Безглуздість терору

11 вересня. 8:46. 2996 загиблих і 25 тисяч поранених. Терористи із ще маловідомої терористичної організації Аль-Каїда захопили 4 літаки, 3 із яких досягли цілей. 

Сьогодні 22 роки з найбільшої в історії людства терористичної атаки. І всі ці страшні жертви і руйнації – краплина в морі, у порівнянні із кількістю жертв від наслідку цих терактів. Мільярди доларів, що були витрачені на розв’язані по всьому світу війни. І все це заради того, щоб 11 вересня ніколи не повторилося, заради перемоги над тероризмом.

Але чи досягли ці дії свої мети? Ні. Апогеєм цього став поспішний вивід військ з Афганістану, із людьми, що трималися за літаки в надії врятувати себе від Талібану, заради боротьби із яким і починалося вторгнення, яке забрало сотні людей і мільярди доларів. Тепер до всього він ще й озброєний новітньою американською зброєю. 

Вторгнення в Ірак теж перетворилося виключно в політичну нестабільність, за якою послідували ще 10 років боротьби з тероризмом. Щоб потім в 2014му році воювати з ІДІЛ, і ще досі під питанням, що надалі робитиме Талібан. 

Але чи досягла успіху сама Аль-Каїда?

Чим більш сильна твоя армія, тим більш вона крихка перед партизанською війною. Із її розростання втрачається якість командування, більш гнучкий стиль управління замінюється на більш централізований, техніка і солдати стають набагато більш зав’язані на логістиці, без підтримки якої воювати, навіть із більш слабкою армією є неможливим.

Партизанська війна працює на те, щоб зробити втрати від війни настільки великими, щоб країна-супротивник просто склала б зброю. Для цього вони переривають постачання, підривають склади із боєприпасами, об’єкти інфраструктури.

І це дійсно працює. Не завжди, але нескладно згадати випадки, коли стратегія нанесення ворогу мільйон малих, але разом болісних порізів була ефективною. Нещодавніми прикладами такого успіху були війни в Афганістані, чи Чечні. 

Бюрократизовані армії не можуть займатися такою річчю, як партизанство. Надто великої гнучкості вони вимагають, а знищити складні, децентралізовані системи, які слабко зв'язані між собою, не так і просто.

Чим сильніше ви, тим ви крихкіше. Але найбільшою слабкістю розвинених країн, на які припадають більшість терактів, є люди. Під час війни у В’єтнамі американське суспільство було готовим витрачати мільйони доларів, але не змогли витримати ті величезні людські втрати, яке несло суспільство. І натомість, так не вважали ані в Північному, ані у Південному В’єтнамі чи Кореях. Так не вважали в ссср.

Із цього виринають логічне судження: що, якщо наносити удар по цій найбільшій слабкості відразу, по суспільству? Демонструвати силу в цьому суспільстві. Така думка наразі популярна, на жаль, і у нас. Нібито, якщо почати бомбити цивільних в рашці, то росіяни усвідомлять тяжкість війни для них, і це буде приводом до капітуляції.

Тероризм не притаманний будь-яким країнам. Як правило, терористичні акти, особливо зі смертниками, здійснюють представники тих культур, в яких людське життя – ніщо в порівнянні із високими ідеалами. І навпаки, жертвами ж терактів не так просто стають країни, де громадянам притаманна внутрішньо суспільна емпатія. Терорист не має відчувати цінності життя, щоб піти і стати смертником. Камікадзе були в Японії, чиє суспільство було саме таким і не було в нацистів, де могли не цінувати життя євреїв чи слов’ян, але аж ніяк не німців. 

Чим менший больовий поріг від смерті співгромадян, тим більший тероризм викличе розголос, що і має стати привидом для здійснення політичної мети. 

Терористи дійсно мали деякі політичні успіхи. Наприклад, в 1984 році Хезболла змогла досягти виведення військ США і Франції із Лівану, також досягли деяких успіхів Тамільські тигри на Шрі-Ланці. 

Роберт Пайп в книзі «Стратегічна логіка терористів-самогубців» стверджує, що терористи досягають цілей, наводячи приклади і Лівану, і Ізраїлю, і Шрі-Ланки. Так, наприклад, він вважає обмежене виведення військ Ізраїлю із Західного Берега та Сектору Газа, або повернення шейха Ахмад Яса. 

Макс Абрамс в своїй книзі “Чому тероризм не працює” сперечається із ним. Не дивлячись на це, кількість єврейських поселень в цих районах збільшилася в півтора рази, а повернення шейха ігнорує факт затриманні десятка інших ватажків.

Він проаналізував діяльність 28 терористичних і поставив питання, а які з них досягли стратегічних успіхів?

Успішні з точки зору стратегії атаки хоча часто припадають до уваги ЗМІ, скоріше є рідким виключенням. Хоча список терористичних організацій, які перевіряв Абрамс, був укладений ЦРУ аж у 2001 році, у більшості з них в плані досягнення поставлених стратегічних задач прогрес фактично ніякий.

Так, Абрамс відмічає, що терористи мали певні успіхи, особливо в плані виведення військ, але здебільшого це працювало в тих випадках, коли терористи вчиняли атаки направдені на військових, тобто їх дії можна класифікувати, як партизанську боротьбу, але, що 9/11, що багато інших терактів не досягали своєї політичної задачі.

Пайп відмічав зростання популярності терористів-смертників, пояснюючи це тим, що вважають їх ефективними. Але насправді, штука тут полягає в дещо іншому. 

Розумієте, якщо те, що для когось те що сталося 11-го вересня, це дуже погано, то для когось це дуже добре. Хтось відчув єднання, почуття власної сили, якісь давні інстинкти, які відчувають, коли закидають до смерті відомого злочинця камінням.

Аналізуючи ті події, не можна не відмітити неймовірну зрежисованість: американське телебачення тільки прикрасило картину, демонстраючи те, що готувала Аль-Каїда протягом декількох років, те, що дозволили американські спецслужби, ігноруючи тисячі дзвінків, що невдовзі станеться горе, в прямому етері.

Яка метафоричність, літаки, влітають в башти-близнюки, символ американської економічної могутності. Не просто в символ, а те, що водночас давно було символом американського занепаду. Так, мова про всі ці меми, що це було в Сімпсонах. Падіння башт давно вже було такої собі метафорою, про те, що американське піднесення має кінець. Їх падіння не раз обговорювалося, і згадувалося в поп-культурі. Так шо удар був по старій мозолі.

Вони просто кричали «ми витратили всього лишень 500 тисяч доларів і декілька десятків людей, щоб ви втратили тисячі і отримали збитки в десятки мільярдів, ваша неповоротка система проігнорувала те, що змогли зробити наші гнучкі автономні групи». Як кажуть русакі «сіла в правдє».

Так, тероризм із смертниками, це не просто зброя, це в першу чергу шоу. Її головна задача – наводити жах, і чим красивіше і продуманіше буде цей жах, тим краще. І у цього є спонсори, які також готові у це вкладати гроші, і вони теж хочуть, щоб все це було красиво.

Майбутні смертники спокійно користувалися власними документами, відкривали на них рахунки. Вони перебували у США, ще з початку 90-х. Про те що скоро станеться біда не було секретом. Американська розвідка повідомляла, що ті терористи, що раніше були помічені на близькому сході, зараз перебувають тут. 

Тодішній директор ЦРУ Джордж Тенет згадував, що те, що невдовзі це станеться говорило дуже багато чого. 16го серпня, одного з пілотів заарештували, по ідеї це мало б зірвати акцію, але цього не станеться.

Чим ви сильніші, тим більша ваша крихкість. Так, це працює також із терактами. Красиві теракти, красиво спроєктовані, і оформлені по вищому класу, вимагають багато грошей, і парадокс в тому, що саме за такий вид терактів і готові платити.

Спланувати подібні події дуже складно, вони вимагають багато ресурсів, і робити їх регулярно неможливо, однак саме вони привертають увагу, і робить терористів відомими і популярними, багатократно збільшуючи їх гроші на рахунку, саме тому їх кількість і зростає. 

Це приємно, це тішить самолюбство, привертає кошти, і самим терористам починає здаватися, що це ефективно. Най політична мета все ще не виконана.

Саме тому я проти обстрілу російських міст, це не працює. По-перше, бо росіяни не цінують життя один одного, а по-друге, це просто не викликає потрібної політичної мети, хіба що відлякує соєвих лівачков с запада, коториє жизні нє нюхалі.

Головна ідея партизанщини – наносити легкі порізи, але величезну їх кількість, та хіба терористи смертники із їх довгою підготовкою і дресурою, чи чітко заплановані російські атаки восени на наші міста в досить обмеженій кількості, про це? Ні.

Це б працювало, якби на вулицях щодня б вибухали десятки терористів, якби наші міста піддавали регулярним килимовим бомбардування, але це не так.

Головною б метою цих ударів по суспільству було переконати їх у власній безпомічності, але поодинокі, най і величезні акції в цьому якраз і не переконують. 

Навпаки, в цей момент стається мобілізація, коли люди готові жертвувати власною безпекою, свободою і податками, лише б помститися.

За 9/11 послідували війни по всьому світі. на які американський нарід дав мандат. До 2005 року, поки не відбулося достатньо сильне посилення правил посадки в аеропортах, що прибуття до них за декілька годин до відправлення стало нормою, було відчутне скорочення пасажирів. 

Замість цього, на вокзалах і аеропортах з’являються рамки досмотру, які від тероризму не допомагають на практиці ніяк, просто з тієї причини, що терористу нічого не заважає підірватися в черзі на досмотр. Теракт не настільки спонтанна подія, щоб терорист, перед його здійсненням забув врахувати факт досмотру.  

Тим паче, це не допомагає із тероризмом як таким боротисся. Із тероризмом можна боротися агентурную роботою і іншою відповідними діями спецслужб. Але замість цього політики пропонують Patriotic Act і інші форми контролю, які приймає народ. Можливо терористи не досягають стратегічних задач. та досягають чогось іншого. 

Бо за агентурну роботу політичних балів не отримати, якщо б Буш вийшов і сказав би що віднині, ми будемо активніше фінансувати подібну роботу, для більшості людей, що подібні дії взагалі відбувається будуть не помітним, і цей факт не проігнорує ані опозиція, ані жовта преса. Реформа спецслужб для більшості буде виглядати, як відсутність взагалі якихось дій. Саме тому замість підвищення ефективності органів ми отримали відому промову «за що вони нас ненавидять?» і все це, що послідувало потім. 

В кінці кінців, говорити про підвищення роботи органів, означає взяти на себе відповідальність. Визнати, той факт, що терористів за два роки підготовки, ніхто не зупинив, дав навчатися на пілотів, був результат власних помилок. 

Пишучи цю статті, я згадав відео одного американця, який відвідував канатну дорогу в центральному парку в Харкові. Тоді він дивувався: в кабінці без проблем, протягом польоту відкривають двері і так далі – в америці цього б ніколи не допустили, але тут в Україні, це так, і нікому не приходить в голову стрибнути під час поїздки. Тому що за замовчуванням вважається, що користувач достойний довіри.

Тероризм нагадує людям, що монстри серед нас, і для боротьби із цими монстрами, нам і потрібні всі ці правила безпеки, величезна кількість обмежень в тих сферах, де вони в кращому випадку, поліпшують ситуацію ніяк. 

Після 11-го вересня, в самій Америці почали думати про безпеку в рази більше. Кожна рамка, сім-карта по паспорту, прослуховування в інтернеті, можливо в правовій державі і не веде до диктатури, але водночас це презумпція, що ви терорист, і вам треба доводити зворотне. 

У світі після 11-го вересня неможливо точно сказати, чи цей перехожий поруч із вами не терорист, а в наших реаліях – агент ФСБ (що не скасовує їх реальне існування, і що СБУ має із цим боротися), і це потрібно перевіряти. 

І ця ерозія довіри всередині суспільства, до інституцій гнітюче нагадування того шраму, що ми отримали рівно 22 роки тому.