не зникали з міських ринків все ж здебільшого вони забезпечувались поставками товарів з комерційних ферм (умовні «агрохолдинги» тої доби) у руках багатих землевласників, які обробляли землю, використовуючи команди рабів у поєднанні з сезонними поденними працівниками або передавали її орендарям, які в ранній імперії здебільшого були заможними фермерами, які також працювали з рабами. З розрахунку на одиницю землі дрібні землевласники використовували більше робочої сили й брали участь у задоволенні зовнішніх потреб (продаж товару на міські ринки) тільки тоді й тією мірою, якою задовольнялися потреби їхнього домогосподарства.
В Римській імперії економічні агенти, на кшталт власників віл (великих ферм), за рахунок використання найманої робочої сили, інновацій та певного духу підприємництва були дуже ефективними власниками. Саме завдяки інститутам імперії та ініціативності таких героїв минулого імперія показувала дива економічного зростання.
Погані інститути посилювали “Мальтузіанську пастку”? Як Пандемія послабила феодальну систему в Англії?
В книзі “Влада та прогрес” професори МІТ Аджемоглу та Джонсон звернули увагу на те, що поширенню інновацій заважала еліта. Вона контролювала впровадження нових технологій в сільському-господарстві, наприклад, млинів (прим. вітряк).
В силу особливостей феодальної системи, яка сконцентрувала ледве не всі ресурси в руках феодалів і особливо важливий з них – землю, селяни не могли зводити млини, що кардинально вплинуло на врожайність. Еліти ж, завдяки контролю ресурсів та наявності сприятливого ландшафту, зводили млини та вводили спеціальний податок на їхнє користування.
Спробу порушити монополію на млини в Англії зробив Дін Герберт у 1191 році. Як пишуть історики, він досить успішно молов зерно та фактично привніс нову технологію млина в Англію. Однак аббат з Bury St. Edmund's, чий водяний млин стояв зовсім недалеко, вирішив швидко позбутись потенційного конкурента. Герберт намагався опиратись рішенню абата [12]:
"Герберт прийшов і сказав, що в нього є право будувати на цій землі, а також у вільному користуванні вітром не повинно бути відмовлено нікому; він сказав також, що хоче молоти там своє власне зерно, а не чуже, щоб не подумали, що він робить це на шкоду сусіднім млинам".
Абат розлютився: "Я дякую тобі так, як мав би дякувати, якби ти відрубав мені обидві ноги. Клянуся Богом, я ніколи не буду їсти хліб, поки цю будівлю не буде знесено". На думку абата, якби млин існував, він не міг би заборонити сусідам Діна користуватися ним, і це склало б конкуренцію власним млинам монастиря”.
Варто зазначити, що земля на якій був зведений млин, була під юрисдикцією церкви, хоч і в користуванні Діна, що надавало йому певні права. Проте у разі судового процесу в суді, який контролює знову-таки церква, шансів відстояти своє право в нього просто не було. Тож після вимоги аббата він сам добровільно розібрав свій млин.
Через посилення феодальної системи (кріпосне право) і, як наслідок, оподаткування селянство віддавало все більше своїх надлишків. Таким чином їхні доходи й не могли збільшуватись, тож не дивно чому до «чорної смерті» доходи застигли на рівні «прожиткового мінімуму». В результаті посилення кріпосної системи в деяких частинах країни селяни проводили в два рази більше часу на полях феодалів, ніж їхні батьки. Автори ще зазначають такий цікавий момент, як бум на будівництво монастирів, церков і тп в Європі. За різними оцінками в період з 1100 до 1250 рік у Франції на будівництво релігійних будов було витрачено до 20% загального обсягу виробництва. Простими словами, оплачували цей бенкет селяни.
Однак як при такій жорсткій феодальній системі Англії та в цілому Північно-Західній Європі вдалось змінитись? Роберт Ален в своїй книзі зазначає [13]:
Шлях до промислової революції почався з Чорної смерті. Падіння чисельності населення підвищило мобільність робочої сили, оскільки з'явилося безліч вільних ферм, і ця мобільність підірвала кріпацтво (Allen 1992, pp. 37-77).
Аджемоглу та Джонсон також відмічають ці події в своїй книзі, зводячи до того, що пандемія “змінила правила гри”. Звісно,це відбувалось не з доброї волі еліти, а скоріш навпаки. Селянство повставало, вимагаючи права, але еліти намагались не допустити змін, проте обставини примусили феодалів конкурувати за селян, тому зменшення кількості селянства поставило їх перед вибором [14]:
Однак ці королівські накази і закони були марні. Нестача робочої сили хитнула маятник на користь селян, які могли відмовитися від вимог своїх панів, зажадати вищої зарплати, відмовитися платити штрафи і, якщо потрібно, піти в інші маєтки або в міста. За словами Найтона, робітники були "настільки горді й уперті, що не прислухалися до наказу короля, але якщо хтось хотів мати їх, він повинен був дати їм те, що вони просили".
З того часу в Англії влада місцевої еліти слабшала протягом наступних півтора століття. У результаті, як пояснює одне відоме оповідання про того періоду, "лорд маєтку був змушений запропонувати хороші умови або побачити як усі його холопи зникнуть". Тому у цих умовах реальна заробітна плата на деякий час пішла вгору.
Розпуск монастирів за Генріха VIII і подальша реорганізація сільського господарства стали ще одним кроком, що змінив баланс сил у сільському прошарку Англії. Скасування кріпосного права і як наслідок поступове створення стабільного правового середовища закладало основи капіталістичному підприємництву, яке й розпочало шлях до економічного зростання.
Історик економіки Роберт Ален відмічає поступовий занепад релігійних норм та зростання йому у противагу наукового світогляду, який схиляв дедалі більше людей до пошуку практичних рішень життєвих проблем, а не до спроб розв'язати їх шляхом маніпулювання надприродними силами. Потреби торгівлі та величезне падіння цін на книги сприяли поширенню грамотності та математики. Нові товари, багато з яких було отримано з-за кордону як-от бавовна, чай, цукор і тютюн, збільшували прагнення до споживання і спонукали працювати й отримувати високий дохід. Політичні інститути, що сприяли розвитку капіталізму, а також зростання грамотності та працьовитості, стали наслідком розширення міжнародної торгівлі та міст. Урбанізація також могла підірвати середньовічні порядки та релігійні норми. Таким чином Європа поступово вийшла з “Мальтузіанською пастки”, але як і чому це відбулось саме в Англії читайте в наступній статті з циклу.
Джерела/Посилання:
1. Robert C. Allen. The British Industrial Revolution in Global Perspective. Cambridge University Press. 2009. Р. 25-26
2. Т. Мальтусъ. Опытъ закона о народонаселеніи. 1895. С. XV
3. Robert C. Allen. The British Industrial Revolution in Global Perspective. Cambridge University Press. 2009. Р. 14
4. Sharon E. Oster, Karl E. Case, Ray C. Fair. Principles of Economics. Pearson College Div. P.657-658
5. Erdkamp, Paul, Economic Growth in the Roman Mediteranean World: An Early Good-bye to Malthus?. Explorations in Economic History. 2015.
6. Andrew Wilson. City Sizes and Urbanization in the Roman Empire. Oxford University Press. 2012.
7. Robert Allen. How Prosperous were the Romans? Evidence from Diodetian’s Price Edict (ad 301). Oxford University Press. 2009.
8. Myrto Malouta and Andrew Wilson. Mechanical Irrigation: Water-Lifting Devices in the Archaeological Evidence and in the Egyptian Papyri. Oxford University Press. 2013.
9. Annalisa Marzano. Capital Investment and Agriculture: Multi-Press Facilities from Gaul, the Iberian Peninsula, and the Black Sea Region. Oxford University Press. 2013.
10. Там же.
11. Erdkamp, Paul, Economic Growth in the Roman Mediteranean World: An Early Good-bye to Malthus?. Explorations in Economic History. 2015.
12. Acemoglu Daron, Johnson Simon. Power and Progress. Our Thousand-Year Struggle Over Technology and Prosperity. PublicAffairs. 2023. Chapter 4.
13. Robert C. Allen. The British Industrial Revolution in Global Perspective. Cambridge University Press. 2009. Р. 21-22
14. Acemoglu Daron, Johnson Simon. Power and Progress. Our Thousand-Year Struggle Over Technology and Prosperity. PublicAffairs. 2023. Chapter 4.
