Вступ
Можа вважати відповіддю до нещодавної статтї Українська латинка — майбутнє нашої країни від @sym.ba, що в свою чергу основана на роботу Максима Прудеуса. Звісно, при можливостї тут будуть згадані й інші проблеми.
Кирилиця
Вона ж і найбільша проблема: погане знання кирилицї, а саме її вади і все що повʼязано з нею, наприклад правопис. Тому коли створюють нову латинку, то перетягують всї вади і туди.
Мантра ї це лише йі, хоча за різними ознаками це також і йи. Так, одна буква може мати дві вимови і котру майже ніде не зустрїнете, бо вона зазвичай автоматично стає як ї, як і сполуки шч, сч в щ. Наприклад звичні нам слова як:
Україна це насправді Украйина, де теж звичний нам суфікс -ина.
Займенник її це йийі, де відбулася зміна ненаголошеного е на и, тому таке слово ранїше записували як єї, що є прямою парою до неї.
Можна також доповнити, що єї в свою черго пішло від йою — форма того самого займенника, що зберїгся в прикметниках, наприклад безкрай-ою. Тому можете помітити, що займенники і прикметники дуже схожі при відмінюваннї.
І це ми розглянули лише одну одну букву, про котру було зазначено мовознавцями як Синявський або в ортоепічному словнику Погрібного. Бо, далеко ходити не треба, близнючка і має подібну проблему: синій це насправдї синьий. Тож теза дуже проста, котра буде повторюватися тут неодноразово: безсенсу переносити лише письмо без якихось змін, втч. правописних.
Також більшість забувають про відсутність окремих букв до дж і дз. Це дещо зручний підхід, бо в чинних словянських латинкових абетках така проблема теж наявна, хоча ніщо не заважає створити окремі букви, наприклад ʒ і ʒ́, або переосмислити наявні.
Й проти Ь
Цї букви неімовірні прекрасні навіть в межах кирилицї: можна побачити запис на кшталт серʼйозно або пихання ь ледь не після будь-якого приголосного, наприклад ґьорл. Тож тут постає просте питаннє, котре маєте чимось обґрунтувати: а ви прихильник якої звукової парадиґми?
Бо зазвичай мови мають межи. Японець може мати звуки з і д , але не може вимовити здалеку. Москаль може мати ц і я, але… Тобто „українська щелепа” теж існує. Але ця „щелепа” зазвичай знає і московську, хоч і дуже погано.
Тож чи збережете спосіб запису ґьорл, хоча навіть за чинним правописом правильно було би ґерл. Можна поглянути складнїший випадок: за чиним правописом можна писати пюре, але чи збережете такий запис, хоча питомі слова в таке не можуть, наприклад — пʼять, і існує вжиток такого слова в формах пʼюре або навіть піре. Де ваша межа і чому саме така?
В дещо класичному розуміннї, українська зазвичай має таку структуру:
Губні — м, п, б, ф, в, заднї — х, г, к, ґ, і вже мʼякий й не можуть помʼякшуватися взагалї. Тому після губних можливі такі фокуси:
в чинній стандартній йот зазвичай зберігається
в декотрих говірках може зникнути йот або сама губна
посеред ставиться проміжний звук, зазвичай л або н як в мнєсо або здоровлє; сюди ж звичні нам роблю, зімну, шиплячий.
Зі заднїми все те саме, але без другого, наприклад говіркове слухʼяний, а також можуть ставати іншими приголосними: пла́чу від плакати, руцї від рука.
Звуки як р, ш, ж, ч, дж можуть помʼякшуватися лише частково, тобто за ними має ідти ще голосна: говорю, затишшя, жовчю ітд.
Після них ставити лише мʼякий знак є сенс хіба що в етимолоґічному сенсї, тобто писати лїкарь, але казати лїкар, бо при відмінюваннї тут не [нема’] лїкара, а лїкаря. Також є другий сенс, але про нього згодом.Решта приголосних можуть помʼякшуватися повністю, хоча і тут відбувають зміни звуків, насамперед з д і т як в ходжу і плачу як від платити.
Якщо маєте такий взірець, то ніщо не заважає використати хорватський і частково чеський досвід з й, а саме поєднати й з ь в одну букву і при цьому прибрати апостроф. Про це була мова ще десь сто років тому, наприклад в правописї Желехівського або в думках Науменка. Тож якщо розглянути попередні пункти:
Завжи тверді, тому умовний Гюґо, що також відомий українською і як Гіґо, позначав би лише Гʼюґо на чинний зразок.
Мʼякий знак виконує роль апострофа: повірю, але повірью, що нинї повірʼю.
Все те саме, лише питаннє ві вимові, декотрі кажуть, що мʼякість повинна бути повною, Науменко казав за півмʼякість. Можу лише зазначити, що такий вжиток вже є і в чинній стандартій вимові: нью, хоча декотрі нинї пишуть нʼю, мільйон ітд. Таке практикувалося і до висловлених думок Науменка, наприклад можна побачити записи як зьїсти, вьє.
Тож в залежності від ваших меж, третій пункт можна поширити і на попередні, хоча це вже дещо ламатиме морфолоґію: коров-ячиь і тел-ячиь проти коров-ь-ячиь і тел-ячиь.
Ну і тут також похідна проблема: затишья, все таки залишити затишшя чи підігнати до інших ґруп через затишия? Сюди ж пю чи пию, котре вже є ві формі пияка, що чомусь не пʼяка. Однак це не так критично, бо тут явна окрема ґрупа.
в ході вивчення теми, легко прийти висновку, що апостроф можна використовувати і в ролі м’якого знака. Адже правила застосування апострофа та м’якого знака не перетинаються
Тож, якби виучили тему краще, то можна було помітити, що так само не перетинаються з й.
Латинка
До поганого знання кирилицї додається погане знання латинки.
Латинська Č [Ч] — ми бачимо вже знайому нам літеру (С), яка вимовляється, як [Ц] разом зі стрілочкою до долу. Це означає, що ми повинні оглушити звук, зробити його менш дзвінким. Тому ця літера вимовлятиметься, як [Ч]
Ві випадку Прудеуса, цитата вище, ще і звуків. Бо ч вже сама по собі глуха, глушити нікуди! Це насправді дуже особлива ситуація, котру бачу вперше. Оскільки новачки зазвичай на стрілочку до долу, що має назву гачок або карон, пояснюють як шиплячі звуки. Це вже трохи краще, бо зазвичай там справді шиплячі, якщо закрити очї на інші букви як ň, ť… Стоп, там ж апостроф! Мушу розчарувати, це теж гачок, котрого можна побачити на великій букві Ť або ж на тій самій малій, але в рукописному варіанті, що наведено нижче.
Тобто тут і не шиплячі. Це насправдї дещо іронічна ситуація, оскільки ця особливість латиницї показує справжню перевагу над кирилицею, а саме відображає палаталізацію. Тобто, грубо кажучи, гачок відображає мʼякість, втч. через йот, чи результат цього. А також в декотрих місцях асиміляцію звуків.
А отже і відображає закономірність. Цього відображає будь-яка сучасна латинська словʼянська абетка, для прикладу використаю дещо змінені максимовичівку і хорватську під українську. Замість гачка буде риска, він ж акут.
Тут палаталізація.
Називний | Місцевий | Суфікс | Дїєслово |
|---|---|---|---|
ruk-a | ruc-ê | ruć-ka | ruć-ıtı |
sluh-a | sluz-ê | sluź-ka | sluź-ıtı |
dux | dus-ê | duś-ka | duś-ıtı |
blog | bloʒ-ê | bloʒ́-ık | bloʒ́-ıtı |
Четвертий рядок тут умовний, бо ґ зараз відмінюється переважно як і другий. Лише певні слова зберегли таку структуру, наприклад дріжджі і похідні як дріжджити, що від дрізґ.
Щодо асиміляції, то тут зʼявляється досить просте правило на противагу зазубренню пар букв і звуків:
Перша буква, що може мати допоміжний знак [акут, гачок], повторює наявність допоміжного знака з наступної. Тобто ćc за вимовою стає cc, a cć — ćć.
Це можна поширити і в записї декотрих слів, наприклад rozćepıtı стає roźćepıtı, що відповідає нормам ортоепії і не ламає вигляд префікса. Тож, тепер знаєте без проблем як правильно вимовляти наприклад kaćcê і nôźcê, тобто качцї і ніжцї, що насправді каццї і нізцї, де кирилиця вже не так явно відображає таке явище.
Підсумок
І тут нічого дивного в тому, що кирилиця не може так, бо по сутї, це ґрецька накладена на словʼянські мови зі збереженими вадами, наприклад:
чинна вимова до у записувалася як оу; тому, скорїш за всього, ю це усїчена чи коротка форма від іоу
не було суттєвої різницї між етою та йотом, омеґою і омікроном
були занесені суто ґрецькі букви як тета, псі, коппа ітд, котрі словʼянам по сутї взагалї не дуже здалися
але до відсутнїх звуків занесли взагалї з іншої абетки, найпоширенїша думка — з гебрейської, а саме ш, ч і ц
схожість букви б до в, що відповідає дійсностї ґрецької, де відбулася така зміна, де кажемо біо, там вже віо; тут словʼянські мови, особливо українська, ближчі до латини, де в радше дружить з у — запис на зразок уоук або ўоўк цїлком може вважатися прийнятним
Ітд. Тобто, грубо кажучи, образні Методій і Кирил занесли досить кепське письмо для словʼян, котре прижилося насамперед завдяки впливу реліґії, що тоді була досить вагомим фактором, а також при відсутностї чи усталеностї свого письма. Тож, прошу, не повторюйте їх, бо такого впливу навряд маєте, але чергову кепську латинку привнести — взагалї без проблем.
А якщо все таки починаєте, то хоча би поцікавтеся, чому латинка якоїсь мови має самі такі букви до таких певних звуків, і чи це підходить нам. Або можливо запровадити нову обґрунтовану філософію.
Я, он, розглядув декотрі проблеми і пояснив, а в підсумку, можна вважати, вирішили такі проблеми:
прибрали не дуже потрїбний подїл мʼяких і твердих ґруп, що розмазані по сторінкам правопису; також було запропоновано варіянт позначення мішаної ґрупи, насамперед до р
спростили і поєднали правила апострофа, йота і мʼякого знака, котре теж розмазане
також спрощено правила вимови, в декотрих місцях приблизили вимову до письма без суттєвих утрат словобудови
З дещо комічного, декотрі словʼянські кириличні абетки частково переносять згадані переваги і в кирилицю, наприклад чорногорська і пн. македонська. Але кирилиця зазвичай має технічні складнощі, бо наприклад відсутня в унікодї окрема буква з́, а тут, скорїш за всього, шрифт погано відображатиме, тому простїше писати одразу латинкою, бо там такого зазвичай нема’ або менше.
Одна практика
Справдї, сучасна вимова бувки г пішла від тої, що колись була ґ. Тому запис ĝ і g, може мати певний сенс. Але тут дещо смішно, бо це суперечить ідеям Прудеуса зменшити кількість подібних гачковатих буков. А також декотрі шрифти можуть мати проблему з відображенням першої, втч. можливо тут.
Також можна згадати поширену практику серед мов на латинках — хоч якось приблизно зберегти подібність запису слів з латини і полатинених ґрецизмів. Тобто з такої парадиґми було би лоґічніше мати ряд ґ, г і х як g, h і ch. Якщо проти диґрафів, то можна замінити ch на х, що можна побачити і в анґлійській, де Christmass стало Xmass. А також можна згадати, що ch якраз зазвичай і походить від ґрецького χ. Тому умовні слова hotelj, heteroxromija, homogen не будуть так сильно вирїзнятися, як gotelj, geterohromija, gomogen. Зазначу, що українською h це все передається як г, коли в південих словʼян через х через брак відповідного звуку. Лише московською [і вплинутих мовах] там мішанина, оскільки там в певну мить за стандартною вимовою букви г затвердили звук ґ, а саму г прибрали, хоча там теж було те саме що і в українській, що досї збережено в декотрих говірках, якщо вони збереглися, оскільки це була фійча всїх східних словʼян [також декотрих західних].
Щодо інших мов, то, так, зазвичай записують без змін. Хоча я більше прихильник латиської моделї, де пристосовують до вимови, тобто писати умовно Gugel, а не Google. Але тут кожному на смак.
Зміни
Швеція, Данія, Норвегія, Туреччина, Хорватія
Дещо дивно бачити такий список мов, що перейшли на латинку, бо більшість перейшли ну дуже давно, коли поняття як країна навіть не існувало. Тут виняток лише Туреччина, де, ради справедливостї, арабське письмо справдї не пасує, а чинна латинка показує декотрі особливостї мови, втч. гармонію голосних. Дещо доцїльнїше було навести Вʼєтнам і Румунію, де зміни були дещо політичними і показали певний результат. І з декотрими заувагами Корея, де не на латинку, а на своє, правда з оглядом на історію.
Також варто зазначити, що Туреччина і Румунія не лише змінили письмо, а і проводили перенорми своїх мов, втч. пурізм. Подібну практику в різних рівнях і без зміни письма щонайменше проводили чи проводять такі держави як Японія [дещо іронічно на сьогодення, так], Чехія, Ісландія, Нїмеччина, Франція і Хорватія. Але це вже дещо окрема тема, хоча варта уваги як тези, що мова потребує періодичної тряски, втч. через рефлексію іншого впливу.
Бонус
Просто цїкаві факти, що дещо дотично до цеї теми.
Декотрі старі кириличні букви мали вигляд як і латиничні нинї, насамперед це з і н. Таке досї можна побачити, наприклад:
Кирилиця однаково дещо наближається за виглядом до латиницї: ґражданка і болґариця. Де друге, по сутї рух проти першого, котрого також називають як російський шрифт. Ми вже такий шрифт можемо побачити, втч. в декотрих марках, наприклад: Моршинська. Декотрі шрифти давно вже можуть підтримувати оба стандарти, треба просто змінити локаль.
Про азбучні війни, можливо вже чули. А про те, що латинка була заборонена в Московській імперії? Зауважу, що це ще до Емського указу і Валуєвського циркуляру.
По факту, подібна заборона на теренах Московщини досї існує, що за їхньою лоґікою також розповсюджується і на тимчасово окупованих земель, втч. Крим, де кримська мова вже і за законом України має латинку.
