Важко знайти кращу метафору для того, як змінювався світ протягом останніх двох років, ніж представленість України на Мюнхенській конференції – головному безпековому форумі світу.
Два роки тому президент України Володимир Зеленський виступав з його трибуни у костюмі.
Він просив світових лідерів надати його країні гарантії безпеки або хоча б дати європейські перспективи. На кордоні з Україною стояли десятки тисяч російських військових.
Частина слухачів ставилися до слів Зеленського як до безглуздя, інші — як показав час, більш обізнані, — пропонували під будь-яким приводом залишитись у Мюнхені на кілька днів.
Зеленський повернувся до Києва, і там же за п'ять днів зустрів повномасштабне вторгнення Росії віч-на-віч.
Торік Зеленський відкривав Мюнхенську конференцію по відеозв'язку, неголений та у світшоті.
Панель, в рамках якої транслювався його виступ, називалася "Давид на Дніпрі", посилаючись на біблійний сюжет про боротьбу тендітного юнака Давида з могутнім Голіафом. У кулуарах конференції тоді багато говорили про стратегічну поразку Росії. Зеленський висловлював надію, що до наступного Мюнхена війна вже може закінчитись і він виступатиме на конференції наживо, з трибуни.
Цього року Володимир Зеленський дійсно виступав у Мюнхені з трибуни, але кінця війні не видно, а легка неголеність і світшот стали звичним дрес-кодом українського лідера.
Панель за його участю називалась значно менш амбітно — "Україна у світі", — а загальний настрій доповідачів був радше тривожний.
Якщо минулого року Україна була центром практично всіх дискусій Мюнхена, то зараз було видно, що війна, розв'язана Росією, це, звісно, велика проблема, але не єдина.
У день відкриття Мюнхенської конференції стало відомо про загибель Олексія Навального. Представників офіційної Москви на конференцію не запросили, але ця звістка сама по собі стала промовистим висловлюванням Кремля на тему місця Росії в сучасному світі.
Великою темою Мюнхена, очевидно, була ситуація на Близькому Сході. Фоновою темою обговорень була перспектива приходу до влади в США Дональда Трампа: у світлі його останніх висловлювань на тему міжнародної безпеки ймовірна зміна господаря Білого дому турбує багатьох у Європі, яка неймовірно повільно запускає свої оборонні потужності.
Повертаючись до України, швидкість — це головне, про що говорили київські гості Мюнхена та їхні західні партнери. Замість дипломатичної мантри as long as it takes ("допомагати Україні стільки, скільки потрібно"), яка на всі люди повторювалася торік, лейтмотивом нинішньої конференції стали слова Володимира Зеленського про те, що недостатньо робити для підтримки України "щось": робити потрібно все можливе, причому бажано просто зараз.
Реакцію західних політиків на ці слова було важко назвати одностайною.
Ні, про мирні переговори не йшлося взагалі: навіть очільник МЗС Китаю Ван Ї визнавав, що передумов для таких перемовин між Києвом і Москвою зараз немає. Та й взагалі, відкрито виступати за будь-які переговори з режимом Володимира Путіна у світлі останніх новин з Росії було б щонайменше недоречно. Та й позиція України щодо цього залишається непохитною: у своїй промові Володимир Зеленський заявив, що кар'єра Путіна закінчиться або на лаві підсудних у Гаазі, або смертю від руки когось з його нинішніх поплічників.
Але, з одного боку, прем'єр-міністр Данії Метте Фредеріксен закликала європейських лідерів направити в Україну допомогу вже найближчими днями й тижнями, адже, за її словами, такі потрібні Києву боєприпаси й системи ППО європейці мають в наявності, і щоб доставити їх на поле бою, потрібна лише політична воля.
З іншого боку, американський сенатор-республіканець Джон Рікеттс говорив, що в принципі Штати, звісно, не проти того, щоб допомагати Україні, але, мовляв, ви ж розумієте, перед цим потрібно розібратися з питанням південного кордону, це займе якийсь час.
Питання тільки в тому, що цього часу може не бути: у дні проведення конференції стало відомо, що український гарнізон залишив Авдіївку, а однією з головних причин відходу стала нестача в ЗСУ західної зброї та боєприпасів. Адміністрація США, головного постачальника зброї та боєприпасів для України, з кінця грудня минулого року припинила виділення Києву будь-якої військової допомоги.
"На жаль, тримання України у штучних дефіцитах зброї, зокрема, в дефіциті артилерії й далекобійності дозволяє Путіну адаптуватись до наявної інтенсивності війни, – сказав Володимир Зеленський учасникам конференції. – Це самопослаблення демократії з плином часу нівелює досягнуті нами спільні успіхи".
Затримки допомоги Україні призвели до того, що в дискусіях Мюнхена цілком серйозно обговорювали перспективи розвитку ситуації у разі, якщо Росія здобуде перемогу у нинішній війні — подібні дискусії були немислимі минулого року.
"Ми у Західній Європі повинні переконати людей та еліти у тому, що стримувати Путіна після того, як він завоює Україну, буде значно дорожче, ніж допомогти Україні зараз. Путін зробить з Україною те, що він зробив з Донбасом: він набере українців у свою армію, щоб напасти на нас", — говорив міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський.
Сікорський та американський історик Тімоті Снайдер, які виступали у рамках однієї панелі, провели зловісну паралель між нинішньою війною в Україні та атмосферою у Європі в 1938-39 роках, коли міжнародна спільнота теж "з глибоким занепокоєнням" спостерігала за подіями, які зрештою привели до вибуху Другої світової війни.
"Це дуже дивна війна, в якій воює народ лише однієї країни… Це в якомусь сенсі світова війна, але це світова війна, в якій чинить опір лише одна країна… Польща стримувала Вермахт досить довго ціною великих втрат, але решта країн увійшли у війну за тижні, а не за роки. Оскільки українці чинять спротив так добре, нікому, крім них, не доводиться воювати. Поки що. Я не думаю, що ми достатньо цінуємо те, що вони роблять для нас", – сказав Снайдер.
На іншій панелі Снайдеру заочно опонував генсек НАТО Єнс Столтенберг, який стверджував, що жодному члену НАТО, тобто, читай, жодній країні західного світу, не загрожує безпосередня військова загроза. "Світ став небезпечнішим, але й НАТО стало сильнішим", - переконував він.
Але чи має дивувати те, що політик, який очолює наймогутніший військовий альянс в історії людства, та історик, який спеціалізується на історії Східної Європи, дивляться на ті самі події, але бачать різні тенденції?
У сухому залишку, констатували учасники українських дискусій у Мюнхені, у третій рік великої війни Україна входить у дуже складній ситуації.
Ситуація на лінії фронту - непроста: про новий масштабний наступ не йдеться, 2024-й обіцяє стати роком оборони. Росія тисне по всій лінії зіткнення, прагнучи продемонструвати якісь зримі результати на полі бою. Бажано - ще до березневого голосування про новий президентський термін Володимира Путіна, незважаючи на кількість жертв серед власних військових, яких неминуче вимагатиме така демонстрація.
Перед українською владою стоїть непростий внутрішньополітичний виклик у вигляді масової мобілізації та зниження мобілізаційного віку. Обсяги західної військової допомоги, від якої критично залежить Україна, невпинно скорочуються, а додатковим чинником, про який варто пам'ятати, розраховуючи на неї, є президентські вибори в США.
Полегшити ситуацію з фінансовою допомогою Києву могло б використання для відновлення України заморожених на Заході російських активів. Однак, судячи з усього, політичного рішення щодо цього поки що немає.
Характерно, що Володимир Зеленський у своїй промові навіть не згадав про ці кошти та їхню можливу передачу Києву. А прем'єр-міністр Бельгії Александер де Кроо – однієї з найбільших країн-держателів цих активів, – відповідаючи на питання про їхню можливу конфіскацію, обмежився загальними розмірковуваннями про те, що його країна не може ухвалити таке рішення самостійно, і що Брюссель веде консультації на цю тему з "Великою сімкою".
"2022 став роком, коли всі недооцінили Україну, 2023-й — коли всі недооцінили нашого ворога. 2024-й має стати моментом істини", — сказав, відкриваючи "Український ланч" у рамках конференції його організатор, український бізнесмен Віктор Пінчук.
Менш пафосно оцінив перспективи України учасник цього ланчу, американський генерал, ексдиректор ЦРУ Девід Петреус: "Коли я командував операцією в Іраку, мене часто запитували, оптиміст я чи песиміст. Я відповів: ні те, ні інше. Я реаліст, а реальність така, що весь час все складно. Але складно не означає безнадійно".
Джерело — ВВС
