Ну що ж, я думаю, настав час написати те, про що думає значна частина населення, але про це ніхто не хоче писати, бо це - непопулярні думки. Тому ніхто про те, що я напишу, не напише. Але я напишу.
Отже, що ми маємо станом на зараз і на перспективу теж:
1. Наявних озброєнь і боєприпасів, які є в нашої країни, достатньо для ведення оборони. Але аж ніяк не для наступу. Треба чітко розуміти, що для того, щоб нам ефективно організувати наступальні операції, потрібна величезна кількість двох речей: озброєння і боєприпаси. До них також треба мати достатню кількість військових, які зможуть проводити наступальні операції. В нас немає необхідної кількості ані озброєнь, ані боєприпасів для наступу. Навіть мобілізувавши ще 200-300 тисяч громадян, і навчивши їх, ми все одно не зможемо наступати без озброєнь і боєприпасів, що логічно.
2. Чи буде більше? Треба розуміти, що для наступу в цій війні цих речей треба просто кратно більше від того, що в нас є. Я сильно сумніваюсь, що ми отримаємо зброю і боєприпаси в достатній для наступу кількості. Для оборони ресурси є і в нас, і в наших партнерів, які нас підтримують. Для наступу – ні, немає. І я не думаю, що вони в нас будуть. В тому числі з причин того, що, на мою думку, в наших союзників немає бажання, щоб росії була завдана серйозна поразка. Це не означає, що вони хочуть нашого програшу. Якраз дуже не хочуть. Але з дуже великої кількості причин вони не хочуть і поразки росії. На мою думку, така реальність.
3. Чи зміниться ця реальність? На мою думку, ні. В жодному разі ні.
Отже, на даний момент і на перспективу ми маємо:
1. Війну, яка зайшла практично в глухий кут. Можливості і в нас, і у росіян такі, що ми можемо битись за посадки або окремі села, але я не думаю, що хтось здобуде вирішальну перевагу і перемогу в її класичному розумінні – вигнавши противника з великої території.
2. Досягнувши з росією певного паритету в більшості військових сфер, цього паритету все одно буде недостатньо для проведення масштабних наступальних дій. Бо для таких дій потрібен не паритет, а велика перевага. Якою повинна бути ця перевага – я описав вище.
3. Чи буде в нас така перевага – в мене великі сумніви. Причини я теж описав вище.
4. Мабуть, один з найважливіших пунктів. росія – ядерна країна, якою керує відірваний від життя маніяк. Закрившись ядерною парасолькою, вони дозволяють собі вже два роки проводити жорстокий і кривавий терор мирного населення. Чи можемо ми робити таке ж саме по їх території, щоб вони таким чином цього не робили? Можна однозначно сказати, що наші партнери дуже проти цього. Дуже. Якраз з причини ядерної зброї і маніяка при владі. І нам треба враховувати їх думку. Тому так чи інакше, але нам доведеться шукати інший спосіб припинення і бойових дій, і терору проти мирного населення нашої країни.
Отже, велика кількість країн, які нас підтримують, очевидно шукають спосіб завершити війну в певному статус-кво – тобто в якомусь «посередньому» варіанті, який би і зберіг нашу країну, але і не призвів би до катастрофічних наслідків для росії. Очевидно, що прямо вони нам про це не кажуть. Але те, що вони не виділяють нам достатньо зброї і боєприпасів для потужних наступальних дій – говорить дуже чітко про їх логіку і бачення виходу з війни. І очевидно, що треба шукати подібну логіку і нам.
Ця логіка може бути сформульована у вигляді фрази – «Треба знайти компромісне рішення для обох країн». Як би хто не ставився до такої пропозиції, але, на мою думку, така реальність і така логіка великої кількості країн, які нас підтримують.
Але виникає питання – чи можна знайти якісь можливості для того, щоб наша країна і росія змогли якимсь чином прийти до компромісів, і покласти край бойовим діям? Я вважаю, що так.
Недаремно представники путінської влади постійно казали в останній час, що для перемовин про прининення війни треба «прізнать сущєствующіє терріторіальниє рєаліі». До цього ще додавались «дємілітарізация» та «дєнацифікация». Але, на мою думку, утримання захоплених земель - це напевно єдине, що їх дійсно цікавить. Може, вони б хотіли і більше. Але більше не виходить. І не вийде. Звичайно, що всякі «дємілітарізациі» та «дєнацифікациї» треба відкидати як неможливі для переговорів з росією. Якраз сильна армія – одна з найбільших гарантій нашої свободи. Тому це не може бути предметом обговорення взагалі.
Але саме щодо «тєрріторіальних рєалій» можна було б вести перемовини. Простіше кажучи, можна вести перемовини з умовами визнання окупованих територій російськими. Розумію, що зараз дехто почне протестувати. Але прочитайте те, що написано вище. Путінська влада не завершить війну без певних компромісів. Це розуміють і наші партнери. Вони не налаштовані допомагати нам у повному звільненні окупованих територій. Отже, компроміси доведеться шукати і нам.
В такому компромісі немає ганьби чи приниження. Завдяки мужності нашої армії, нашого народу, та завдяки озброєнням і боєприпасам західних країн ми зараз знаходимося в набагато кращій позиції, аніж на початку війни. Але зараз війна практично в глухому куті. І цей глухий кут поєднується з постійними обстрілами нашої країни, які руйнують будинки і щодня вбивають мирних людей.
Чи можна вести перемовини про припинення війни з росією лише на умові, що ми визнаємо захоплені території російськими? Я вважаю, що так. Війна стала тягарем також і для російського режиму. Економічні збитки від санкцій, і демографічні проблеми з причини війни стали для них великою проблемою.
Отримання цих територій дозволить путінській системі «зберегти обличчя», і вийти з війни, продавши це як «перемогу» частині свого населення.
Звичайно, що під час таких перемовин треба поставити серйозні умови, і детально прописати їх у мирній угоді. Зокрема, угода повинна чітко визначати взаємне визнання нових кордонів. Також важливим є і внесення в конституції обох країн окремих статей про визнання взаємних кордонів згідно укладеної мирної угоди. Жодних «демілітаризацій» не повинно згадуватись від слова «зовсім». Адже, як я написав раніше, саме завдяки нашій армії ми зберегли нашу країну, наші права і свободи. І саме наша армія є і буде одним з ключових елементів нашої безпеки і нашої свободи.
Так, росією править відірваний від життя вбивця і маніяк. І частина його оточення теж таке. Тобто можливо вони не сприймають ситуацію в світі реалістично, і відмовляться від переговорів лише на основі визнання окупованих території нашої країни російськими. Це можливо.
Але думаю, що російський режим задовольниться і отриманням частини території нашої країни. Бо там не всі такі ідіоти. Є ті, хто не підтримує війну проти нашої країни. І протилежну думку режим може врахувати, якщо компроміс з нашої сторони дозволить йому залишитись при владі.
Що нам дає такий сценарій? Насправді, багато позитивного.
1. Які головні перепони для вступу нашої країни до Євросоюзу та НАТО? Це війна і проблема з кордоном з росією. Припинення війни і кордон, до якого російський режим не матиме претензій, зніме перепони для вступу до Євросоюзу та НАТО. В свою чергу, вступ до ЄС та НАТО суттєво збільшить безпеку нашої країни до рівня, коли воювати з нами ніхто не буде.
2. Припинення війни дасть можливість почати нашій країні відновлення після війни; можна буде почати відбудову зруйнованих осель, підприємств, заводів і фабрик. Мирна ситуація дозволить мільйонам наших громадян повернутись на Батьківщину. Повірте мені – якщо б ми навіть вигнали росіян на кордони 1991 року, але миру з росією не було б – сюди майже ніхто б не повернувся.
3. Економіка почне активно розвиватись завдяки як миру, так і реформам, які влада продовжуватиме робити для вступу в Євросоюз.
Перед тим, як критикувати те, що я написав, я раджу охолодити голову, перечитати написане разів п’ять, і тверезо і логічно подумати.
