Розвиток українського кіно розпочався ще 1893 року, коли інженер Йосип Тимченко за два роки до братів Люм’єр розробив апарт “кінескоп”, придатний для кінезнімання та кінепроєкції. До початку ери звукових фільмів, у 1920-30-х в період ВУФКУ в Українській РСР було створено низку німих стрічок, найвідоміша з них - “Земля” Олександра Довженка, яку кінокритики вважають культовою для свого часу.
Одним з першопрохідців українського кінематографу був катеринославський кінооператор і кінорежисер Данило Сахненко . 1911 року в передмісті Катеринослава (в селищі Лоцманська Кам’янка) він зняв повнометражний німий фільм “Запорізька Січ”, що вважається в Україні першим ігровим фільмом національного виробництва.
70 років українське кіно було частиною радянського. У ці часи кіновиробництво на території УРСР пережило кілька хвиль розквіту: в часи ВУФКУ в 1920-х та «українського поетичного кіно» 1960-х.
За часів радянської окупації України тут відбувається потужне кіновиробництво, але зазвичай російськомовних фільмів для всесоюзного вжитку. Українськомовних радянських фільмів в часи СРСР знято дуже мало.
У 1980-х українська мова практично повністю була витіснена з українського кінопрокату: репертуар кінотеатрів УРСР практично весь був російськомовним, стрічки, вироблені на українських кіностудіях, до яких існував україномовний дубляж, демонструвалися переважно в російськомовному варіанті. Так, 1989 року в кінопрокаті УРСР показано 280 нових фільмів, з них лише один демонструвався українською.
ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КІНЕМАТОГРАФ
1919 року з початком радянської окупації України Народний комісаріат освіти новоствореної УСРР створює Всеукраїнський кінематограф. У Києві починає видаватися журнал про кіно «Живий журнал». Оголошується конкурс сценаріїв про життя Тараса Шевченка, однак через наступ польських військ роботу над фільмом Михайла Бонча-Томашевського за сценарієм-переможцем припинено. Кінотеатри націолізуються.
Виникає жанр кіноагітки. У 1919 році вийшов 21 фільм цього напряму авторства Петра Чардиніна, Михайла Бонча-Томашевського, Акселя Лунділя та інших режисерів, які переходять на бік більшовиків. Редакційно-видавничий відділ Наркомвійськ Української РСР оголошує рекомендаційний список тем для кіно: село, куркуль, середняк і бідняк, УРН, нація і клас, єдність збройних сил радянських республік, боротьба з бандитизмом, Червона армія, вороги.
Наприкінці 1920-х рр. в українському кінематографі дедалі гучніше почала заявляти про себе нова модерністська течія, що сформувалася у співпраці режисера Леся Курбас з письменниками Майком Йогансеном та Юрієм Яновським. Неторовані шляхи долав у кіно самобутній режисер і сценарист, відомий скульптор Іван Кавалерідзе (“Злива”, “Перекоп”). В той самий час до Української РСР приїхав працювати Дзига Вертов та поставив тут авангардні документальні фільми (“Людина з кіоапаратом”, “Ентузіазм - Симфонія Днбасу”).
У листопаді 1930 року ВУФКУ реорганізовано в “Ураїнафільм”, підпорядковане “Союзкіно”.
