Скандинавський підхід до лісу — це про дисципліну, далекоглядність і довіру до даних, а не до гасел. Там ліс не “дар природи”, а стратегічний актив, який планують на покоління вперед.
Фінляндія, Швеція, Норвегія не ставлять за мету “зберегти кожне дерево”. Вони працюють із поняттям сталого приросту: рубають рівно стільки, скільки ліс встигає відновити. Ключ — у системі точного обліку. Кожна ділянка має геопозицію, кадастр, історію насаджень і цифрову карту стану. Дані оновлюються супутниками та дронами, а не “за довідкою з лісгоспу”.
Другий принцип — максимальна додана вартість на місці. Деревину не продають “на кругляк”, а запускають глибоку переробку — фанера, меблі, біохімія, енергія. Так громади отримують не дотації, а прибуток. У Швеції, наприклад, з одного кубометра лісу створюють утричі більше ВВП, ніж у Східній Європі.
Третій — прозорість і довіра. Громади бачать, хто, де і скільки вирубав. Цифрові карти відкриті, а порушення не можна “зам’яти” довідкою. Контроль автоматизований: якщо площа лісу зменшилася — алгоритм сповіщає інспектора.
І, нарешті, освіта і культура користування. У Фінляндії діти знають, як садити дерева, а дорослі розуміють, що ліс — не просто краєвид, а робочий актив. У нас же ліс досі або “нічийний”, або “чужий”.
Якщо коротко: скандинавська модель працює, бо там планують на сто років уперед, а не до кінця бюджетного року. І поки ми говоримо про реформу лісового господарства, вони вже рахують, який буде стан лісів у 2125-му.
