За Вікіпедією, трансгресія болота - це поширення болота на навколишню територію. Вкрай неінформативне визначення, втім у видачі Гугла воно все ж дублюється на наступні декілька позицій, що говорить нам про дві речі - низький рівень розробки теми в українському науковому суспільстві та її загальну незатребуваність в інтернеті. Втім, геологія не буде темою сьогоднішніх роздумів, а явище це, а вірніше його назва, це підводка до основної медитації.
Одна з речей, які викликають в мене найбільше обурення повсякденного (на відміну від обурення урочистого, підв’язаного під події високого рівня зради) останнім часом - це схильність українськомовних українців переходити на російську в діалогах з російськомовними українцями.
Можливо така поступливість і була б зрозуміла з певного ракурсу, адже культурна окупація завжди веде до мовного мачизму з боку нації-домінанти, а тому на відновлення статусу мови, що притискалась потрібно багато часу і зусиль. Британцям у свій час опісля норманського завоювання довелось винайти друкарський верстат, щоб чванливі аристократи та представники законодавчої гілки згадали, що, як сказав би пан Кучма, Британія - не Франція.
Цікавим є те, що попри той факт, що ці зусилля з відновлення статусу активно докладались останнє десятиліття, це було не стільки волевиявлення з боку українського суспільства, скільки наслідок дій постімперського болота, яке, не будучи здатним прийняти послаблення впливу, замість продовжувати методично нарощувати присутність своєї замуленої культури - форсує події з допомогою збройної агресії.
Українці кінця 2013-го початку 2014-го і раді б далі споживати російське, відключивши до гематом відмудохане зубожілим ринком 90-х коматозне тіло власної культури від кардіо-дихального апарату, але, “допомога” з боку ворога і досить несподіване утворення покоління, що наблизилось до формування справжньої нації, попри стрімкі зусилля олігархічних кланів і їх політиків перетворити Україну в бананову республіку, сурогат росії - все ж задали курс на інтенсивну терапію.
Зусилля докладались загалом недаремно, адже завдяки поступовому впровадженню жорсткої українізації: радіостанції почали заповнюватись україномовними піснями (і навіть незламні мастодонти по типу Сергія Бабкіна чи Потапа почали поступово ламатись - хтось зметикувавши спробував осідлати цю хвилю, чиясь лиса башка була більш непробивною); телеекрани й монітори повільно, але заповнювались чимось схожим на україномовний контент; в закладах харчування можна було почути потуги офіціянтів розмовляти людською мовою.
Поштовх 2022 року був значно серйознішим, і великий пласт місцевого населення спробував відмовитись від короля і шута та моргенштерна, що також проклало маршрут для місцевої сцени, тепер в нас є Рогата Жаба та Клонекс, прости Господи, а україномовний ютуб знаходиться у своєму найкращому стані за весь час існування платформи.
Разом з тим увесь цей час велась нехай і лінива, але робота з підростаючими поколіннями: в школах зменшились об’єми вивчення псевдоінтернаціональної мови, Піксель і ПлюсПлюс працювали над формуванням маленьких українчиків, КуйТБ, а пізніше НЛО ТБ надавали дещо більшим українчикам доступ до якісного західного (а на КуйТБ ще і японського) контенту українською. Це позитивні тенденції, які мають конвертуватись в результат впродовж наступних десятиліть за умови стабільності встановленого курсу.
Втім моя проблема не стільки з перспективою, скільки з дрібною, але вагомою часткою сьогодення. Чому українці бояться, що їх не зрозуміють українці? Несвідомо переходити на єзик розмовляючи з людиною, що зростала в ідентичному контексті і є ідентичним громадянином незалежної держави - це неповага в першу чергу до себе, це приниження значущості власного вибору і самоідентифікації. В решті решт - це один з вагомих проявів меншовартості.
Ймовірніше за все, тут грає роль страх не бути зрозумілим для одних, для інших навіяний східною пропагандою страх здатись біндєро-нацистом, хтось же керується нав’язаною меншовартістю української. У всіх випадках це інтенція несвідома, але дуже важлива для формування цільної нації, адже ми знаходимось в процесі, і потрібно допомагати цей процес скеровувати в правильному напрямку.
Тут, звісно, варто розуміти, що є переселенці із гранично зросійщених областей, які в цілому мали мінімальний доступ до української або ж і не мали жодного. Звідси хочеться наголосити, що це не засудження узгодженої акомодації в діалозі, в ситуації, коли людина просить перейти на зручну їй мову - так робити нормально, це прояв людяності та просто гарний тон. Але добровільна мовна лікантропія, короткострокове перетворення в болотяника заради позірного комфорту в сучасному контексті - це рудиментарна поведінка, якої варто здихатись.
Поряд зі зрадофільством та політичною неграмотністю, меншовартість - це один з основних тягарів, що уповільнюють, а інколи навіть спрямовують у зворотному напрямку розвиток української нації без якої незалежна держава неможлива в довгостроковій перспективі.
Переходячи на чужу, ба більше, ворожу, мову за першої ж нагоди без належної для того необхідності, людина несвідомо гальмує процес консолідації статусу державної мови як національної та заважає становленню нової, незалежної лінгвістичної культури, адже разом із калькуванням, мовна мішанина несе по собі проникнення невластивих для місцевого менталітету форм та конструкцій.
До речі, як на мене найгірше від мовної шизи почувається укрнет, де більшість статей - це нашвидкуруч перекладені з російської тексти, без редактури, зате, ймовірно, з SEO-оптимізацією під такі ж перекладені з російської запити, бо людям після 30 років незалежності все ще важко думати українською.
Насамкінець, хочеться вірити, що тенденції до нормалізації української мови для повсякдення продовжуватимуться, адже з кожним новим фільмом та серіалом українською; кожною дитиною, що говорить, а не разґаваріваєт; та з кожним діалогом рідною мовою темпи її розвою нарощуватимуться, а інструментів поневолення народу ставатиме все менше й менше.
