Стан ворожої артилерії та її перспективи

Цього разу до нашої колаборації каналів Resurgam, Військовий Віщун та Mortis Aeterna доєднався колега «Болгарин» і разом ми підготували для Вас дослідження про стан ворожої ствольної та реактивної артилерії  на основі супутникових знімків станом на середину 2024 р.

Одразу хочемо подякувати Covert Cabal’у та Highmarsed’у за попередні дослідження та їх роботу, яка зараз дозволяє здійснити порівняльний аналіз.

Наші підрахунки мають відмінності, оскільки залишають питання критеріїв оцінки «що вважати придатним». Проблема класифікації полягає у якості знімків - але, як показало дослідження, розбіжності, зрештою, не є суттєвими – і, що головне, результат дослідження дозволяє відстежувати тенденції.

На нашу думку, саме бажання простежити тенденції є головною метою даного дослідження - окрім, звісно, спроби порахувати «ворожі стволи».

Наші підрахунки були «консервативними» згідно тих самих критеріїв, які ми застосовували у попередньому дослідженні танкового парку ворога, наявного на базах зберігання та БТРЗ: якщо ми мали сумніви, то завжди брали за основний найбільш негативний варіант підрахунку.

Ми намагались надати візуальні підтвердження у максимальному обсязі, але володіємо правом публікації в публічному просторі не щодо всіх знімків.

У дослідженні ми охопили наступні пункти:

1. Підрахунок самохідної та причіпної артилерії станом на середину 2024 року. Класифікація самохідної артилерії (САУ) за типами. Темпи виснаження. Загальні тенденції.

2. Підрахунок реактивних систем залпового вогню (РСЗВ). Класифікація за типами. Темпи виснаження. Стан систем на основних відновлювальних майданчиках (заводах).

3. Аналіз потенціалу виробництва артилерії «з нуля». Цифри з інших досліджень. Загальні тенденції.

4. Потенціал арсеналів КНДР та Ірану, які можуть бути залучені до війни в Україні.

САУ

Наш підрахунок продемонстрував, що на базах зберігання та арсеналах станом переважно на травень 2024 р. знаходилось від 3047 до 3337 одиниць самохідних артилерійських систем, які потенційно можуть бути придатними до відновлення.

Це менше, ніж у 2021 р., коли було зафіксовано кількість майже у 4400 придатних до відновлення одиниць САУ, але це більше, ніж Covert Cabal та Highmarsed нарахували у 2023 році, отримавши цифру у 2876 од.

Чому у 2024 р. в порівнянні з 2023 р. САУ на арсеналах та базах зберігання стало більше, а не менше? Відповідь полягає у двох аспектах:

• Ми хотіли зробити підрахунок якомога консервативнішим (рахували «не на нашу користь», коли були сумніви), тому навіть артустановку зі знятим стволом враховували як «придатну до відновлення».

• По-друге, є інша цікава деталь, яка надає відповідь «чому стало більше?» і її, ймовірно, можна трактувати як «позитивну». Але більш детально про це - в основному тексті.

Буксирована артилерія

Наш підрахунок продемонстрував, що буксирована артилерія продовжила свій шлях до виснаження. Ми нарахували на всіх основних базах та арсеналах 5453 або 5139* одиниць буксированої артилерії станом на середину 2024 року

Ми надаємо дві цифри, оскільки перша - це кількість одиниць буксированої/причіпної артилерії, які ми нарахували загалом, а друга - це цифра, скоригована з урахуванням різниці систем, що були ідентифіковані нами як «зі знятими стволами».

У будь-якому випадку - це значно менше, ніж у 2021 році, коли буксирована артилерія налічувала лише за дуже оптимістичним підрахунком (у бік меншої кількості) 14 111 одиниць. І це менше, ніж у 2023 році нарахували Covert Cabal та Highmarsed, отримавши результат у 6786 од. Але результат нашого підрахунку теж має декілька особливостей, про що далі в тексті.

РСЗВ

Наш підрахунок продемонстрував, що у найбільших місцях зберігання даного виду озброєння залишилось приблизно 112 систем калібру 122 мм та 132 систем калібру 220 мм, що становить 17.7% та 31% відповідно від кількості цих систем станом на 2021 рік.

Головний висновок: Дивитись варто не на кількість артилерійських систем, що залишились, а на їх якість. Чому? Попри феноменальне виснаження найбільших запасів артилерії у світі, вони все ще залишатимуться «відчутними» для ведення війни впродовж найближчих 3 років, хоча «точка неповернення» артилерійських спроможностей ворога внаслідок їх скорочення має почати відчуватись наприкінці 2025 року. Але це процес, а не дата «фінального стану».

Враховуючи можливість активації «найгіршого» сценарію постачання з третіх країн, то артилерійський арсенал росії із наявним зараз ресурсом не має зазнати критичного виснаження протягом найближчих років. Але мова суто про «кількість».

Але кількість не означає якість. Деградація артилерійської компоненти ворога має стати - та поступово стає - наслідком довготривалої та кропіткої роботи ЗСУ. Фактично, мова йдеться про те, що масовий перехід окупаційної армії на менш ефективну артилерію виробництва 1930-50 рр. є відносно осяжною перспективою на наступний рік. Подальше зменшення «самохідної» складової в артилерійській компоненті, зниження якості стволів, вік систем, які починають розконсервовувати, як наслідок, наближатимуть «деградацію».

Деградація має призвести:

• До втрати маневреності (коли % САУ у складі окупаційної армії продовжуватиме зменшуватись);

• Зниження якості контрбатарейної боротьби (дальність/точність);

• Збільшення втрат ворога серед артилеристів через вищий ризик програти контрбатарейну дуель внаслідок причин, зазначених вище;

• Збільшення витрат боєприпасів для ураження цілі через вид/стан/якість артилерії та внаслідок зменшення ресурсу стволів.

• Якщо ймовірність, що Іран чи КНДР будуть постачати росії артилерію є суб’єктивно посередньою, то ймовірність того, що ці країни будуть постачати саме «новітню» артилерію є вкрай низькою через низку факторів. Тому постачання артилерії з цих країн може впливати на показник «кількості», а не «якості».

Ми не можемо погодитись з думкою, що побачимо у ворога 100% виснаження запасів артилерії з баз зберігання протягом щонайменше найближчих 3 років. Але ми можемо стверджувати, що якість цієї артилерії буде невпинно знижуватись до реалізації на практиці тези «діди воювали».

Для прикладу: серед 5139 од. буксированої артилерії, яка все ще залишається на арсеналах та базах зберігання, близько 2000 од. - це зразки систем 1940-50 рр. випуску (М-30 та Д-1).

*Деталізація «інших» (малих) баз в нашому підрахунку

Тепер до особливостей підрахунку

Найбільш цікавим може видатися наступний момент: чому на базах зберігання та арсеналах стало більше техніки у порівнянні з 2023 роком? Відповідь може полягати як в методології нашого підрахунку, так і в тому, що супутникові знімки не дають зазирнути  в гаражі та ангари.

Але у якості першочергової причини наша колаборація визначила наступне: на великі бази зберігання та арсенали росіяни почали масово стягувати пошкоджені та знищені артилерійські системи. Тобто тепер підрахунок враховує не суто «те, що було на зберіганні», а й те, що було в стройових частинах, але після пошкодження чи знищення було відтягнуте на бази для відновлення чи канібалізації.

Це свідчить про те, що наявні заводські спроможності відновлення не справляються з потребами, і тому ворог вимушений вдаватись до більш швидких, але й більш екстенсивних засобів відновлення, а саме: відтягнути пошкоджену техніку на арсенал за тисячі кілометрів від лінії фронту, робити оцінку стану та на місці приймати рішення «чи відновлювати дану одиницю коштом канібалізації інших чи розбирати на запчастини для відновлення майбутніх таких «клієнтів». Зон з розібраними САУ на запчастини (стволи, двигуни, які зберігаються просто неба) значно побільшало.

Ось кілька фото для прикладу: пошкоджені САУ на весняних знімках в зимовому камуфляжі, спалені та розібрані корпуси.

Малі та середні арсенали фактично виснажені і, швидше за все, вся придатна техніка переміщується на великі бази, які тепер виконують роль великих центрів з відновлення та ремонту пошкоджених САУ. На таких базах зводять додаткові ангари/цехи та розчищають  місце під відстійники та зберігання запчастин, що були отримані шляхом канібалізації.

На великі бази переміщують техніку як з фронту, так й з менших баз. Наприклад, на 80 арсенал були завезені 12 од. 2С7 «Піон» та 27 од. 2С4 «Тюльпан», які раніше там не зберігались. Ймовірно, частина з них була відтягнута  на ремонт з фронту,  а інша частина - з інших баз у якості кандидатів на «донорство».

1. Майже на всіх базах зони накопичення «відходів від канібалізації» значно збільшились.

Визначати завдяки супутниковим знімкам приблизну кількість пошкодженої/знищеної самохідної артилерії на базах зберіганнях та арсеналах у майбутньому стане вкрай проблематично через те, що техніка з фронту та техніка на базах зберігання зазнали переміщень. Якщо у 2023 році ця практика ще не набула масового характеру, то тепер приплив пошкодженої техніки з фронту на арсенали почав мати системний характер у контексті майже всіх великих баз.

Іншим аспектом є те, що росіяни відчувають поступове виснаження запасів, тому навіть із пошкоджених та знищених САУ знімають все, що можуть зняти. Наприклад, на 120 арсеналі масового явища набула канібалізація 2С1 «Гвоздика» та 2С2 «Акація».

2. Найбільший відсоток канібалізації по відношенню до кількості систем на озброєнні відчувається стосовно САУ 2С7 «Піон». Ймовірно, всі системи, що залишились на зберіганні будуть використані як «донори», а не для насичення нових підрозділів чи заміщення втрат, оскільки ту сотню одиниць, що залишилась, швидко розбирають на запчастини, які зберігають просто неба.

Терміни виснаження визначити доволі важко. Що стосується самохідної артилерії – більш точно можна буде говорити у 2025 році, оскільки «вузьке місце» полягає не в кількості систем, а у швидкості їх відновлення. Накопичення та збільшення відсотка систем, що були відведені з фронту, в непритаманних місцях штибу арсеналів, буде свідченням того, що спроможності відновлення на заводах не встигають за темпом втрат - навіть із перетворенням великих арсеналів на ремонтно-відновлювальні цехи. Це, в свою чергу, буде посилювати тенденції заміщення нестачі самохідної артилерії більш примітивними артилерійськими засобами - такими, як буксирована артилерія, яку набагато швидше відновити. Власне, це поступово і відбувається.

Для прикладу: в одному пункту постійної дислокації танкового полку Х були помічені буксировані гаубиці, хоча танковий полк за штатним розкладом мав би комплектуватись 2 батареями САУ. Тобто підрозділи, які б мали комплектуватись самохідною артилерією, комплектуються буксированою, яку швидше відновити, але яка має нижчі показники ефективності та якості.

Станом на зараз ми схиляємось до того, що такі системи як «Піон», «Мста-С», «Тюльпан», «Гіацинт-С» мають відчути критичний брак можливостей відновлення приблизно через 1.5-2 роки залежно від інтенсивності бойових дій - але це доволі відносна оцінка, а не точна дата для відмітки в календарі, оскільки на потенціал таких прогнозів впливає занадто багато факторів. Натомість, більш прості та примітивні «Гвоздики» та «Акації» знаходяться в значній кількості на арсеналах і тому теоретично доступні для відновлення втрат. Дані системи складають майже 2/3 від всіх запасів на зберіганні.

Тому в контексті САУ «виснаження під нуль» ми побачимо тією мірою, якою якісні та далекобійні компоненти ближче до кінця 2025 року будуть масово замінюватись на більш примітивні моделі, такі як «Гвоздики» та «Акації», які забезпечать кількість, а не якість. І навіть ця «кількість» буде обмежуватись не наявністю цих САУ на зберіганні, а можливістю росії їх відновлювати. Тому з більшою ймовірністю відсоток наявної самохідної артилерії буде знижуватись не тільки в контексті якості, але й заміщуватись простішою буксированою.

Буксирована артилерія

*Ймовірно, саме стільки артилерійських систем зазнало канібалізації, але стверджувати це достеменно через якість знімка ми не можемо. Тому консервативно враховуємо ці системи як «наявні», бо може бути присутньою помилка в оцінці, або ж за іншим критерієм за певних можливостей (постачання стволів) дана одиниця може бути відновлена, навіть якщо вона зараз без ствола.

1. Варто зауважити, що знімок найбільшого місця зберігання причіпної артилерії «Шучьє» датується груднем 2023 р., тому реальна кількість станом на зараз може бути ще меншою.

2. Буксирована артилерія є основним видом артилерії для компенсації втрат та насичення технікою нових артилерійських підрозділів. З 14 111 одиниць, які налічувалися на 2021 рік, станом на середину 2024 р. залишилось 5453 од., або 5139 ідентифікованих як «з наявністю стволів», що становить приблизно 1/3 від наявного на початок широкомасштабного вторгнення парку. Різниця між 2023 та 2024 р. склала 1333 од. знятих зі зберігання та 314 од. канібалізованих зі знятими стволами.

3. Малі та середні арсенали зазнають критичного виснаження «під нуль»: так, найбільш придатну артилерію вивезли з великого 94 арсеналу. Також максимального виснаження зазнали місця зберігання буксированої артилерії «Карабаш» та арсенал «37-ї окремої залізничної бригади». Дуже близькими до виснаження є 216 та 209 арсенали та 7021 база зберігання.

4. Залишилось 4 основні бази, де зберігається буксирована артилерія: Шучьє, 80-арсенал, «Лесной Городок» та 120 арсенал - на цих базах зберігається 90% всієї буксированої артилерії. Більше десятка малих та середніх баз повністю виснажені, або близькі до цього вже в 2024 році.

5. На 120 арсеналі та «Лесном Городке» буксировану артилерію не стільки знімають зі зберігання для заміщення втрат чи насичення нових підрозділів, скільки розбирають на місці, ймовірно для забезпечення польового ремонту та заміни стволів.

6. Попри те, що у росії залишилось лише 36-38% від наявних на 2021 р. запасів буксированої артилерії - це все одно багато, що дозволятиме поповнювати втрати та відновлювати ресурс вже наявної у регулярних частинах артилерії. Але для кращого розуміння ситуації варто робити відсилку на «якість»: з 5139 од., що залишились зі стволами, близько 2000 – це артилерія кінця 1930-50 рр. (М-30 та Д-1 та інші).

7. З урахуванням ризику постачання стволів та артилерії з Ірану чи КНДР прогнозувати терміни вичерпання ресурсу буксированої артилерії не має сенсу. Але Іран та КНДР навряд чи будуть передавати «новітні зразки» буксированої причіпної артилерії, не кажучи вже про самохідну. Тому, якщо ризик передачі артилерії з боку «вісі зла» таки втілиться - то, швидше за все, це будуть такі ж старі модифікації гаубиць 1930-50 рр. Тому краще акцентувати увагу на тенденції: у 2022-2023 рр. відбувалась деградація артилерійської компоненти, коли втрати заміщувались не самохідною, а буксированою артилерією. Станом на кінець 2023 р. різні дослідники, в тому числі й ми, сходяться в думці, що 70% артилерії в стройових частинах окупаційних військ наразі є буксированою, а 30% - самохідною, що є дзеркальним відображенням стану справ перед повномасштабним вторгненням. А у 2024-2025 рр. має відбутись деградація вже буксированої артилерії у складі окупаційних військ, коли новіші, більш якісні зразки, такі як «Мста-Б», «Гіацинт-Б», Д-30/20 будуть замінюватись на М-30 та Д-1. Проблему постачання боєприпасів для М-30, схоже, вирішено завдяки постачанню з КНДР.

Тому ми навряд чи побачимо розгортання в російських артилерійських підрозділах «требушетів» - але їх артилерія буде набагато менш мобільною, точною, з більшими витратами боєкомплекту на ураження одиниці цілі, з меншим ресурсом стволів через їх вік, з меншим експлуатаційним терміном обслуговування та більшим терміном відновлення. Все це позначиться на здатності окупаційних військ вести контрбатарейну боротьбу, що, за належної кількості новітніх мобільних засобів ураження на озброєнні ЗСУ має давати більший відсоток успіху контрбатарейних дуелей та кращу здатність подавлювати ворожі засоби прикриття на конкретних відтинках фронту за потреби.

Реактивні системи залпового вогню (РСЗВ)

 * «Мотовилихинские заводы» - це головне підприємство з відновлення РСЗВ та модернізації БМ-21 «Град» до «Торнадо-Г». Станом на січень 2024 р. на території підприємства у відстійнику знаходилось 230 розібраних БМ-21, які ми не внесли до основної таблиці, оскільки у рамках дослідження РСЗВ ми не включали машини з явними ознаками канібалізації (найчастіше - зняття направляючих (труб).

** Новоозерне не має свіжих знімків, але навряд чи там з’явились РСЗВ після того, як у 2023 ця база була виснажена.

*** Щодо 744 бази дані спираються на старі підрахунки Covert Сabal; ми не знаємо, чи оцінював він наявність «Ураганів» і не маємо нових знімків станом на 2024 рік. Станом на середину 2023 р. на цій базі залишалось 16 од. БМ-21. Ймовірно, станом на 2024 рік, якщо враховувати тенденцію, на цій базі вони вичерпались - або дуже близькі до цього.

Згідно з Military Balance, у росії в резерві мало б зберігатись 1500 од. БМ-21 «Град» та 550 од. БМ-27 «Ураган». Оскільки «Ураганів» завдяки супутниковим знімкам на 2021 рік ми ідентифікували 433 од., різницю з МВ у 100 одиниць можна списати на зберігання в закритих приміщеннях, неохоплення  (по кілька одиниць) БМ-27 на малих базах, або просто дані МВ часто не враховують «історичну канібалізацію» машин.

А ось де саме на базах зберігання Military Balance нарахували 1500 од. БМ-21 «Град» - для нас залишилось загадкою. Охопивши як великі, так й малі бази, основні заводи виробництва, модернізації та ремонту, станом на 2021 рік ми ідентифікували 889 од. БМ-21, з яких понад 200 од. - це суто шасі від колишніх БМ-21 «Град». Куди поділися ще 600+ одиниць – ми не знаємо. Навіть якщо припустити зберігання певної кількості машин на менших базах чи в критих ангарах - ця цифра все одно була явно завищена у порівнянні з фактичною, при чому зберігання простих БМ-21 на дорогоцінних місцях у критих ангарах станом на 2024 р. є малоймовірним, оскільки масової канібалізації зазнають машини, які десятиліттями знаходились на відкритому повітрі без ознак обслуговування.

Цифри на табло – точніше, в таблиці. Масове зникнення та канібалізація РСЗВ на базах зберігання обумовлені декількома факторами:

1. РСЗВ, особливо БМ-21 «Град» - це доволі проста конструкція, і тому їх швидко можна було відновити, щоб заповнити суттєві втрати, понесені у 2022 році. Так само через складність відновлення САУ новостворені підрозділи комплектувались реактивними системами залпового вогню та буксированою артилерією задля наявності відповідного артилерійського компоненту у випадку неможливості забезпечити самохідною артилерією відповідно до штатного розпису.

2. Багато одиниць РСЗВ, особливо «Градів», канібалізують на запчастини «на майбутнє», коли наявний ресурс «Градів», які вже у війську буде виснажено. Ймовірно, велику кількість знятих направляючих (труб) було перенесено на зберігання в більш придатних для цього місцях (ангари/склади). Самі шасі не представляють великої цінності, тому продовжують перебувати в «саду іржавих радянських бляшанок».

3. «Гради», що перебували на зберіганні в найкращому стані, були передані на модернізацію до «Торнадо-Г». Власне, так само і до 24 лютого 2022 року «Торнадо-Г» надходили до складу російської армії не шляхом виробництва «з нуля», а шляхом модернізації методом «з 3 зроби 1». Цим і можна пояснити різницю у наших підрахунках БМ-21 з підрахунками Military Balance, які, схоже, мали занадто високі очікування щодо кількості одиниць цього типу РСЗВ на зберіганні.

Хоча фактично обсяги наявних на зберіганні РСЗВ наближаються до вичерпання, 17.7% від початкових запасів «Градів» та 31% від початкових запасів «Ураганів» все ще є досить значною цифрою – відповідно, наявність цих систем на складах не означає виснаження реактивного компоненту артилерії. Внаслідок дальності дії системи «Ураган», його ураження не є частим явищем: протягом 2.5 років повномасштабної війни за даними Oryx візуально  підтверджено знищення 85 одиниць (що дозволяє округлити кількість втрачених фактично РСЗВ даного типу до сотні). Другим аспектом є здатність росії протягом тривалого часу підтримувати експлуатаційні аспекти даних машин. Частина «Ураганів» була канібалізована для потреб майбутнього відновлення, та й самі пускові/направляючі труби - це не надто складний «виріб». У критичному випадку направляючі елементи росія може спробувати непомітно закупити та перевезти з КНДР.

Кількість – це інша справа. За поточних темпів знищення 100+ «Ураганів» в резерві може вистачити для компенсації втрат впродовж 12-18 місяців - але це без урахування того, що втрати на війні є нелінійними й може відбутися як різке зростання інтенсивності їх знищення, так і навпаки. Тому такі прогнози в цифрах є доволі «плаваючими».

Те саме стосується БМ-21. Це прості конструкції, комплектуючих до яких цілком достатньо завдяки канібалізації. Залишки БМ-21 – це резерв запчастин до тих одиниць РСЗВ, що вже є на озброєнні армії ворога. Можливо, ще певна кількість зберігається під модернізацію до модифікації «Торнадо-Г», втрати яких час від часу фіксуються у стані ворога.

Що з виробництвом артилерії на московії?

Підходимо до дуже цікавої теми, а саме відповіді на питання: «Чому основний потенціал артилерійської компоненти московії – це модернізація та відновлення шляхом канібалізації, а не виробництво «з нуля». Дуже часто ворожі медіа повідомляють про виробництво техніки «з нуля», яке насправді є розконсервацією чи модернізацією вже наявних на зберіганні одиниць артилерії.

1. Де та які є виробництва артилерії на московії?

Ствольну артилерію на московії виробляють на «Уралтрансмаші», РСЗВ – на «Мотовилихинских заводах», буксовану артилерію та міномети – також на «Мотовилихинских заводах». Крім того, існували плани постачання комплектуючих до РСЗВ «Град» з білорусі (від субпідрядника «Волатавто»), які не були реалізовані. Тим не менш, московія отримуватиме складові елементи виробництва субпідрядників, що не мають відповідних ліцензій.

Теоретично, московія може розраховувати на потенціал виробництва РСЗВ «Полонез-М» у білорусі, однак рішення про їх постачання до росії прийнято не було – тим не менш, скидати цю ймовірність з рахунків не варто, хоча вона й ускладнюється необхідністю надання дозволу Китаю на експорт та застосування цих систем, оскільки у цих РСЗВ використовуються китайські технології.

2. Яку артилерію московія виробляє «з нуля» та наскільки великим є потенціал налагодження/розширення виробництва артилерії?

Московія виробляє з нуля як САУ («Коаліція-СВ», «Мальва», «Флокс»), так і РСЗВ («Торнадо-С», «Зємлєдєліє», «ТОС-1», «ТОС-2», «Ураган-1М»). 

Розширення виробництва САУ впирається як у стволи (у «Коаліції» та «Мальви» на озброєнні різні не взаємозамінні гармати - 2А88 та 2А64 відповідно), так і у базу («Коаліція» виробляється на базі Т-90, запаси яких на зберіганні були вичерпані, згідно результатів дослідження Covert Cabal та High_marsed). Натомість темпи виробництва нових корпусів обмежені. Тому більшість ствольної артилерії – як самохідної, так і буксированої - реактивується шляхом канібалізації (наприклад, зняття ствола з САУ 2С1 «Гвоздіка» та його встановлення  на лафет буксованої гаубиці Д-20, а також реактивація Д-30).

Що стосується РСЗВ, то, з одного боку, з ними простіше, оскільки вони не потребують складних технологій виробництва направляючих (пускових труб), та загалом мають в основі колісну базу (на НПО «Сплав», за повідомленнями росіян, виготовляються як модернізовані «Гради», так і «Торнадо-Г», однак останнє повідомлення про їх поставку датується 16 листопада 2022 року). З іншого боку, ТОС-1 має у якості бази танк Т-72, запаси придатних до відновлення танків швидко скорочуються (хоча, скоріше за все, це питання вирішується переходом на виробництво ТОС-2 на колісній базі). Найбільшою проблемою у виробництві ствольної артилерії є навіть не обмеженість майданчиків виробництва та устаткування (радіально-кувальні машини виробництва GFM Steyr), а недостатнє виробництво спеціалізованої сталі, яка могла б витримувати тиск при пострілах.

3. Які особливості відновлення/виробництва артилерії?

Оцінити темпи відновлення САУ та буксованої артилерії досить складно. Ключовий показник – це виробництво нових артилерійських стволів, яке оцінюється у 50-80 одиниць на рік (дані Павла Лузіна). Загалом мова  радше йде про відновлення, аніж про виробництво нової техніки як такої, при чому відновлення буксированої техніки може відбуватися навіть в польових умовах, або як ми підтвердили, безпосередньо на базах зберігання. Натомість відновлення та модернізація САУ відбувається на обмежених виробничих майданчиках, перевантаження яких призвело до того, що пошкоджену та знищену самохідну артилерію почали відтягати не на заводи, а в цехи баз зберігання.

4. Де та скільки стволів  виробляє московія для вже наявної артилерії чи виробництва нової?

Артилерійські стволи виробляють на заводах «Мотовилиха» (Пєрмь) та «Титан-Барикади» (Волгоград), танкові – на заводі №9 (Єкатєрінбург) - але, за оцінками, у досить малій кількості. Павло Лузін у приватному коментарі повідомив, що, на його думку, виробництво обмежується 50-80 артилерійськими стволами (для нарізних гармат) та кількома десятками танкових стволів (з іншого боку, матеріал видання The Economist, також посилаючись на пана Лузіна, стверджує, що верхня межа виробництва артилерійських стволів великого калібру може досягати 200 одиниць – що, тим не менш, не змінює загальну ситуацію кардинальним чином, враховуючи темпи «спалення»  стволів). При чому «Титан-Барикади», в кращому випадку, виконує допоміжну роль, оскільки, попри наявність у структурі артилерійського конструкторського бюро, сам завод понад 10 років входить до структури «Роскосмосу». Тому статус та стан артилерійського виробництва у Волгограді викликає якщо не сумніви, то питання про масштаби.

За оцінками різних дослідників, росія неспроможна виробляти й не виробляє масово артилерійські стволи великого калібру. При чому, навіть така обмежена кількість виробництва артилерійських стволів має вкрай вузьке місце. І цим вузьким місцем є навіть не австрійська компанія GFM Steyr, від якої фактично залежить все устаткування, обслуговування та модернізація верстатів для виробництва стволів, а спеціалізована «чиста» металургія та технологія виробництва сплавів, яку на самій московії визнали «мертвою».

Але навіть з GFM Steyr за плечима, аби підтримувати рівень боєздатності артилерійських підрозділів, росіяни мусять покладатися в першу чергу на:

• Розконсервування та канібалізацію все старішої артилерії з баз зберігання;

• Збільшення частки РСЗВ у артилерійській компоненті, оскільки її швидко можна поставити на колеса та використовувати;

• Працювати над перспективою постачання артилерійських стволів та систем з КНДР та Ірану.

Артилерія в КНДР та Ірані

«Чи підуть КНДР та Іран на постачання артилерії росіянам?» є відкритим та дискусійним питанням. Для опрацювання найбільш негативних для нас варіантів -  аби до них підготуватись - пропонуємо вважати, що у перспективі КНДР та Іран підуть на такий крок. Звісно, якщо стан артилерії росії досягне абсолютно критичних показників і, як наслідок, москва буде готова платити багато (мова не тільки про гроші).

Щодо того, яку артилерію Іран та КНДР будуть готові постачати росіянам, то тут є два обмеження, які, без сумніву, є позитивними для нас:

1. Що КНДР, що Іран не є країнами, в яких сучасна артилерія стрімко розвивається і наявна товарній кількості. Північні корейці, напевно, найближчі у світі до росіян за кількістю артилерії - але явно не за якістю. Більшість артилерії в Північній Кореї - це системи виробництва 1940-50 років і навіть часів Першої світової війни.

2. КНДР та Іран мають свої причини тримати співвідношення військової сили із сусідами щонайменше на поточному рівні, тому це так само впливатиме як на саме рішення «надавати чи не надавати росії артилерію», так й на те, скільки саме та наскільки якісну артилерію можна надати.

Артилерія є однією з основних компонент в армії Північної Кореї і, напевно, однією із найскладніших для оцінки, особливо після початку постачання артилерійських боєприпасів до росії.

Радянська спадщина, китайське та місцеве виробництво дозволило КНДР накопичити надзвичайно велику кількість артилерії, яка за обсягами наздоганяє наявну на озброєнні російської армії станом на початок 2022 року. Існують різні оцінки цієї кількості: CovertCabal без посилань на будь-яке джерело надає цифру у 14 тисяч од. артилерії (буксирована артилерія, САУ, РСЗВ). Military Balance 2024 надає цифру у 21,600 од. артилерії усіх типів, враховуючи міномети. Таку надзвичайно велику розбіжність у кількості артилерії можна пояснити тим, що Military Balance до своїх розрахунків додав ще і міномети.

Однією з ключових причин складності оцінки є ландшафт та підхід північнокорейської армії до розміщення своєї техніки. Більшість території Північної Кореї так чи інакше вкрита горами - чим власне КНДР і користується, вибудовуючи цілі системи підземних баз зберігання, виробництва, а також вогневих точок, які могли б використовуватися для можливої війни з Південною Кореєю. Близько 2/3 артилерії зберігаються у таких підземних приміщеннях, які мають абсолютно автономну інфраструктуру, з логістикою, вогневими позиціями, вентиляцією, електростанціями, штабами тощо.

Окрім того, у КНДР існує щонайменше 17 заводів по виробництву вогнепальної зброї та артилерії, згідно з інформацією, яка розміщувалася на північнокорейських форумах (навіть такі є).
Проте головною метою дослідження є визначення, що з цього усього може отримати росії. Більшість артилерії, що має в наявності КНДР - це стара радянська артилерія часів Другої світової війни.

8,600 буксированої артилерії/САУ:
122мм: М-1977; М-1981; М-1985; М-1991;
130мм: М-1975; М-1981; М-1991;
152мм: М-1974; М-1977; М-2018;
170мм: М-1978; М-1989

Буксирована артилерія:

122мм: Д-30; Д-74; М-1931/37;
130мм: М-46;
152мм M-1937; M-1938; M-1943

5,500 РСЗВ:

107мм Type-63; VTT-323 107mm; 
122мм: BM-11; M-1977 (BM-21); M-1985; M-1992; M-1993; VTT-323 122mm; 
200мм: BMD-20; 
240мм: BM-24; M-1985; M-1989; M-1991; 
300мм: певна кількість M-2015 (KN-SS-X-09) (проводяться тести); 
600мм: певна кількість M-2019 (проводяться тести)

7,500 од. мінометів у калібрах від 82 до 160 мм.

Що з цього теоретично може потрапити до рук росіян?

Потрібно розуміти, що потенційно будь-яка з цих систем може потрапити до росії. Об’єктивно оцінити запаси артилерії та її стан неможливо, а північнокорейська пропаганда не є дуже надійним джерелом для оцінки. До цього додається здатність КНДР виробляти нову артилерію. Звичайно, за допомогою Китаю вони можуть її виробляти, ба більше - ми можемо бути впевненими, що вони її виробляють, адже 170-мм САУ («Коксани» в народі) - це саме та артилерія, що була виготовлена безпосередньо у КНДР.

Проте щодо якості цієї артилерії можуть виникати певні питання, оскільки виробництво стволів потребує певного технологічного рівня, щоб потім цей ствол не розірвався після вистрілу (це стосується нових систем). Щодо старих систем, які становлять більшість, залишаються питання відновлення та забезпечення ресурсу.

Нам вже відомо, що якість боєприпасів, які постачались росії з КНДР, є незадовільною, або, як мінімум, має ряд проблем. Артилеристи окупаційних військ жаліються на погану точність снарядів та їхню якість. Тому, очевидно, виникають питання і до стану систем, що стоять на озброєнні Північної Кореї. 

Але що саме КНДР може передати росіянам? В першу чергу росія потребує заміни стволів для своєї артилерії - це може бути вирішено або шляхом надання стволів прямо з конвеєра, або ж шляхом передачі стволів, знятих з артилерії в КНДР (чи разом з артустановками). З усіх перелічених систем, росія в першу чергу буде зацікавлена у стволах до гармат Д-20/30, оскільки це одні з основних систем, які вони використовують.

Потреба у передачі стволів до М-46 наразі відсутня, росіяни все ще мають достатньо систем цього типу і потреба у заміні стволів ще не зросла, оскільки 130 мм не є основним калібром для російських військ, хоча поставки 130-мм снарядів були помічені з боку Ірану та КНДР. Інші системи є або занадто старими для використання росіянами, або використовують інші снаряди, як-от Д-1, яка використовує однопояскові 152.4-мм снаряди, які не виробляються росією безпосередньо - інакше б ми побачили більш масове використання Д-1.

Питання постачання САУ теж дискусійне. Нові зразки озброєння занадто цінні для Пхеньяна через їх обмежену кількість, а доцільність постачати на відновлення старі законсервовані моделі піддається сумніву. Ще один фактор - росія все ще має власні великі запаси САУ, але через перевантаженість власних виробничих спроможностей, технічного стану та темпу втрат вона покладається в першу чергу на заміщення вогневої складової за рахунок буксированої артилерії та РСЗВ, які швидко можна було реактивувати.

Що стосується РСЗВ, то з усієї переліченої техніки, росіяни можуть використати лише М-1977, які є аналогом БМ-21. Проте в росіян ще достатньо систем цього типу як мінімум на найближчі півтора року. Плюс цей вид озброєння був би навряд основним у спробах росії отримати доступ до північнокорейських запасів.

Швидше за все, росіяни обійдуться лише поставками боєприпасів, потреба яких є постійною. Що стосується систем інших калібрів - жодна з них не використовується росією.

То ж, як ми бачимо, ситуація з артилерією в КНДР є надзвичайно невизначеною. Нам відомо, що її багато, проте вона застаріла, навіть відносно того, що зараз вимушені використовувати окупаційні війська. Також є питання до стану даної артилерії на зберіганні, бо навряд чи такий зоопарк техніки можна утримувати у придатному стані з військовим бюджетом у 2-3 млрд $ та необхідністю годувати військо у 1.2 млн.

Потенціал артилерії Ірану

На відміну від КНДР та росії, іран набагато менше спирається на свою артилерійську компоненту. Кліматичні умови Ірану, а саме сухе повітря та спекотний клімат, дозволяють нам припустити, що стан артилерії в Ірану може бути трохи ліпшим ніж у КНДР чи росіян - за умови, що ця артилерія зберігається під відкритим небом.

Особливістю артилерії, що знаходиться на озброєнні Ірану, є те, що вона складається зі зразків як західної, так і радянської артилерії. Загалом на озброєнні Ірану перебуває більше 6.798 од. артилерії (згідно з даними Military Balance 2024) - але самохідної з них менше ніж 300 од.

292+ од. САУ:
122 мм: 60 од. 2С1 «Гвоздика»; Raad-1 (іранська версія 2С1);
155 мм: 150 од. M109A1; Raad-2 (іранська версія М109);
170 мм: 30 од. М-1978;
175 мм: 22 од. М-107;
203 мм: 30 од. М110;

2,030+ од. буксированої артилерії:
105 мм: 130 од. M101A1; 20 од. M-56; 
122 мм: 540 од. Д-30; 100 од.Type-54 (M-30); 
130 мм: 985 од. M-46; 
152 мм: 30 од. Д-20; 
155 мм: 120 од. GHN-45; 70 M114; 15 од. Type-88 WAC-21; 
203 мм: 20 од. M11

1,476 од. РСЗВ:
107 мм: 700 од. Type-63; 600 од. HASEB Fadjr 1; 
122 мм: 7 од. БM-11; 100 од. БM-21 «Град»; 50 од. Arash/Hadid/ Noor; 
240 мм: 19+: ε10 Fadjr 3; 9 M-1985; 
330 мм: Fadjr 5.

*Примітка: 700 од. Type-63 та 600 од. HASEB Fadjr 1 навряд за якихось обставин будуть використовуватись росією, враховуючи древність даного озброєння, тактико-тактичні характеристики та  калібр боєприпасів.

3.000 мінометів в калібрах від 81 до 120 мм.

Іран має набагато меншу кількість радянських систем, якими б міг поділитись з росією, ніж Північна Корея. Натомість Іран перебуває в набагато більшій кількості активних проксі-конфліктів, для яких вимушений мати необхідний арсенал запасів для захисту як кордонів, так й для забезпечення своїх терористичних утворень.

Єдине, за чим росія реалістично могла б звернутись до Ірану з метою компенсувати потреби, і, що головне, на що Іран міг би гіпотетично погодитись - це стволи для Д-30. Гіпотетично у майбутньому росія могла б викупити якусь частину гармат М-46, якщо дефіцит 130-мм снарядів буде вирішений.

Отже, якщо робити висновки з огляду на стан артилерії Ірану та КНДР, можна припустити, що росія в першу чергу може звернутися до цих країн, для того, щоб компенсувати брак стволів до систем, які активно використовують (мова про радянські калібри) Проте, попри загальну кількість артилерії на папері у цих двох країнах з «вісі зла», кількість саме цих систем що в Ірану, що в КНДР є обмеженою, і навряд чи такою, яка б могла перекривати довготривалі потреби.

Усі інші системи, що стоять на озброєнні в цих двох країнах, росія може почати використовувати або у випадку тотального браку стволів та артсистем загалом (що є малоймовірним на даному етапі), або з бажанням розширити свої можливості з нанесення далекобійних та точних ударів (звернутися по системи РСЗО калібру 240+ мм), але це упирається в політичну волю та можливості КНДР та Ірану, які, на наш погляд, навряд чи будуть готові передавати новітні зразки озброєння.