Франклін Делано Рузвельт викликав найбільших виробників транспортних засобів в Білий Дім, щоб домовитися про виробництво танків та бронетранспортерів. Реакція автовиробників була млявою: ті намагалися пояснити, що їх виробничих потужностей буде просто не вистачати для того, щоб виробляти водночас військові та цивільні транспортні засоби. На що американський президент поспішив їх заспокоїти, бо в найближчі роки вони просто не будуть випускати цивільні авто. Напередодні другої світової війни американські автоконцерни випускали близько 3-х мільйонів авто на рік, в найближчі роки вони випустять всього 139 авто.
Військова економіка складна і дискусійна тема в українському суспільстві – особливо на фоні того, що вже четвертий місяць життя як українців, так і стабільність світу загалом (яка сильно залежить від безпеки того ж Тайваню) на думку деяких американських парламентаріїв, є речами менш важливими, ніж мексиканські мігранти. Більше того, навіть мігранти менш цінні ніж шантаж одного політика ім’я якого починається на Дональд, а закінчується на Трамп.
Особливо дискусійна тема моделі, за якою вона взагалі має працювати. На думку великої кількості спікерів, військова економіка – це така форма садомазахізму, де всі жруть лушпиння і працюють по 12 годин без вихідних за ідею. Частково це правда, але постає питання – для чого нам взагалі такі жертви? Ну, звісно, окрім «ура, БДСМ!». Відповідь – бо ці страждання були не просто так, а вони були необхідні для реакції на складні виклики, і от питання – що з цього є актуальним для нас?
В цьому дописі ми спробуємо проаналізувати військові економіки минулого, і не просто розібрати, а зрозуміти, які стимули та передумови були у тих чи інших рішень, та наскільки вони взагалі добре застосовуються сьогодні.
Та перед читанням пропоную заглянути на наш телеграм канал
Неможливо домовитися з тигром, якщо твоя голова в його пащі
У Другу світову Британія входила як високорозвинена країна з індустріальною економікою та домінуванням третинного сектору. Вторинний сектор економіки Британії на 1939-й рік в зайнятості займав 30% робочої сили. Ще 15% зайнятого населення працювали у первинному.
Не можна сказати, що Британія не була готовою до війни. Підготовка почалася приблизно за 8 років до вторгнення нацистів та ссср до Польщі: в 1931-му році Японія вторглася в Маньчжурію, і це стало першим дзвінком про те, що світ, що утворився після Першої світової, протримається недовго.
Особливо Британці почали нервувати після приходу до влади Мусоліні та Гітлера, з мілітаристськими та ревізіоністськими риториками. Німеччина почала будувати військову економіку, начхавши на добробут громадян та міжнародні договори. Британія мала бути готовою до удару.
Після Першої світової британці сподівалися на те, що та війна буде останньою – застосовувалася так звана «Сокира Геддеса», доктрина по скороченню озброєння (не люблю пафос про спіралевидність історії, але аналогія напрошується сама собою). Але ці надії були марними, і в 1933-му році Британія створила підкомітет з вимог оборони.
Довоєнна підготовка не ставила собі за мету налагодити величезний арсенал зброї, начхавши на цивільні потреби: демократія просто не дозволила зробити щось на кшталт цього, а в бюджеті просто не було для цього грошей. Замість цього британський уряд сконцентрувався на створенні інфраструктури, яку за необхідності можна буде масштабувати, навіть за рахунок цивільного сектору.
Так з’явилося явище «тіньових фабрик»: при підприємствах цивільного призначення почали розроблятися плани швидкої переорієнтації на випадок війни та створення потрібної інфраструктури та технологій.
На 1939-й рік в Британії вже було 12 тіньових фабрик. Вони виробляли 80 військових літаків на місяць. Пізніше, під час війни, цю цифру збільшать до 546-ти.
Проходила підготовка і інфраструктури для захисту цивільних. Так, в 1936 році Міністр Внутрішніх Справ Джефрі Ллойд почав, зі згоди парламенту, підготовлювати запас в мільйон протигазів на випадок застосування ворогом хімічної зброї проти цивільних осіб.
Світ готувався до нової війни.
Копай для перемоги!
Однак, попри всю підготовку, ситуація не могла бути легкою. Як відомо, британські острови мають не те щоб благоприємний клімат та ґрунт. Імперія, над якою не заходить сонце, звикла отримувати продовольство зі своїх численних колоній. Однак тепер, коли німецькі підводні човни оголосили блокаду для британських кораблів, здійснювати звідти імпорт стало фізично неможливо.
З’явилися і інші проблеми характерні військовій економіці: невизначеність, викликана ворожими бомбардуваннями, та різке вливання грошей в економіку для підняття ВПК спровокували неминучі інфляцію, брак матеріальних ресурсів, робочої сили та капіталу. Особливо це стосувалося робочої сили: близько 95% чоловічого населення було мобілізовано, працювати на новостворених заводах було просто нікому.
Із подібними проблемами стикнулися і в США: так, німецька авіація не долітала до американських заводів, а величезна територія не створювала таких величезних проблем з продовольством, однак всі інші проблеми були присутніми.
На допомогу прийшли державні інтервенції.
В 1939-му році державні видатки у ВПК Британії становили 15% від ВВП, вже в 1940 му вони становитимуть 55%, а пізніше і того більше. В США цифра також зросла з 9% до 60%.
В Америці військову економіку організовувала Вища Військова Адміністрація. Вона не займалася підміною вільного ринку, скоріше це була організація, яка акумулювала великі підприємства і державні замовлення. Останні мали ставити її завдання першим пріоритетом, інакше ж вона розпочинала поглинання підприємства шляхом викупу іншими гравцями.
Деякі корпорації, наприклад: славно- чи сумнозвісні Lokheed Martin чи Hewlett Packard, з ноутбуку виробництва якого зараз пишеться дана стаття, зросли в саме цей період завдяки військовим замовленням.
Зупинилися і страйки. Рузвельт домігся договору між владою та профспілками, що під час війни не будуть проводитися страйки, що значно полегшало роботу.
Тим не менш, все одно не обійшлося без регулювання ресурсів та імпорту. Якщо ви подивитеся графіки економік під час Другої світової, то ви мабуть здивуєтеся тому, що попри бойові дії, вони зростали досить жваво. Усі обмежені ресурси витрачалися в складне військове виробництво, іноді приносячи в жертву інші галузі, таким чином забезпечуючи штучний ріст ВВП.
Виробництво тканини, меблів, панчох у Британії скоротилося на третину і більше. Галузь будівництва, у якій працювали 10%, населення була примусово зупинена.
Там підхід до організації військової економіки був іншим. На базі підготовлених підприємств в різних галузях створювалися державні монополії, які поглощали виробничі потужності і ресурси усіх своїх конкурентів. Їх називали «пулами».
Іншою великою проблемою для Британії було продовольство. Інфляція, що була спровокована війною, двократне зростання податків, масове вилучення робочої сили з економіки породили величезні проблеми.
Тому уряд Британії приймає рішення ввести нормування товарів. Тодішній кошик споживання був певно біднішим, ніж довоєнний – в них не було вже давно звичних для британців товарів, як наприклад чай з простої причини, що він не ріс у метрополії.
Нормування не тільки обмежувало споживання, воно робило його справедливим. Пропаганда переконувала, що нові норми можна використовувати значно ефективніше, закликаючи до економії.
Перед початком фільмів в кіно, так, витрати на розваги під час війни збільшилися на 10% (для фанатів вивзагалівкурсіщовкраїнівійнизма), демонстрували, як можна економити їжу, повторно використовувати товари, готувати смачні страви з того, що є.
Також була впроваджена програма «Копай для перемоги». Вона була покликана розширити посівні площі країни, аби забезпечити продвольчу безпеку, в реальності де треба виживати без колоній. Посівні площі зросли в декілька раз: на диво, влада змогла домогтися того, щоб люди стали здоровішими, і навіть збільшити тривалість життя.
Іншою відомою програмою було залучення пенсіонерів і жінок на роботу у військовій галузі, іноді примусово. Так, багато жінок працювали в сфері послуг зранку, а ввечорі ставали за верстат на військовому заводі.
Символом цих жінок стала клепальниця Розі з американських плакатів. Символ сильної жінки, що забезпечує тил, пізніше стане витоком сексуальної революції, а саму кліпальницю зараз забрали собі феміністки.
Також до праці у ВПК залучалися підлітки та працівники похилого віку. Особливо це було актуально на верфах, де скорочені після обмеження ВПК в 20-х роках, пенсіонери знову стали конче потрібними.
Економилося паливо, бензин для авто практично повністю зник з продажу, а паливо для військових цілей підфарбовували, аби вичисляти використання не за потребами.
Військові економики США та Британії - це історії успіху. Держава змогла переконати суспільство в необхідності тимчасових труднощів для перемоги над світовим злом.
Нормування спрацювало, тому що британці відчували, що обмеження є рівними і справедливими, були вирішенні проблеми з інфляцією, а самі економіки змогли швидко переорієнтуватися на військові цілі.
Тим не менш удар був величезним. Економіка британії зійшла з військових рейок лишень у 1956му році. Більше того, нормування після неврожаю 46го тільки посилилося (до прикладу ссср в аналогічний рік побажав здоров’я загиблим селянам).
Економіка була зруйнована вщент, знаходилася в ще гіршому становищі, ніж Німецька, на Британії лежав величезний борговий зашморг і навряд вона б оговтались без подальшої допомоги США.
Не просто було і жити в такій економіці. Середня нормована кількість часів на 1942й становила 60 годин для чоловіків(по 12 годин на день при 5ти робочих днях) та 55 годин для жінок. Координально змінився раціон, люди стали споживати за місяць стільки, скільки вони споживали за тиждень. Зростала кількість самовбивств, люди навряд в цей період були щасливими.
Стаємо, браття, за станок?
Тепер час обговорити нашу військову економіку, і як нам до неї прийти. Дуже складно прийти до того, що вже є. Протягом моєї розповіді, ви вже могли помітити, що багато викликів перед якою постала наша економіка під час війни не просто мали місце, вони вже вирішені.
Ми вже мали проблему і із інфляцією, і із різким подорожчанням товарів, і із дефіцитом пального. І більшість з перерахованих проблем наразі є вирішеними.
У 2023-му році інфляція в Україні склала 5%, попри від’ємне експортне сальдо, через успішну політику НБУ і західну допомогу, Нацбанк навіть зміг наростити резерви, аби підтримувати відносну стабільність, і навіть зміг відпустити гривню.
Дефіцит пального також вирішений, хоча, наприклад, практика підфарбовування пального використовується і в ЗСУ. Проблем з продовольчою безпекою також наразі нема, Україна успішно виробляє і імпортує їжу у своїх партнерів.
Західна допомога також нам дозволяє виділяти значні кошти на військо, і забезпечувати при тому фінансування держави.
Але в той час як все водночас непогано, ми маємо і велику проблему, яку протягом моєї розповіді можна було також вже побачити.
І Британія, і США, і Німеччина, і навіть Совок, на початку війни вже мали промисловість здатну на масове виробництво танків, літаків та іншої техніки. Мова йшла лишень про розширення цього виробництва, не про створення з нуля.
Сучасний світ глобалізувався, сучасну військову техніку виробляє як правило не одна країна, а багато різних з величезною кількістю підрядників. Сама техніка з тих часів стала складніше, із використанням більш складних процесів із більшою наукоємністю. Зараз йде війна технологій, в якій ми не можемо власноруч перемогти, просто тому що в нас їх немає. Для спрощення цих процесів і існує НАТО з її славнозвісними стандартами.
Ми звісно можемо робити дрони, снаряди і багато чого, навіть бронетехніку, і цим дійсно варто займатися, що не вимгає складних процесів.
Натомість в Україні лишається високе безробіття, так що потенціал залучення робочих, навіть з урахуванням ротацій, можливі, але перед тим як когось відправити працювати, необхідно створити робоче місце. І варто не забувати, що ротації на фронті – не ротації в економіці. Знайти нового працівника складно і дорого. Тут держава могла дійсно допомогти – це б призвело до падіння перемовної позиції працівника, через державну участь, зниження зарплатні, але в рамках військової економіки і високого безробіття, це не так і важливо, була б робота.
Слава богу, держава спромоглася почати створювати квазіринок праці в Збройних силах.
Ще одною проблемою є довіра. Останні півроку значно просадили довіру до президента, парламента і держави як такої. Все більше розростається моральна паніка навкруг мобілізації, влітку ми стикалися із подібною навколо міських бюджетів. Особливо боляче сприймаються корупційні скандали. Останнє - невід’ємна частина української держави, і дивно якби цього не було. Але я вже писав, що держава змогла забезпечити розподіл ресурсів саме за допомоги довіри і відчуття справедливості. Розподіл ресурсів був побудований на тому, що населення розуміло, що їх розподіляють чесно, що поява номенклатури, яка наживається на дефіциті, як в ссср, це поодинокі явища, за яке буде покарання.
Без цього подібні дії не є можливими взагалі, але довіра будується не на тоталітаризмі, це складний процес, де складно надати готовий рецепт. Але як раз вона у військовій економіці ще більш потрібна, ніж у вільній.
Ми вже живемо у економіці на військових рейках, але ми поки що не можемо сказати, як ситуація розвиватиметься далі. Просто більшість проблем, із якими стикалися країни протягом Другої світової в глобальному світі при, хоча при недостатній, але великій підтримці, вдалося вирішити, і це треба цінувати.
Якщо фінансування Заходу припиниться, то скоріше за все, будьмо реалістами, нас не зможе врятувати військова економіка. Видатки держбюджету цього року склали 3,3 трильйони гривень. Дефіцит бюджету становить практично половину від цієї суми. Якщо подвоїти податки економіка просто припинить працювати. Це при тому, що за відсутності військової підтримки видатки прийдеться підняти ще більше. Тоді ймовірно доведеться думати, як максимально раціонально реалізовувати ресурси, але поки що до подібного просто далеко.
Тоді, звісно, мова йтиме про набагато складніші умови. При тому, все одно лишається відкритим питання технологій і доступу до них. На жаль, ймовірно, ми не витягнемо цю війну наодинці.
Захід на нашому боці, ми можемо жити у військовій економіці значно м’якішій, ніж жили люди під час Другої світової, потроху вдосконалюючи власний ВПК, ймовірно вже залучаючи ресурси з інших галузей.
