Одразу кілька постачальників засобів індивідуального захисту не виконали зобов’язань перед державою. У результаті — мільйонні претензії, судові спори, розірвані договори та продукція, яка або не пройшла контроль якості, або взагалі не була виготовлена.
Показовий приклад — ТОВ «АК-Інвестпром». Під час приймального контролю майже 5 тисяч балістичних шоломів вартістю понад 39 млн грн не пройшли перевірку якості. За двома контрактами претензії держави до компанії перевищили 81 млн грн.
Інший випадок — ТОВ «МІЛІКОН ЮА», яке отримало контракт на 217 млн грн на постачання бронежилетів. Продукція не пройшла приймальний контроль, а суд постановив стягнути з постачальника понад 97,4 млн грн штрафу.
Але найбільше запитань викликає історія «Лідер-НТЗ». На початку 2026 року компанія отримала три контракти загальною вартістю майже 480 млн грн — на балістичні шоломи та модульні бронежилети.
За одним із договорів замість 10 тисяч шоломів у встановлений період поставили лише тисячу. Під час перевірок виявляли недоліки, які повторювалися навіть після доопрацювання. Контракт зрештою розірвали.
За двома договорами на бронежилети ситуація була ще гіршою: станом на кінець вересня не поставили жодного комплекту. За даними Агенції оборонних закупівель, виробництво не вдалося запустити через відсутність необхідної сировини. Договори розірвали, а компанії нарахували багатомільйонні штрафи.
Окремої уваги заслуговують питання щодо можливих зв’язків «Лідер-НТЗ» із бізнесменом Олегом Мітрохіним. Водночас прямого корпоративного зв’язку між ними у відкритих реєстрах не встановлено, тому такі твердження потребують додаткової перевірки. Водночас до пов’язаної з Мітрохіним компанії «МІК» також виникали питання щодо закупівель засобів захисту, а Антимонопольний комітет штрафував її за змову на торгах.
Усе це демонструє системну проблему: штрафи та судові рішення можуть стати наслідком порушень, але вони не повернуть військовим час, втрачений через несвоєчасне постачання спорядження.
Тому головне питання полягає не лише в тому, як стягнути гроші після зриву контракту, а й у тому, як не допустити таких ситуацій узагалі.
Як компанії отримують державні замовлення на сотні мільйонів гривень, якщо їхні виробничі можливості не дозволяють виконати взяті зобов’язання? Чому проблеми з якістю та виробництвом стають очевидними вже після укладення контрактів? І наскільки ефективно перевіряють постачальників до того, як держава бере на себе фінансові зобов’язання?
В оборонних закупівлях ціна помилки вимірюється не лише мільйонами бюджетних гривень. Вона вимірюється спорядженням, якого військові не отримали вчасно. А отже, контроль за постачальниками має починатися задовго до підписання контракту.
