Африканський континент набуває пріоритетного значення в українській зовнішній політиці. Україна виступає одним із гарантів продовольчої безпеки цього регіону динамічного розвитку, а наші дипломатичні зусилля вже демонструють результати у зміні парадигми африканської політики. Позиція африканських країн під час голосувань у Генеральній Асамблеї ООН красномовно це підтверджує. Водночас Африка залишається осередком геополітичного протистояння.
Російські імперіалісти хочуть нав’язати свою волю країнам Африки та скористатися ними у власних інтересах. Саміт «Росія – Африка», запланований на 27−28 липня, варто розглядати саме як підготовку геополітичних лещат, у які росіяни хочуть загнати народи Африки.
Насправді ж цей форум має на меті створити враження прориву міжнародної ізоляції Росії, створення ілюзії підтримки Кремля так званою «світовою більшістю», вагомою частиною якої є африканське населення планети. І поки участь у цьому чужому спектаклі ще відносно добровільна, африканські лідери мали б замислитися про відведену їм роль.
Насправді в інтересах більшості людей і країн світу – не солідарність з російськими авантюрами, а збереження дієвості міжнародного права та архітектури безпеки, заснованих на документах та інституціях ООН.
Чіткі принципи та правила захищають передусім тих, хто не може чи не планує себе захищати ядерною зброєю та її вбивчими аналогами. І навпаки, для агресора, яким є сьогоднішня Росія, міжнародне право стоїть на заваді. Тому Москва прагне не лише знищити Україну, а й дискредитувати правила, які забороняють їй це робити.
Глобальна мета Кремля – зруйнувати міжнародний лад і замість сили права насадити право сили у відносинах між країнами. Це те, що загрожує африканським країнам не менше, ніж Україні.
Боротьба Росії проти чинної архітектури міжнародної безпеки загрожує не лише поверненням у часи війни всіх проти всіх, а й зривом програм сталого розвитку, контролю над змінами клімату та системної міжнародної підтримки вразливих суспільств у боротьбі з голодом та бідністю.
Росія вийшла із «зернової угоди», а це загрожує зростанням цін на агропродукцію та появою гострого дефіциту доступного для африканських країн продовольства. Через російську протидію, зокрема обстріли портової інфраструктури та зерносховищ України, під загрозою зриву опинилася також благодійна ініціатива президента України «Grain from Ukraine», яка фінансується ООН.
Свою боротьбу проти Заходу (а насправді проти принципів цивілізованого співіснування у світі) Росія незмінно прикриває успадкованою від Радянського Союзу антиколоніальною риторикою.
Напевно у Москві сподіваються на повальну сліпоту в африканських країнах, які Росія обрала собі за «підопічні». Адже в сучасному світі неможливо приховати кричущі факти поневолення Кремлем десятків корінних народів РФ – позбавлення їх своїх мов, прав і перспектив.
Тим часом колоніальні апетити Росії зовсім не обмежуються її власною (найбільшою в світі) територією, а також сусідньою Україною. Російські царі запізнилися на переділ африканського континенту європейськими колонізаторами у 19 столітті. Тепер путінський режим прагне надолужити втрачене і заволодіти природними багатствами Африки.
Росія використовує найманців ПВК «Вагнер» для втручання у внутрішні справи держав континенту, реалізуючи операції з повалення законних урядів (Малі, Буркіна-Фасо). Замість того, щоб охороняти, російські «помічники» провокують політичну нестабільність та лише загострюють старі проблеми у країнах Африки. Діяльність російських найманців розпалює полум’я сепаратизму та релігійного екстремізму.
Яку політичну модель може експортувати Росія в Африку, якщо сама воно є корумпованою агресивною диктатурою, що тримає в покорі власне населення за допомогою репресій та зомбуючої пропаганди? Нічого, крім корупції, брехні, терору та війн Москва Африці запропонувати не здатна.
Кремль вважає країни «Чорної Африки» недорозвиненими, від природи схильними до звірств та варварства. На відміну від Заходу, Росія не стане, як кажуть, «насаджувати демократію». Натомість РФ прийшла розбещувати її еліти та вчити їх тримати свої народи у безправ’ї.
Методами шантажу та підкупу Москва намагається отримати голоси африканських країн в ООН. Це голоси проти України та проти міжнародного права. Однак досі російська дипломатія не здобула жаданих перемог.
Навпаки, після двох турне африканськими країнами міністра закордонних справ Дмитра Кулеби та початку реалізації нової стратегії із взаємодії України з Африкою, позиції Києва у Генасамблеї стають дедалі міцнішими. Африканські країни раз у раз підтримують резолюції, направлені на відновлення міжнародного права. І ці голоси відповідають передусім національним інтересам самих країн Африки.
Лавров може скільки завгодно брати участь в барвистих африканських ритуалах, але це не скасовує того факту, що він представляє країну зі вкоріненими расизмом, ксенофобією та шовінізмом. Справжнє ставлення до африканських лідерів РФ засвідчила, коли обстріляла ракетами Київ в час перебування там миротворчої делегації з країн Африки 16 червня цього року.
Незалежна Україна сама є результатом тривалої антиколоніальної боротьби, віхи якої подекуди мало відрізнялися від подій африканської деколонізації. Українці чудово розуміють національні почуття народів Африки, які не терплять над собою зверхності та лицемірства. Ми є природними союзниками у відстоюванні суверенітету та принципів міжнародного права, які гарантують свободу і територіальну недоторканність всім.
Справді, зростання українського інтересу до Африки продиктоване передусім викликами російської агресії. Але й взаємний інтерес африканських країн до України може принести їм практичну користь. Україна надзвичайно ефективна у пошуку союзників та підтримки для відсічі агресії. Цей досвід неоціненний і вартий наслідування тими, хто опинився у подібній ситуації.
Про спільний інтерес у забезпеченні продовольчої безпеки вже була мова. Але сфер взаємовигідної співпраці може бути значно більше: освіта, технології, будівництво, енергетика тощо.
Нині Україна відкриває для себе Африку, але ми тут не вперше. Адже чимало позитивних прикладів співпраці з СРСР (на ностальгії за якими паразитує путінський режим) насправді є саме українським внеском і заслугою. Просто Україна тоді ще сама не позбулася колоніального панування Москви, а тому її люди, ресурси та праця на благо міжнародної дружби проходили під вивіскою «радянських» (а отже «російських»). Настав час, аби також Африка по-новому відкрила для себе Україну.
