Андрій Бульбенко: «За що?»
Тарас Бульба: «За „землю русскую”!»
Ouverture
Ви ніколи не думали, звідки в «екранізації» роману Henryka Sienkiewicza «Ogniem i mieczem» так багато «шароварщини», а з нею — «cringe’у»? Думаю, «джерело» — тільки одне — «Тарасъ Бульба». І його «вітчизняний» автор.
Проте, чому ж так? А може, «Гоголь» — зовсім і не «Гоголь» і, прости Господи, не «хохликъ»?
I. «Гоголь» vs. Janowski
1. «Пропавшая грамота»
А ви читали «Пропавшую грамоту» Миколи Гоголя? Почитайте, прошу! Хоч би раз.
А може, Микола Гоголь — не «козацького роду»? Ви ніколи не думали, чому не просто «Гоголь», а «Гоголь-Яновський»? А все, насправді, дуже просто!
Дідові «вітчизняного» письмака — «бунчуковому товаришеві» (під «каблуком» російської імператриці будь-які «козацькі» «титули», по-моєму, просто-напросто смішні) Опанасові «Гоголеві»-Яновському (справжнє прізвище — Яновський) — захотілось, так би мовити, «вибитись у люди». Як? Домігшись «россійскаго дворянства», звісно! А втім, як його добути, коли ти — простий «попович»? Легше нікуди! Треба взяти й, «чесно», «по-православному», підробити «папери»…
1674 року Його Величність «Jan II Kazimierz», «król Polski, wielki książę litewski, ruski (!), pruski…», нібито видав Прокопові Гоголеві, буцімто синові «козацького» полковника Остапа Гоголя і дідові Опанаса «Гоголя»-Яновського, грамоту на «wieś Olchowiec».
Ви, мабуть, заперечите: «Як же ж так?! Хіба Його Величність не помер іще 1672 (!) року?» Байдуже!
Ви, думаю, згадаєте і те, що «дѣдушку» Опанаса Гоголя «по батюшкѣ» звали не «Прокофіевичъ», а «Яковлевичъ». Утім, нічого! Не біда! «С(ъ) пивком(ъ) пойдет(ъ)»! [Підслухано, ви не повірите, у «духовній» семінарії «УПЦ (МП)»)!]
«Пропавшая грамота» — «fake», не більше.
Отак! Сьогодні ти — син польського (!!!) попа (!) Дем’яна Яновського (Janowskiego), а завтра — праправнук «козацького» полковника Остапа Гоголя. Служи «царицѣ» і «матушкѣ Росіи» — і буде тобі, «козаче», щастя! Думаю, казати, що «Ихъ Сіятельства граф_ Разумовскіе» — теж не шляхта, — зайве…
2. «Николай „Палкинъ”», або «Powstanie listopadowe» (1830–1831)
«Православіе, самодержавіе, народность». Ця «мантра» у Москві, либонь, і досі не заглухла. Утім, до цього ще дійдемо.
У 1790-х, як би сказав (і той, звісно, скаже!) «Кобзар» (див. Кінематограф. Або «panem & circenses»): «Польща впала». Без «козаків», тут, звісно, не обійшлося. Не тільки поляки — русини́ («українці») та литвини́ («білоруси») теж усе втратили. Пішли, так би мовити, «на корм» московському ведмедеві.
Уже 1830 року Польща повстала. Проте, без успіху. Заколот придушено. А все «польське» зробилося ніби «червоне ганчір’я» в очах російського «царя». Може, тому «Николай Гоголь» написав «Тараса Бульбу» з його «любов’ю» до «ляхів» і «польської шляхти»?
Не знаю. А ви?
Далі буде…
