Філліпс, будучи білою людиною (як сам те підкреслює) ставить за мету в своєму дослідженні пояснити найбільш доступно та ґрунтовно події, що відбуваються в тому регіоні. На загал, можна одразу і точно сказати, що він з цим прекрасно впорався. Не будучи місцевим, він прекрасно розуміє обмеженість своїх свідчень та думок, проговорюючи всі нюанси ще на вступі. Окрему повагу варто висловити і його просуванню іншої назви «Близького Сходу», а саме «Західної Азії». Пов'язано це безпосередньо з тим, що назва, до якої ми так часто звертаємося, є штучним конструктом, який сотні років тому мало хто використовував.
Спершу цей термін був колоніальним, його вигадали британці, аби відрізняти регіони згідно з віддаленість від Лондона: Близький Схід, Далекий Схід та між ними — Середній Схід.
В українській мові, не зважаючи на оригінал «Middle East», все ж більш поширений варіант «Близький Схід». Заодно варто нагадати, що хоч деякі і прийняли таку назву в регіоні, однак багато хто все ж ідентифікує себе радше з альтернативними регіональними об'єднаннями, як-от Ісламський чи Арабський світ, або з більш локальними зонами, як, наприклад, Левант (східне Середземномор'я), Машрік (Левант плюс Ірак), Перська Затока або Магриб (Північна Африка). «Зважаючи, що на земній кулі будь-що відносно будь-чого іншого буде серединою чи сходом, мало хто сприймає себе через таку призму».
Сама по собі його робота свіжа та була написана-опублікована в 2023-2024 роках. Іншими словами, вона навіть охоплює новий розпал конфлікту між Ізраїлем та Палестиною.
Що писав про них автор?
Він надав читачу, без іронії, здоровий погляд на ті події. По-перше, Ізраїль підпадає під егіду окупанта, який прийшов на землі палестинців та відрізав достатньо великий шмат їхньою території разом з всесвітніми організаціями й різними гегемонами ХХ ст., де останні підтримали утворення задля поширення свого впливу. По-друге, домовленості, які часто згадують різні прихильники політики Ізраїлю, акцентуючи на "не правоті" Палестини (мовляв, дивіться, їм навіть був дан вибір), за словами Філліпса були надто розмиті та надто нереалістичними. Очікувано, подібне не сподобалося тамтешньому населенню, яке активно протестувало й проводило інтифади. І по-третє, не маловажний момент з створенням ХАМАС полягає в тому, що Ізраїль у 1980-х заохочував їх до боротьби, сподіваючись, що вони розхитуватимуть ОВП (Організація Визволення Палестини).
Коли міжнародні союзники Ізраїлю, разом із США і ЄС, визнали ХАМАС терористами, угруповання набувало все більшої популярності серед простих палестинців. Провал переговорів в Осло, продовження утисків із боку Ізраїлю і корупція Арафата, Аббаса і еліти ОВП викликали в багатьох симпатію до заяв ХАМАС стосовно того, що вони є справжніми захисниками Палестини. Це призвело до їхньої перемоги на виборах 2006 року.
Події 2023 року, коли після терористичного акту Ізраїль вторгся до Сектору Газу, автор же окреслює як чистку палестинців. Ізраїль і до того (2009-2022) вбив 3088 осіб (на противагу 200 ізраїльтянам), але зараз числа, вочевидь, перетнули позначку в 10 тис.
Однак, автор іноді буває протирічить сам собі 🤷🏻♂️ Наприклад, спочатку 10 сторінок засуджує окупацію Ізраїлю, потім каже, що «жалюгідні умови життя в газі через ХАМАС», а ще через 10 сторінок згадує, що все ж вина на жидві. Утім, якщо це можна списати на випадковість в процесі написання об'ємної роботи, є й інше, до чого варто докопатися: визначення «анархізму». Судячи з усього, Філліпсу дуже сподобалося це слово, через що він його розпхав добротно в розділі про Лівію, називаючи режим Каддафі «анархічним», другу громадянську війну в Лівії «анархічною» і т. д. Без наративів про розвинуті-не розвинуті країни теж не обійшлося. Прикро також, що не був згаданий виступ Каддафі в ООН 🌚 Та незважаючи на часті вислови автора, які мені видавалися дотепними (вислови, які побудовані так, ніби він знав, що відбувається в голові у тих чи інших політ. діячів зі 100% вірогідністю), книгу можна назвати дійсно непоганою. Філліпс однозначно впорався з завданням описати складні відносини Західної Азії з усім світом, прояснюючи, чому монархії та автократії досі живі й тимчасово "процвітають", проблеми тих чи інших рухів визволення (зокрема курдів), складну конкуренцію та недоречність припущень при розгляді різних конфліктів, та як, зрештою, гегемони перетворили перспективний регіон в Поле Бою. Нагадуючи, що хоч сотня втручань західних лідерів не виправить конфлікти, які вони самі утворювали та виродили. Самоорганізація наше все.
Регіональні та місцеві рішення й пристосування, котрі, як ми сподіваємося, ґрунтуються на розумінні справжньої складності діяльних чинників, матимуть більш довгостроковий успіх, ніж ті, що нав'язуються ззовні.
