Кохайтесь чорнобриві,
Та не з москалями…
Тарас Шевченко, «Катерина».
Ouverture
Ви ніколи не думали, якого ви роду?
Я, зізнáюся, думав. І відкрив для себе немало цікавого.
Хто, по-вашому, живе «на Вкраїні милій»? Ви, мабуть, здивуєтеся, та не тільки «корінний» народ.
Ще й надто — «„чистокровні” українці» — просто-напросто вигадка.
Русини, або «українці»
Русини́, або, з XIX ст., — українці, — «αὐτοχθον’ний» люд на Україні. Слов’яни.
«Русь» — це rōþs — gen. sg. слова roþer — «гребець». Звідси і «Roden». Так називали північно-східний Uppland.
Мабуть, прийшло через фінське ruotsi — «швед».
«Рюриковичі» — шведи. Ігор, Олег / Ольга, Гліб, Якун, Оскольд, Дир, Рогніда та Рюрик — імення — що б ви думали?! — шведські.
І це, друзі, — правда.
Подивіться: https://www.youtube.com/watch?v=2MnnUxNJi2I.
«Україна» — те саме, що німецьке «Mark» — «приграниччя». Пор. Danmark.
Обряд — грецький, або «руський», — православ’я або «унія».
Рідше — римський. Див. Його Світлість князь Ярема Михайло Корибут-Вишневецький.
Імена — християнські. Здебільшого — православні. Грецькі, римські та жидівські. Менше — слов’янські. Синклитикія, Августин, Сусанна, Людмила тощо.
Ігор, Олег / Ольга, Мирослав, Володимир, Любов &c. — «подарунки» російського (і, часом, австро-угорського) «zabioru».
Див. Родові імена.
Руслан, Світлана, Владлен, Октябрина тощо — «новинки» — що б ви думали? — «совет’сьої» доби.
Вікторія, Альберт, Поліна, Алла, Альона &c. — «post’радянські» імення.
Прізвища бувають, очевидно, різні.
З популярних — на -енко, -ук, -ишин, -ів, -ич, -ський. У кожному «region’i» — свої.
E. g., Петренко, Івасюк, Іванишин, Ковалів, Андрухович, Смеречинський.
Мова — українська, або «руська». І, звісно, її говори.
Шляхта
Шляхта була не тільки польська. Русинів — спершу князів та бояр — теж туди прийнято.
Острозькі, Четвертинські, Вишневецькі, Хмельницькі, Киселі, Мазепи, Корчинські, Бачинські, Кобилянські, Зубрицькі, Левковські, Виговські, Шараєвські &c.
Trąby — герб, зосібна, Левковських.
Левковські (пол. Lewkowscy) — овруцькі бояри, пізніше — зем’яни та шляхта.
Євген Левковський — київський підприємець, продавець «vintage’них» уборів.
Джерело — https://www.instagram.com/p/Ceyr8-NtYDL/?utm_source=ig_web_copy_link&igsh=NTc4MTIwNjQ2YQ==.
Простолюд
Польща впала,
Та й вас роздавила!
Тарас Шевченко.
Щодо «chamów», тут є кілька категорій.
По-перше, козацтво.
Хмельницький, виступивши проти Його Світлости Великого князя Руського, вирвав «præ-УССР» з його рук.
Тоді з’явилася «Гетьманщина».
Пиха, проте, осліпила козаків. І Москва загарбала Україну.
«Що було далі?» — спитаєте ви. «СССР».
«Що ж потім?» — мабуть, скажете ви. «РФ».
Може, ворог — не лях?
Див. «Покозачена шляхта».
Прості ж козаки жили, як і селяни. Правда, трохи чванилися.
Та хто таке чув, щоб вільна козачка за кріпака віддавалась!
Марко Вовчок.
Та віддавались і за кріпаків.
По-друге, духовенство.
Це, здебільшого, була «„déclass’ована” шляхта». Див. Шашкевичі, Міхновські.
Утім, не завжди. Див. Шараєвські.
Микола Міхновський — попович, «advocat» та український «nationaliste».
По-третє, міщанство.
Міщан, проти «chłopów», було небагато. Вони, однак, теж цікаві.
Петро Порошенко — п’ятий український «president» — правнук кишенівського міщанина.
Порошенківський маєток у Козині.
По-четверте, хлопство.
Українці, здебільшого, — з селян. Принаймні «po ojcu».
Хоч і тут не все так просто.
Див. «„Déclass’ована” шляхта».
Це — теж: https://www.youtube.com/watch?v=23WfoqG6Bdg.
Леонід Кравчук — перший український «president» — та його дружина Антоніна (née Мішура) — обоє з селян.
Литвини, або «білоруси»
Литвини́, або, з XIX ст., — білоруси, — «αὐτοχθον’ний» люд на Литві. Або русини, що живуть на Литві. «Compromise» — русини-литвини. Слов’яни.
Литва — Велике князівство Литовське.
Див. Русь, Болгарія, Франція, Румунія.
Не плутати з литовцями! Ті — балти, не слов’яни.
Обряд — грецький, або «руський», — «унія» або православ’я.
Менше — римський. Див. Адам Бернард Міцкевич.
Щодо імен. Ті схожі на українські.
Див. Русини́.
Трапляються тут і католи́цькі, тобто польські, ймення: Казимир, Ванда тощо.
Зрідка — литовські (балтські; не «литвинські»!). Зосібна, Вітовт.
Щодо прізвищ.
Наростки — -еня, -ич, -инич, -онок, -ський тощо.
Денисеня, Міцкевич, Савинич, Борисьонок, Рисинський &c.
Мова — литовська, або білоруська. І її говори.
Шляхта
Литовська, тобто «білоруська», або русько-литовська, шляхта теж була.
Сапіги́, Кричевські, Поклонські, Мужиловські, Буткевичі, Гаркушí, Богомольці &c.
Олександр Поклонський — український «footballist», «trainer».
Простолюд
Чимало простолюду прийшло на Україну саме з Литви / Білорусі.
Литвин, Литвинюк, Литвинчук, Литвиненко, Литвиняк &c. — прізвища з пнем «Литва».
Ляхи, або поляки
Ляхи, або ж поляки, — «тутешній» люд у Польщі. Слов’яни.
Лях — те саме, що поляк. Правда, тільки на Русі.
«Lęch» — той, що живе на «lędzie». «Lęda», або лядо, — «лісова галявина», «пустище».
Поляк — той, що сидить на полі.
На Правобережжі — аж до 1940-х! — жило багато ляхів.
«„Ляська” кров» — тільки вдумайтеся! — тече ледве не в кожному «русині».
Подивіться: https://www.youtube.com/watch?v=DNgOpDSShBM.
Віра — римсько-католицька.
Імена — католицькі. Здебільшого, римські. Чимало і слов’янських. Деколи німецькі.
Franciszek, Kajetan, Zofia, Aleksander, Jan, Salomea, Kazimiera, Sambor, Nepomucen, Zygmunt &c.
Іноді католи́к має не одне ім’я. Буває і два, і три.
Приміром, Jan Nepomucen, Maria Franciszka Anna.
Прізвища — не тільки на -ski.
Мова — польська. І її говори.
Шляхта
На Україні — і не тільки на Правобережжі! — жило і досі живе безліч шляхти саме з ляським, а не руським «background’ом».
Конецпольські, Потоцькі, Браницькі, Камінські, Карпінські, Савицькі, Красицькі, Рильські, Ольшевські, Глуховські, Ковальські, Чернецькі, Фальковські, Фіялковські, Сосновські, Шабранські, Стахурські, Любомські, Гошевські, Грушевські, Долецькі, Заремби́, Януковичі тощо.
Rawicz — герб, зосібна, Шабранських.
В’ячеслав Шабранський — український «boxer» — з дочкою.
Віктор Янукович — четвертий український «president».
Янукович — Януків син, Янук — Янів син. Ян, або ж Jan, — польська форма імені Іван.
Януки — село на Литві.
Див. «„Déclass’ована” шляхта».
Простолюд
На Україну переїжджала не тільки шляхта.
Микола «Гоголь»-Яновський, приміром, — правнук польського попа.
Селян теж було доволі.
Ляшко, Ляшенко, Полулях, Полячук, Кашубенко, Гуралюк, Мазур, Мазурок, Мазуренко — усе тут каже за Польщу.
Олег Ляшко — український політик і «officier».
Волохи, або румуни
Волохи, або румуни, — «romaniz’овані» фракійці. Мають і слов’янську кров. Проживать у Румунії, Молдові і поблизу.
Воло́х — пранімецьке *walhaz — «чужинець».
Румун — лат. romanus — «римлянин».
Віра — православ’я, менше — протестантство і католицтво.
Імення — православні. Грецькі, римські та жидівські. Нерідко і слов’янські.
Штефан, Петру, Констанца, Ева, Драґош, Влад &c.
Прізвища — особливі.
Наростки — -еску, -ану, -у, -а, -ару, -арі тощо.
Попеску, Мунтеану, Лунгу, Попа, Ротару, Чеботарі &c.
Мова — волоська, або румунська. І її говори.
Шляхта
Шляхта мала і волоське коріння.
Приміром, чимало родів герба Sas.
Волошиновичі, Кульчицькі, Негребецькі тощо.
Яворські, Ільницькі, Турецькі — правнуки Його Сіятельства графа Ванчі Волоха.
Див. Руська шляхта.
Ігор Яворський — бориславський міський голова.
Простолюд
Волохи жили і живуть поблизу «русинів». І ті нерідко з ними родичались.
Волох, Волошин, Волощук, Волощенюк, Волощенко, Молдаван, Молдаваненко, Молдаванець &c.
Софія Ротару — українська співачка.
Угрини, або мадяри
Угрини, або угорці, інколи «мадяри», — народ прикметний. Мова — фіно-угорська. Утім, «кров», здебільшого, — слов’янська.
Угри, завоювавши, «assimil’ювали» слов’ян.
Див. Болгари.
Проте були надто нечисленні. І просто розчинились у «тутешньому» люді.
Угор — мабуть, булгарське on ogur, тобто «десять племен».
Magyar, по-праугорськи, — «чоловік», «син», «хлопець».
Імені — фіно-угорські та католицькі. Зрідка — слов’янські.
Арпад, Ірма, Домінік, Янош, Міклош, Дьордь, Ласло &c.
Прізвища — неповторні.
Орос, Кіш, Гарані, Шош, Феєр, Сабо, Надь, Молнар, Пап, Надь тощо.
Віра — римсько-католицька, менше — протестантська.
Шляхта
Стефан І — польський король і Великий князь Литовський — угрин.
Його прізвище — Баторій, або Батура.
Герб Його Величности Короля Стефана І.
Простолюд
Мадяри здавна сусідять з русинами. І «мішані» шлюби теж бували.
Див. Мадяр, Мадярчик, Угринюк, Угорченко, Угриненко тощо.
Татари
Татари теж не вчора прийшли на Україну. Звідкіля ж? З Надволжя та Надуралля. Тюрки. «Γενετικ’а», правда, — зовсім різна.
Див. Кримські татари, Литовські татари.
Звідки слово «татарин» — незрозуміло.
Імена — бусурманські. Здебільшого, арабські. До того ж тюрецькі («тюркські» — покруч), перські &c.
Алі, Рустем, Фатіма, Аміна, Айдар, Умер, Гульнар, Заріна, Рустем, Гузель тощо.
Щодо прізвищ. Їх «подарували» татарам москалі. «Mass’ово» — у ХІХ ст.
Галімов, Ахметов, Фазульянов, Буданов, Сафін, Шарафетдінов &c.
До того вживали «πατρονυμ’ів». Могли вказувати і кількох предків.
Рахматулла ули Якуб кизи Бібігайша — «Бібігайша — Якубова дочка, Рахматуллова внучка».
Ули́ — «син».
Кизи́ — «дочка».
Віра — бусурманська.
Мова — татарська. І її говори.
Шляхта
У «Rzeczpospolitej» жило чимало татарської шляхти.
Глинські, Кричинські, Адамовичі, Александровичі тощо.
Герб Їх Світлостей князів Глинських.
Простолюд
Татар-«chłopów» і козаків теж було доволі.
Кочубеї — козаки, що добулися «россійскаго дворянства».
Див. Татарин, Татарук, Татарчук, Татаренко, Татарчик, Татарко &c.
Акім Галімов — український «journaliste».
Див. Турки на Україні.
Жиди, або «євреї»
Жиди, або євреї, — народ з Ізраїлю. Семіти.
Відколи Рим зрівняв з землею Єрусалим, жили по всій Європі.
Португалія, Гишпанія, Франція, Німеччина, «Rzeczpospolita» тощо.
Жид — італійське giudeo — «юдей». Юда, або יְהוּדָה, — «legendar’ний» жидівський прабатько.
Єврей — грецьке Ἐϐϱαῖος — עברי — «по той бік», тобто «зарічанський».
Імення — жидівські. Або німецькі, слов’янські тощо.
Моше, Шмуель, Сруль, Лейб, Бер, Сара, Карл, Володимир &c.
Прізвища німецькі, польські тощо.
Прізвища — різні. Здебільшого, німецькі. Польські, як і українські, — теж нерідкісні.
Mendel, Mendelsohn, Aaronson, Kaufman, Horowitz, Schwarz, Schneider, Gold, Bernstein, Herzog, Абрамович, Зеленський, Коломойський, Хорольський, Бродський, Білан, Чорний, Червоненко, Лихвар &c.
Віра — юдейська.
Мова — «Jiddisch». Тепер — і «новожидівська».
Шляхта
Пани, до того ж, бували і жидівські.
Казимирські, Добровольські, Ошейки́, Epstein’и́, Якубовські, Ярмунди́, Павловичі, Добжинські, Гурські тощо.
Kandor — родовий герб Добжинських.
Простолюд
Жиди, здебільшого, були міщани. Трохи — селяни.
Див. Жидчук, Жиденко, Жидченко, Жидко, Жидяк, Жидак &c.
Володимир Зеленський — ваш «leader».
Москалі, або «росіяни»
Москалі, або ж «росіяни», — поріддя «agresssiv’ної» і «expansiv’ної» Москви.
Сюди ж — «assimil’овані» жителі її колоній.
Див. Смоленськ, Псков, Новгород &c.
Слов’яни. Менше — фіно-угри. І, звісно, татари.
Росія — грецьке Ῥωσσία — Русь.
Μεγάλη Ῥωσσία — «Велика Русь» — Московська держава.
Μικρά Ῥωσσία — «Мала Русь» — Україна. Спершу — Галицько-Волинське князівство.
Пор. «Μεγάλη Ἑλλάς».
Див. Узурпація.
Імена — православні. Грецькі, римські і, нарешті, слов’янські.
Різниця — у «народних» «form’ах»:
Олена vs. Ал_на;
Кость vs. Костя;
Олесь vs. Саша;
Оксанка vs. Ксюша;
Гаврилко vs. Гаврюша;
Омелько vs. Емеля &c.
Правда, чимало тут і «совет’ських» (та «post’совет’ських») іменнів.
Владлен, Жанна, Ілона, Альбіна, Лілія тощо.
Див. Русини́.
Прізвища — «spécifі’чні».
Наростки — -ов, -ін, -іх, -аго. І, зрідка, -ський.
Петров, Іванов, Ямщиков, Пушкін, Шишкін, Красних, Косих, Живаго, Сирський &c.
N.B. Іваненков, Петруков — українські (!) прізвища. Правда, «обрусевшие».
Віра — православ’я. Див. «Старий обряд».
Мова — московська, або ж «російська».
До «СССР»
За «séparatist’а» Хмельницького тут було мало москалів. Утім, вони були. Солдати, чиновники, купці тощо.
Добивши «Гетьмащину», ті взялися до «обрушенія [< „обрусить”] края».
І не тільки «cultur’но».
Південь — «Новороссію» — «mass’ово» заселяли «крѣпостн_е» з «великорусскихъ» губерній.
Напередодні 1917 року ті вподобали «Донбасс».
Архиєпископ Веніямин, або «Владимир Погребнóй», — московський піп, українофоб і «sadiste». До того ж — що б думали?! — «мамій». Народивсь у «Первомайске».
Щодо дворян. Москва, проти «Rzeczpospolitej», ніколи не рясніла «nobil’ями».
Кожен третій (!) українець має «голубу» кров.
Москалі ж — ледве не завжди! — просто «селюки».
У «СССР»
З 1920-х «socialist’и» щедро завозили «братьев» на Південь. І просто в «industrial’ні» міста. Приміром, у «Днепропетровск».
Ще й надто, будували тут «нов_е города». Зосібна, «Комсомольск». Близько 20 % його жителів — москалі.
Після голодомору «обрусевает» і село.
Перемігши у «Великой Отечественной», «братья» їдуть і на Захід.
У Львові — мабуть, ви чули — і тепер немало «русских».
Остап Дроздов — український «journaliste».
«Post-СССР»
На Україні живе до 17 % «братьев».
Та людей з москалями в роду, очевидно, набагато більше — 35 %, не менше.
Отже, «(post’)совет’ській народ» — зовсім не химера.
Хто ви, не знаючи роду?
P. S.
1. Щодо «„древнерусского” яз_ка» — https://zbruc.eu/node/118155.
2. Що таке, по-вашому, «pierogi ruskie?» Вареники!
Цю страву знали на Галичині. У «województwie ruskim», так би мовити.
3. Подивіться: https://www.youtube.com/watch?v=qXaGkO43TB8&t=2889s.
Софія Лебедєва — москалька з «Донбасса». Обличчя — вилите московське!
4. Україна — «Нова Індія»!
Що ж, доки ви, «нехолопи», воюєте, Зеленський і його приятелі завозять на вашу «рóдину» — кого б ви думали?! — індійців.
І платять тим більше, ніж «soldat’ам» у шанцях!
«Справедливо»? І не кажіть!
