1. 22 липня 2025 року Верховна Рада прийняла законопроєкт №12414. Суть правок — підпорядкувати НАБУ та САП генпрокуророві. Таке рішення викликало суспільне обурення та спричинило численні акції протесту в різних містах країни. Люди вийшли з вимогами скасувати ухвалені правки та повернути НАБУ та САП з-під урядового контролю.
2. Антикорупційні організації НАБУ і САП були створені в 2015 році, після перемоги демократичних протестів, за вимогою ЄС і МВФ. Створені як іноземні органи, їхній керівний склад визначався західними імперіалістами і не міг бути звільнений чи змінений українською владою. Відповідно, з тих пір їхня діяльність контролювалася європейським імперіалізмом та використовувалася як важіль для тиску на український уряд.
3. Антикорупційні організації використовувалися європейським імперіалізмом для досягнення своїх цілей в українській політиці. Тиск антикорупційних розслідувань змушував український уряд приймати рішення, вигідні для Європейського Союзу. Таким чином, ці антикорупційні організації не можна назвати незалежними. Навпаки, вони були засобами європейського імперіалізму для реалізації своєї політики. Це був символ слабкості і залежності України і порушення її суверенітету.
4. Утім, «західний імперіалізм» не є однорідним і не без внутрішніх суперечностей. Тоді, як антикорупційні органи залишалися під впливом Європейського Союзу, на світовій арені іде розлом між Європейським Союзом і Демократичною партією з одного боку, та Республіканською партією з іншого. На фоні відлиги у відносинах між українським урядом і урядом Трампа, наступ на НАБУ в Україні можна вважати, таким чином, продовженням цього світового розколу імперіалізму.
5. Разом із тим, можна спостерігати швидку реакцію європейських політиків на наступ на антикорупційні організації. Вони видають свою пекучу зацікавленість у подальшій можливості тиску на українську владу через ці організації. Так само швидко і радикально відреагував шар «проєвропейської опозиції», тобто політиків і «лідерів думок», що представляли в Україні інтереси європейського імперіалізму.
6. У протестах брала участь велика кількість молоді. Більшість учасників були студентами. Строкатими були різні прошарки субкультурщини. Так, можна сказати, що класово протести були представлені дрібнобуржуазними шарами населення, під «егідою» проєвропейської буржуазії.
7. Мотиви, які можна було почути від учасників протестів, дають певне уявлення про силу, яка здатна змусити маси людей вийти на вулиці і демонструвати своє обурення. Більшість людей не знають про вплив міжнародних організацій на НАБУ та її керівництво, про умови її виникнення, про здатність міжнародних організацій впливати через НАБУ на українську політику. Більшість учасників протестів були обурені авторитарним кроком уряду Зеленського і саме це спонукало їх до публічних демонстрацій. Високий рівень обурення і низький рівень інформованості приводив інколи до комізму, як, наприклад, один із учасників вважав, що абревіатура НАБУ значить «Нацбанк». Це все показує, що головною рушійною силою протестів була буржуазно-демократична вимога незалежних розслідувань проти чиновників, а не реакційна вимога доєднання до Євросоюзу.
8. Цікаво відзначити і таку рису протестних лозунгів, як проведення аналогій з Майданними протестами 2014 року. Чимало учасників вийшли з плакатами, які прирівнювали Зеленського до Януковича. Звичайно, що четвертий президент встиг стати карикатурним злом для зображення корумпованого і авторитарного режиму. Проте такі порівняння, що стихійно висуваються на протестах, показують, як пам’ять про стару владу і демократичні протести не тільки жива, але й має серйозний відбиток на сьогоднішніх протестах. Маси, що брали участь у протестах проти влади Януковича і спостерігали крах старого авторитарного режиму, зараз спостерігають певне «відродження» авторитарних тенденцій у владі, що повстала як переможна трохи більше десяти років тому. Безсумнівно, що це викличе песимізм і розчарування в ліберальній опозиції як нездатній до вирішення корінних проблем, що викликали Майданні протести. В таких умовах легальна робітнича партія, як єдина альтернатива, могла би отримати більше популярності.
9. У дуже короткий час багато впливових людей підтримало протести: відомі військові офіцери, популярні «лідери думок», навіть деякі політики. Вони виступають із заявами, суть яких зводиться до наступного: в 2014 році ми обрали Європу, а сьогодні люди на фронті воюють саме за Євросоюз. Вони намагаються вкласти свої слова у рота мас і представляють ситуацію так, ніби протести розгорнулися у підтримку процесу євроінтеграції. Безсумнівно, що вони являють собою той самий прошарок «проєвропейської опозиції».
10. З боку опозиції це безпрецедентний випадок з початку війни. Підтримуючи масові протести, а часто і прямо беручи в них участь, вони відкрито звинувачують уряд Зеленського у саботажі процесу євроінтеграції, а дехто навіть вимагає відставки Зеленського і Єрмака. Ще ніколи з початку війни опозиція не виступала так відкрито, так швидко і так сміливо.
11. Можна казати про вплив такої швидкої і радикальної реакції «проєвропейської опозиції». Під тиском протестів, за які «взяли відповідальність» чисельні впливові політики і «лідери думок», президент Зеленський представив новий законопроєкт (13533), який нібито повертає незалежність антикорупційним організаціям. Цей законопроєкт вже було підтримано самим НАБУ. 31 липня його було підтримано більшістю народних депутатів.
12. Цілі протестів, — повернути антикорупційні організації під підпорядкування західному імперіалізму, — не можна назвати революційними. Тому революційні організації не можуть підтримати протести з нинішніми цілями і лозунгами.
13. Утім, у цих протестах є і революційне зерно. Це зерно представлено в буржуазно-демократичній вимозі не розширяти вплив уряду Зеленського на ведення антикорупційних справ. На практиці маси студентів і інших дрібнобуржуазних прошарків населення були підняті перш за все саме цими антиавторитарними настроями. Вище було показано, що «лідери думок» намагалися представити протести проявом проєвропейських сентиментів, що не відповідало правді: не всі учасники протестів знали, що таке НАБУ та яка його імперіалістична роль, але були обурені авторитарним кроком влади. Ми визнаємо це демократичне зерно як революційне, але із сучасними цілями і вимогами воно обмежене до рівня протесту дрібнобуржуазної інтелігенції.
14. Єдина можлива альтернатива, яка розширить протести до рівня всіх трудящих шарів населення, це не вимога підпорядкування антикорупційних організацій тій чи іншій владі, а, натомість, вимога її незалежності. Для ефективної роботи антикорупційна діяльність має вестися та контролюватися «знизу». Тільки так можливо забезпечити повну незалежність і безсторонність розслідувань проти всіх фракцій буржуазії. Для такого контролю буде сформований особливий виборний комітет з можливістю відозви кожного представника, в який заборонялося би вводити директорів банків і комерційних компаній, політиків та «лідерів думок». Такий комітет дав би можливість самим масам брати участь в контролі над безсторонністю антикорупційних розслідувань, доведенням справ до кінця у відкритих судових процесах, а також не давав би закривати справи ані рішенням генпрокурора, ані рішенням керівника САП.
