На фоні останніх подій з законодавством та закликам до конституційних прав: що з себе взагалі представляє конституція? Звідки взялися закони, на які ми тепер посилаємося, молимося, а держава не реагує на заклики про права народу? Сприймайте цю вирізку як їжу для роздумів на ніч.
Вислів «держава має законне право на застосування насильства» є багатьом відомим за Волковим. Однак Ґребер захотів його розвинути далі, вказав на фундаментальне протиріччя. Як він і каже, в сучасній державі сам статус закону є проблемою. Причиною ж цього є логічний парадокс: жодна система не вміє себе генерувати. Жодна влада, здатна створити систему законів, не може бути ними зв'язаною. Тому закон має з'являтися звідкись ще.
У Середньовіччі рішення було простим: законний порядок був творінням Бога, який, як більш ніж ясно дає зрозуміти Вітхий завіт, не пов'язаний законами або якоюсь помітною системою моральності (знову-таки це цілком зрозуміло: якщо ви створюєте моральність, ви, за визначенням, не можете бути нею пов'язані). А якщо і не безпосередньо Богом, то освяченою Богом владою королів. Англійські, американські та французькі революціонери все це змінили, ввівши поняття народного суверенітету і проголосивши, що влада, яка колись належала королям, тепер перебуває в руках суб'єкта, названого «народом». Це відразу ж породило логічну проблему, тому що «народ» за визначенням, група індивідів, об'єднаних тим фактом, що вони пов'язані певним набором законів. То як вони могли створити ці закони? Коли це питання було вперше порушено після Англійської, Американської та Французької революцій, відповідь здавалася очевидною: закони були створені за допомогою самих цих революцій. Але це породило нову проблему. Революції є порушенням закону. Абсолютно незаконно братися за зброю, скидати уряд і встановлювати новий політичний порядок. Ніщо не може бути незаконнішим. Кром-вель, Джефферсон чи Дантон були винні у зраді, відповідно до законам, у яких вони виросли, як і були б винні, якби спробували зробити те саме при створених ними режимах, скажімо, на двадцять років пізніше.
Отже, закони народжуються з незаконної діяльності. Це робить фундаментально суперечливим саме поняття сучасного уряду, яке передбачає, що держава має монополію на правомірне використання насильства (тільки поліція, тюремна охорона або належним чином уповноважені співробітники приватних охоронних підприємств мають право побити вас). Поліція може застосовувати насильство тому, що забезпечує дотримання закону; закон правомірний, оскільки своїм корінням йде в конституцію; конституція легітимна внаслідок того, що походить від народу; народ створив конституцію шляхом незаконних насильницьких дій. Звідси випливає очевидне запитання: як пояснити різницю між «народом» і натовпом, що біснується?
Очевидної відповіді на нього немає.
Традиційний підхід полягає в тому, щоб відгороджуватись від цієї проблеми так довго, наскільки це можливо. Хід міркувань зазвичай такий: епоха революцій завершилася (можливо, крім відсталих країн на кшталт Габона чи Сирії); тепер ми можемо перетворювати конституцію та норми права законними методами. Це, зрозуміло, означає, що базові структури ніколи не зміняться. Результати цього ми можемо спостерігати в Сполучених Штатах, які, як і раніше, зберігають таку архітектуру держави з її колегією виборців і двопартійною системою, яка хоча і була досить прогресивною в 1789 році, тепер представляється всьому світу політичним аналогом амішів, все ще їздять на двоколках, запряжених. Це також означає, що в основу легітимності всієї системи ми кладемо згоду народу, незважаючи на той факт, що народ, думку якого з цього питання спитали один раз, жив двісті з лишком років тому. Принаймні, в Америці цей «народ» давно помер.
Після цього ми перейшли від ситуації, в якій право створювати законний порядок походить від Бога, до ситуації, в якій воно походить від збройної революції, а потім від елементарної традиції — «такі звичаї наших предків, хто ми такі, щоб сумніватися в їх мудрості?» (і зрозуміло, чимало американських політиків дають зрозуміти, що насправді вони хотіли б повернутися до Бога).
Та як додавав мій друг, по цій же темі достатньо влучно висловився Артемій Магун в «негативній революції»:
…та сама проблема характерна для сучасного конституціоналізму (який повністю базується на метафізиці суб’єктивності); будь-який закон походить від суверенної дії народу, який дає самому собі конституцію. Парадокс, однак, у тому, що цей законодавчий акт за своєю суттю є незаконним — навіть у межах нової конституції. Тому для системи права будь-який заклик до заснування є і необхідним, і руйнівним.
Моралі з басні сьогодні не буде. Все що можна сказати, так це те, що розважайтесь та боріться, думайте і мрійте, доки є можливість. «ТІХАРІ З НАМИ» - як то кажуть. Протести на вулицях проти законодавства у різних формах вкотре показали, що ідеї авторитаризму і якогось правого порядку не вводять народ України в безмовний екстаз. Та й у ваших мріях про радикальність немає нічого поганого. Лишається фактом, що ми владні над своїх майбутнім. Головне не забувайте, що війна триває, та лишається ще достатньо багато ворогів, яких потрібно винищити. Донатьте друзі.
Особиста рекомендація до вирізки: почитайте на ніч «Доктрину дестабілізації» дідуся Лупиніса. Не забувайте про цей український «Цитатник Мао», де без вказівки автора зібрані ідеї Муссоліні, Бакуніна та багатьох інших.
Цей устрій не має більше жодного виправдання для власного існування. Звідси шизофренічні конвульсії різних партій, владних й судових органів і т.п. Єдиним цементуючим елементом, котрий дозволяє цьому устроєві триматися на ногах, є корупція.
