Світлофори на перехрестях одна з форм регулювання, яку ми достатньо часто воліємо забути та нехтувати нею. Їх створили лише з сотню років тому після першої світової, але достатньо швидко ввійшов в обіг та нашу буденність, з метою запобігання різним ДТП, на сьогодні нам навіть не спадає на думку, що життя без них було б можливим. Натомість ми подумки жахаємось, що без них міста ймовірно паралізувало би та затори стали нескінченними. Утім, як виявляється, життя без них ще й як можливе, що й зробили в багатьох містах Європи та США. Причина тому: рух за відміну червоного світла та пропаганда «спільного простору». На одній з конференцій, присвяченій новій філософії дорожнього руху був проголошений лозунг «Небезпечно, значить безпечно», який є достатньо показовим в цій історії. Такий собі приклад невеликої вправи у відповідальному вождінні та взаємоповаги яскраво показав та розглянув Джеймс Скотт.
Наше повсякденне життя до того зарегульоване, і це регулювання настільки проникло в наші дії та очікування, що ми його практично не помічаємо. Як приклад візьмемо звичайні світлофори на перехрестях. Винайдений після Першої світової війни в США, світлофор замінив систему взаємних поступок, яка тривалий час використовувалася пішоходами, возами, автомобілями та велосипедами, строго розрахованим управлінням рухом. Ціль світлофорного регулювання полягала в тому, щоб уникнути аварій шляхом застосування продуманої системи координації руху. Найчастіше на виході утворювалася картина, яку я спостерігав у Нойбранденбурзі і з якої я почав цю книгу: люди терпляче чекали на зелений сигнал світлофора, хоча було очевидно, що поблизу не було жодних машин. Вони відмовлялися думати самостійно за звичкою або через страх того, що може з ними трапитися, якщо вони порушать панівний електронний правопорядок.
А що було б, якби перехрестя було нерегульованим, і водії з пішоходами мали б використовувати свої незалежні судження? Починаючи з 1999 року, у місті Драхтен (Нідерланди) дослідники намагаються відповісти на це запитання. Їм вдалося отримати чудові результати, що призвело до хвилі «скасування червоного світла» у багатьох містах Європи та Сполучених Штатів. І ідеї, що лежали в основі цієї ініціативи, і її результати є, на мою думку, показовими і спонукають до нових і більш серйозних зусиль у справі створення громадських інститутів, що розширюють простір незалежного судження та покращують здібності людей.
Ханс Модерман (Hans Moderman), інженер з організації дорожнього руху, який ще в 2003 році першим запропонував вимкнути світлофори в Драхтені, надалі став пропагувати ідею «спільного простору», яка швидко стала популярною в Європі. Спочатку він зауважив, що коли світлофор не працював через проблеми з електрикою, заторів не виникало, навіть навпаки — потік транспорту зростав. Як експеримент він замінив найбільш завантажене регульоване перехрестя в Драхтені з пропускною здатністю 22000 автомобілів на день на круговий рух для автомобілів, протяжну велодоріжку та пішохідну зону. Протягом двох років після того, як у Драхтені прибрали світлофори, кількість ДТП впала з 36 (за попередні 4 роки) до 2, і так було два роки поспіль. Коли всі водії знають, що повинні бути напоготові і включити здоровий глузд, транспорт рухається швидше, а затори і агресія, що викликається ними, практично зникли. Те, що вийшло в підсумку, Модерман порівняв із фігуристами на переповненій ковзанці, яким вдається уникати зіткнень з іншими. На його думку, змушує водіїв відволікатися від дороги і робить перехрестя менш безпечними якраз надлишок знаків.
Мені здається, що вимкнення світлофорів можна розглядати як невелику вправу у відповідальному керуванні і взаємній ввічливості. Модерман не був принциповим противником світлофорів: просто він не виявив у Драхтені жодного світлофора, який був би дійсно необхідний з точки зору безпеки, збільшував пропускну здатність і зменшував забруднення повітря. Круговий рух здається небезпечним і в цьому вся сіль. Він стверджував: «…коли водії змушені замислюватися про те, як вони їдуть, вони ведуть обережніше», що підтверджує статистика ДТП, що відбувається після проїзду перехрестя зі світлофорним регулюванням. Вимушені ділити дорогу з іншими учасниками руху, не отримуючи при цьому вказівок світлофора, водії весь час напоготові, і це заохочується законом, який у разі, якщо важко визначити винного в пригоді, зазвичай на боці «слабшого» (водій за замовчуванням автомобіля більш винен, ніж велосипедист, а велосипедист — більш пішохода).
Концепція загального простору в управлінні дорожнім рухом покладається на розум, здоровий глузд і уважність водіїв, велосипедистів та пішоходів. Разом з тим воно, як видається, певною мірою підвищує здатність і вміння учасників дорожнього руху пересуватися не як автомати, керовані десятками знаків (тільки в одній Німеччині існує 648 дорожніх знаків, кількість яких у міру наближення до міста стрімко наростає) і сигналів світлофора. На думку Модермана, чим більше вказівок, тим сильніше водії прагнуть отримати з них максимальну вигоду, прискорюючись між перехрестями, різко стартуючи на світлофорах та уникаючи будь-яких поступок, які не вказані правилами. Водії навчилися обертати велику кількість правил собі на користь. Не переоцінюватимемо значення запропонованої Модерманом ідеї, але все-таки внесок у валовий людський продукт вона робить відчутний.
Результатом такої зміни парадигми в управлінні рухом стала загальна ейфорія. Маленькі містечка в Нідерландах помістили на в'їзді знак, який з гордістю оголошував, що тут "Зона, вільна від дорожніх знаків" (Verkeersbordvrij), а на конференції, присвяченій новій філософії дорожнього руху, було проголошено гасло "Небезпечно означає безпечно".
