Хоча президент не став повністю на бік Путіна, він не використав своє вигідне стратегічне становище, щоб покласти край війні Росії проти України.
Українці, які борються за своє життя, а також жителі сусідньої Польщі, країн Балтії, Фінляндії та інших європейських країн, які найбільше зазнають російської агресії, з тривогою спостерігають за тим, як президент Дональд Трамп, здається, вагається у своїй позиції щодо російського президента Володимира Путіна — одного дня він лестить агресивному тирану, а іншого дня, здається, готовий чинити на нього тиск, щоб той припинив війну проти України.
Лідери та громадяни сусідніх країн, з якими я регулярно спілкуюся, висловлюють побоювання, що Трамп буде стояти осторонь, поки Москва буде знову нав'язувати своє панування сусідам — їм — за допомогою насильства та війни. Вони часто наводять як застереження м'який підхід президента Франкліна Д. Рузвельта до радянського лідера Йосипа Сталіна:
«Я думаю, що якщо я дам [Сталіну] все, що можу, і не попрошу нічого натомість, він не намагатиметься анексувати нічого і буде працювати зі мною заради світу демократії та миру». — Франклін Делано Рузвельт, 1943 рік
Мої співрозмовники часто дивуються, чи не обрав Трамп той самий небезпечний шлях; це питання вони нерідко адресують мені, людині, яка від 1989 року бере участь у формуванні американської політики щодо регіону.
Моя відповідь така: сьогодні стратегічне положення України набагато краще, ніж було у Польщі чи країн Балтії під час Другої світової війни. Рузвельт погано розіграв свої карти, але його позиція була слабкою в будь-якому разі, а Трамп має кращі можливості щодо України, ніж Рузвельт мав щодо Польщі та інших країн Центральної та Східної Європи, а отже, менше виправдань для слабкої політики. Цього тижня Трамп знову повернув у неправильному напрямку, але він (поки що) не обрав катастрофічного курсу.
Історія може допомогти нам зрозуміти нинішні потрясіння. До моменту початку Другої світової війни в 1939 році шанси на те, що вона закінчиться звільненням всієї Європи, були мізерними. Західні демократії зіткнулися не з одним, а з двома агресивними тиранами на континенті – Гітлером і Сталіним. Нездатність Сполучених Штатів допомогти демократіям Франції та Великої Британії, що опинилися в скрутному становищі, протистояти більш потужним нацистській Німеччині та Радянському Союзу, означала, що ці дві диктатури могли утворити союз і розділити між собою Центральну та Східну Європу, що вони й зробили в пакті Молотова-Ріббентропа в серпні 1939 року. До моменту вступу Сполучених Штатів у війну в 1941 році їм потрібна була допомога Радянського Союзу, щоб перемогти нацистів. Наслідком цієї залежності стало небажання США розривати відносини з Москвою, навіть коли вона почала нав'язувати комунізм у Польщі в ході свого наступу на Захід проти німців у 1944 році.
Варіанти США тоді і зараз
Як показує наведена вище цитата, Рузвельт намагався задобрити Сталіна, щоб той поблажливо поставився до Польщі та інших країн Центральної Європи, які США сподівалися, що Радянський Союз звільнить, але які він насправді завойовував. Зараз це виглядає погано, але варіанти США були обмежені. Джордж Кеннан, перший американський «радянолог», який тоді служив у посольстві США в Москві під час війни, закликав спеціального посланця Рузвельта Гаррі Гопкінса, який прибув з візитом у 1944 році, чинити опір радянському тиску на Польщу. Але вплив США був досить складним. Сполучені Штати могли погрожувати скоротити підтримку Радянського Союзу в рамках програми «Ленд-ліз», але лідери США та їхніх європейських союзників потребували радянських військ для продовження боротьби з німцями, особливо після того, як США та Велика Британія опинилися у Франції, намагаючись просунутися на схід. До успішного випробування атомної бомби в 1945 році Рузвельт також хотів отримати допомогу Радянського Союзу в завершенні війни проти Японії. З огляду на те, як почалася війна, вона мала закінчитися тим, що радянські війська займуть територію від Німеччини на схід до радянських кордонів. І Сталін міг би робити все, що забажає.
Трамп має кращі варіанти. Сьогодні в Європі є лише один великий агресивний тиран. Україна не опинилася, як Польща та країни Центральної і Східної Європи, між двома агресорами, але має друзів і потенційних союзників, які її підтримують. Сполучені Штати не дуже потребують Росії Путіна. Більшість європейських країн також не дуже потребують Росії, оскільки більшість з них змінили свої джерела нафти і природного газу, заплативши за це велику ціну. Дехто в Сполучених Штатах раніше стверджував, що Росія може бути ефективним союзником проти Китаю, який вони вважають більшою загрозою. Але це навряд чи вірогідно, зважаючи на залежність Росії від підтримки Китаю та її вразливість, особливо на Далекому Сході Росії, якщо вона виступить проти набагато сильнішого Китаю. У будь-якому разі, намагання відтворити дилему Рузвельта, який потребував одного тирана, щоб боротися з іншим, навряд чи є розумною політикою.
Сталін зміг окупувати країни Балтії за лічені дні і захопив майже 20 відсотків території Фінляндії за кілька місяців війни. Путін не може подолати опір України після більш ніж трьох років бойових дій. Економіка Росії вразлива, і українські атаки на її енергетичну інфраструктуру починають даватися результати. Путін володіє ядерною зброєю, тоді як Сталін не мав її до 1949 року. Але Росія не має стратегічної переваги і навряд чи її отримає.
Коротко кажучи, до 1943 року Рузвельт мав небагато варіантів, щоб змусити Сталіна відмовитися від нав'язування своєї волі країнам, окупованим його армією. Трамп має достатньо варіантів, щоб допомогти перемогти російську агресію проти України, але вирішив їх не використовувати. Він утримався від додаткових заходів економічного тиску на Росію. Він так само, як і адміністрація Байдена, вагався з наданням Україні нового сучасного озброєння. Наразі Трамп вирішив не використовувати важелі впливу США.
Не найгірший варіант – але все одно втрачені можливості
Однак Трамп, як стверджують деякі критики, не став на бік Путіна у війні проти України, принаймні поки що. Американська розвідка, судячи з усього, все ще надає інформацію Україні. Як повідомляється, Трамп під час зустрічі з президентом Володимиром Зеленським 17 жовтня в Білому домі тиснув на нього, щоб той погодився на вимогу Росії про передачу територій Донецької та Луганської областей, на які претендує Путін, але які він не може завоювати. Це було нерозумним кроком. Але Трамп, очевидно, прийняв відмову Зеленського і погодився домагатися припинення вогню вздовж існуючої лінії фронту, що є розумним початком, який Зеленський прийняв як такий. Трамп також погодився на ще одну зустріч з Путіним у непродуманому місці — Будапешті, де 1994 року було підписано «Будапештський меморандум», який запропонував Україні порожні гарантії безпеки в обмін на відмову від радянського ядерного арсеналу. Втім, за останніми даними, надмірні вимоги Росії зустріли спротив Сполучених Штатів, і зустріч перенесено на невизначену дату.
Коротко кажучи, хоча Сполучені Штати не скористалися своєю вигідною стратегічною позицією та важелями впливу, щоб допомогти покласти край війні Путіна проти України, вони не стали на бік Росії і не залишилися осторонь, як це зробив Рузвельт, через відсутність кращих варіантів.
Найкращим поясненням підходу Трампа до російсько-української війни є те, що він вважає США — і особливо себе — посередником, який повинен зберегти здатність тиснути і вмовляти обидві сторони. Це краще, ніж стати на бік агресора, як побоюються деякі, або хапатися за слабкі соломинки, як Рузвельт, який намагався захистити свободу Польщі. Але цього недостатньо, зважаючи на численні можливості США чинити тиск, на який здатні лише вони.
Автор статті — посол Деніел Фрід, почесний член Атлантичної ради. Протягом своєї 40-річної кар'єри на дипломатичній службі посол Фрід відіграв ключову роль у розробці та реалізації американської політики в Європі після розпаду Радянського Союзу.
Джерело — Just Security
