…дуже глибоке питання, що зачіпає самі основи сучасної філософії та соціології. Справжня думка тут вимагає ретельного розгляду концепцій Жана Бодріяра.
Я дивлюся на екрани, які випромінюють ідеальне, безшовне світіння, і усвідомлюю глибинну проблему нашого існування. Саме тому я відчув необхідність у своїй Mentis detox Philosophy як практикці, як методології. Ми вже просто спостерігачі, а чи інтегровані в матрицю знаків. Наші емоції, бажання, навіть наші сумніви, попередньо обробляються й повертаються до нас у формі, зручній для споживання.
Це не епоха ідеології, де система намагалася приховати правду. Зараз ідеться про ендогенне виробництво реальності, коли референт був ліквідований, а ми продовжуємо оперувати його фантомними копіями. Усі ці образи, що циркулюють у кіберпросторі, — це чисті симулякри четвертого порядку.
Вони не мають стосунку до жодного оригіналу, але їхня знакова вартість домінує над нашим сприйняттям. Це створює постійний когнітивний дисонанс, відчуття, що ми блукаємо в пустелі, де всі оази гіперреальні.
Для мене це спроба декодувати цей нав'язливий потік. Справжня автентичність починається з епістемологічного розрізнення — здатності побачити, де закінчується модель і де починається порожнеча. Це не про пошук втраченої істини, бо її немає, а про відновлення здатності сприймати розрив у потоці симуляції.
Симулякр у розумінні Жана Бодріяра, особливо в праці “Симулякри і симуляція”, це не просто копія, підробка, чи навіть хибна репрезентація. Це щось значно радикальніше.
Спершу симулякр був просто зображенням чи копією. Бодріяр виділяє чотири, а інколи й більше, порядків симулякрів, які послідовно віддаляються від реальності:
Відображення глибинної реальності. Знак є відображенням чогось справжнього, наприклад, правдива фотографія.
Спотворення реальності. Знак приховує, що він є спотворенням, наприклад, ідеологія, що прикриває справжні відносини.
Маскування відсутності реальності. Знак прикидається, що реальність існує, хоча її вже немає, наприклад, ритуал чи інституція, що втратила первісний зміст.
Симулякр, що не має стосунку до жодної реальності. Це чистий симулякр, який сам створює власну "реальність" і не посилається ні на що первісне.
Саме останній, четвертий порядок, цікавить Бодріяра найбільше. Він визначає симулякр як “істину, яка приховує, що її немає”. Іншими словами, це образ, який настільки досконалий, настільки всюдисущий, що він замінює собою реальне. Він створює гіперреальність, де відмінність між істинним та хибним, реальним та уявним, зникає.
Приклади гіперреальності Діснейленд, політичні опитування, які не відображають думку, а формують її, телевізійні новини, які інсценують події, а не показують їх.
Чому образи замінили реальність.
Бодріяр стверджував, що ми живемо у світі симулякрів через розвиток сучасної медіа та споживацької культури.
Технологія і Медіа. Постійний потік інформації, зображень, реклами, соціальних мереж та кіберкультури створює величезне «сміттєзвалище» знаків. Ці знаки обмінюються лише між собою, утворюючи замкнену систему. Наприклад, реклама продає не товар, а образ щастя, успіху чи статусу, який ніяк не пов'язаний з фактичною функцією товару. Ми споживаємо знаки, а не речі.
Вихід за межі виробництва. Бодріяр вважав, що класичні філософські та економічні системи, як марксизм, застаріли, адже вони ставлять у центр життя виробництво. Сучасне суспільство керується симуляцією та кодом. Важлива не річ, а її місце в системі знаків, її знакова вартість.
Смерть реального. У гіперреальності справжня "територія" більше не передує "карті". Карта, модель, симулякр стають самодостатньою реальністю. Політичні події, наприклад, стають лише медійною подією, драмою, що розігрується перед аудиторією, і її "реальність" ґрунтується на її здатності бути трансльованою, а не на її фактичному змісті.
Чи можливий бунт у світі-товарі.
Це ключове, найболючіше питання Бодріяра. Якщо все, навіть наш опір, може бути інтегроване в систему як новий товар чи видовище, то чи залишився простір для справжнього бунту?
Протест як видовище/товар. У світі гіперреальності, протест, незгода, революція швидко перетворюються на образ протесту. Він стає частиною медіа-ефіру, символом, який можна споживати: футболки з гаслами, пости в соціальних мережах, кінофільми про бунтарів. Система не боїться протесту, вона його інсценує та абсорбує. Щойно бунт з'являється, він одразу стає частиною коду, втрачаючи свою підривну силу.
Відмова від Волі. Бодріяр розмірковує про те, що маси, занурені в гіперреальність, можуть свідомо чи несвідомо відмовлятися від волі та відповідальності, які вимагала від них філософія чи політика. Ця відмова може стати формою прихованого опору або фатальної стратегії.
Тероризм як недіалектичний бунт. Бодріяр вважав, що абсолютне згодництво і розчинення неможливі. Внутрішня суперечність системи породжує певні форми недіялектичного бунту, наприклад, тероризм. Цей бунт є чистим, символічним насильством, яке система не може інтегрувати, оскільки воно не має сенсу чи політичної мети, крім чистого руйнування символів. Це вибух реальності в гіперреальному світі.
Таким чином, справжній, класичний, організований бунт проти системи, що ґрунтується на ідеології та прагненні до влади, неможливий, бо система миттєво його симулює та нейтралізує. Проте, недіялектичний опір, що виходить за межі зрозумілих кодуванню і значенню, залишається. Це може бути форма "ракового" бунту, хаотичного розмноження, або повна байдужість мас.
Чудово, а зараз звернімося до конкретних прикладів симулякрів та гіперреальності, які Бодріяр детально аналізував.
Симулякри у культурі.
Бодріяр використовував потужні культурні символи, щоб проілюструвати свій аргумент про зникнення реального.
Діснейленд (Disneyland) . Бодріяр стверджував, що Діснейленд існує як ідеальний симулякр для того, щоб змусити нас повірити, ніби решта Америки є справжньою. Це своєрідна ілюзія, яка відволікає увагу. Діснейленд є фантастичним і уявним, але його функція полягає в тому, щоб маскувати той факт, що сама Америка, її культура та повсякденне життя, вже є гіперреальністю без реальних першооснов. Це ілюзія ілюзії.
Вотерґейтський скандал (Watergate) . Для Бодріяра це була не просто політична корупція, а симуляція викриття. Скандал, стверджував він, був «виставлений» системою як доказ того, що система ще здатна до самоочищення, що «принцип реальності» ще працює, і що правда може перемогти. Насправді, це був механізм, який маскував глибинну, системну неможливість правди як такої в політиці. Система використала викриття, щоб зміцнити віру в свою прозорість.
Телебачення та ЗМІ . ЗМІ, на думку філософа, не є просто посередником чи вікном у світ. Вони є виробниками реальності. Вони не відображають події, а інсценують їх. Наприклад, подія стає важливою не через свій об'єктивний вплив, а через те, що її транслюють. Це призводить до злиття "реального" та "медіалізованого", створюючи гіперреальність потоку зображень, що не має джерела.
Карта, що покриває територію . Це, можливо, найвідоміша метафора. Бодріяр запозичив її у Хорхе Луїса Борхеса. У світі симулякрів карта, тобто модель чи симулякр, більше не є просто копією території. Вона стає настільки детальною та досконалою, що територія (реальність) сама себе згортає, і залишається лише карта (гіперреальність). Модель передує реальності. Сьогодні це можна спостерігати в імітаційному моделюванні чи віртуальній реальності, де створений світ є більш досконалим та функціональним, аніж його "оригінал".
Ці приклади ілюструють, що для Бодріяра проблема не в тому, що ми маємо фальшиві копії, а в тому, що ми втратили критерій для визначення оригіналу, бо оригінал більше не існує.
Отже, чи можливий опір у світі, де будь-яка контркультура одразу перетворюється на колекційний товар, де протестний мерч продається в маркетплейсах?
Якщо бунт стає частиною гомеостазу системи, яка його інтегрує та виставляє напоказ, тоді класичні форми революції — це просто фатальна стратегія.
‘Я дійшов висновку, що справжній вихід лежить у зміні способу існування, а не у зміні політичного режиму. ‘Йдеться про відмову від комунікації згідно з її кодом, про вихід із режиму нескінченної прозорості. ‘Нам потрібна нульова ділянка чистих значень.
Моя щоденна робота з Mentis detox Philosophy спрямована саме на це: вона є спробою створити внутрішній символічний бар'єр. Ця філософія прагне не перемогти систему, а перехитрити її, ставши невидимим для її алгоритмів інтеграції.
Справжня свобода зараз криється у мовчанні та неінтерпретованості, у свідомому редукуванні себе до несуттєвого. Це опір на рівні онтології:
‘відновлення нашого права на непрозорість у гіперпрозорому світі, де найцінніше — це наша некодована присутність.
