Україна вступає в новий рік з великими викликами щодо стратегії та можливостей протистояння російській агресії. На Заході дедалі гучніше лунає скепсис щодо наших спроможностей а на фронті з великою ціною триває оперативний застій. З перспективою перемоги популістів у 2024 році в різних країнах, майбутнє нашого контрнаступу стає все більш невизначеним. Точка Зору наводить переклад нещодавньої статті на FT та додаткову інформацію з відкритих джерел для ознайомлення.
19 січня 2024, Крістофер Міллер
Після того, як літній контрнаступ завершився невдачею, Київ переходить до нової стратегії, готуючись до третього року війни
“Скажу тобі правду”, — каже Іван, український військовий, який служить у розвідувальному підрозділі, що воює поряд із морською піхотою на східному березі Дніпра на півдні України, — “Жалюгідна ситуація”.
Його приголомшлива оцінка склалася після місяців сміливих рейдів українських сил на окуповану територію восени минулого року, з метою створення слабкого плацдарму на лівому березі Херсонської області. Під покровом темряви війська перебирались через річку, щоб завдати удару російським підрозділам. Це стало одним із небагатьох яскравих моментів після того, як розхвалена літня контрнаступальна операція України закінчилася провалом.
Але на дніпровському плацдармі, в районі села Кринки, підрозділи слабнуть. Їхні позиції на болотистій місцевості та в старих ворожих окопах неглибокі, затоплені або завалені гниючими трупами російських окупантів. Мороз уповільнює роботу та не дає змоги відпочити.
Українські війська зазнають тут великих втрат, – нарікає Іван, відмовляючись конкретизувати, посилаючись на військову таємницю. “Росіяни”—, додає він, —“мають перевагу щонайменше у чотири-п’ять солдатів на кожного українця.”
Частково проблема полягає в логістиці. Оскільки ЗСУ доводиться перетинати річку на невеликих суднах, щоб залишатися непоміченими та спритнішими, вони не можуть транспортувати більшу,важчу та смертоноснішу зброю. «Все, що ми беремо, — те, що ми можемо нести самі», — каже Іван. «Гранатометів є максимум декілька. У дуже рідкісних випадках я бачив один великокаліберний кулемет».
Кінцевою метою було створити позицію, з якої українська армія могла б атакувати територію, контрольовану росією. З кожним днем це виглядає все менш ймовірно, каже Іван. Останніми тижнями російські військові блогери та західні аналітики стверджують, що російські війська повернули собі частину позицій на східному березі.
На запитання, чи зможе Україна утримувати там свою базу довгостроково, Іван відповідає прямо. «Звичайно, ні», – каже він. – «Справа в тому, що морська піхота не змогла втримати темп наступу і точно втратила ініціативу давно».
Тепер він очікує, що війська відступлять до оборонних позицій на західному березі Дніпра, інакше існує ризик зазнати великих втрат серед наших найсильніших підрозділів.
Але те, які більш надійні оборонні позиції ми повинні зайняти в очікуванні важкого третього року війни – питання вже не лише до тих, хто дислокується на Дніпрі, а до всієї української армії та її Головнокомандувача.
Оскільки 24 лютого наближається друга річниця повномасштабного вторгнення росії, військові перспективи України, здається, тьмяніють. Вона відмовилася від надії на швидку перемогу і натомість готується до тривалої війни. Неназваний західний чиновник, що працює над політикою щодо України, вважає, що «мало шансів на оперативний прорив будь-якої зі сторін у 2024 році», не кажучи вже про наступні кілька місяців.
Цю реальність визнали і в Києві, де на початку грудня президент Володимир Зеленський заявив, що настав новий етап. Після того, як Сили Оборони не змогли відвоювати значних територій на півдні, як планувалося, він наказав армії побудувати нові укріплення вздовж ключових сегментів 1000-кілометрової лінії фронту, сигналізуючи про перехід від наступальних до оборонних позицій.
Стратегія «активної оборони» — утримання оборонних рубежів, разом з пошуком слабких місць для проривів в поєднанні з повітряними ударами великої дальності — дозволять Україні «наростити свої сили» цього року та підготуватися до 2025 року, коли контрнаступ мав би більше шансів.
Але долю України, ймовірно, визначатимуть кілька факторів. Головним з яких є невизначеність перспектив західної військової допомоги, включаючи боєприпаси, які з великою швидкістю та у значних обсягах використовує Україна. Є відкриті питання щодо рішучості Заходу та того, чи зможе він і надалі продовжувати підтримувати Україну в її боротьбі — і, якщо так, то якою мірою.
Найбільше занепокоєння викликає Вашингтон, де 27 грудня Білий дім оголосив про скорочення обсягів постачань озброєнь та військової техніки для України. Хоча європейські країни, включаючи Великобританію та Німеччину, надають певну фінансову допомогу, США все ще є найбільшим постачальником військової техніки для України. Проте праві республіканці в Конгресі затримують десятки мільярдів доларів майбутнього військового фінансування для Києва. Поки Конгрес не прийме рішення, підтримки, на жаль, не буде.
Фіона Хілл, експерт з питань Росії, яка працювала радником з національної безпеки в Білому домі, в грудні в своєму інтерв’ю виданню Politico сказала, що Україна досягла успіху «завдяки масовій військовій підтримці з боку європейських союзників та інших партнерів».
«Тож у цьому відношенні ми зараз досягли переломного моменту щодо того, чи Україна продовжуватиме перемагати за наявності достатньої бойової потужності, щоб відбити атаки росії, чи вона фактично почне програвати, тому що у неї не буде достатньо обладнання, важкої зброї, боєприпасів. Ця зовнішня підтримка матиме вирішальне значення».
Навіть якщо Білий дім укладе угоду з Конгресом про надання допомоги Україні, здається, малоймовірно, що він зможе запропонувати такий стрибок у можливостях і технологіях, який дозволив би Україні рішуче відновити перевагу на полі бою цього року.
Відповідаючи на запитання, коли припинення допомоги США Україні почне впливати на поле бою, західний чиновник, який працює над політикою щодо України, каже: «Ми впевнені, що українці мають те, що їм потрібно щоб утримувати свої позиції».
Під час свого грудневого візиту до Вашингтона Президент Зеленський наполегливо переконував республіканців у Конгресі негайно схвалити нову військову допомогу в розмірі 60 мільярдів доларів для його країни.
“Посилення протиповітряної оборони, зокрема, має невідкладне значення”,– казав Зеленський, – “щоб захистити критичну інфраструктуру України.”
Ця потреба стала очевидною на початку цього місяця, коли майже 4 мільйони жителів Києва прокинулися від гуркоту вибухів російських ударних безпілотників, а також балістичних і крилатих ракет.
Усі ознаки вказують на те, що попереду ще більше роботи. Єнс Столтенберг, генеральний секретар НАТО, попередив у листопаді, що росія створила запас ракет на зиму і планує запустити їх масовими хвилями протягом найближчих тижнів, намагаючись занурити Україну в темряву.
Цей похмурий прогноз з’являється на фоні війни кремля проти свого сусіда, що триває вже третій рік, і через 12 місяців після того, як Україна, здається, взяла гору у боротьбі.
І це помітний контраст, порівняно із візитом Зеленського до столиці США на початку 2023 року, коли він отримав гучні овації американських законодавців, сказавши їм, що «ви можете прискорити нашу перемогу».
Здавалося, що Україна має перевагу на полі бою після того, як контрнаступ у східній частині Харківської області та на півдні Херсонщини призвели до звільнення територій від російських військ вперше після того, як вони були витіснені з Київщини та Чернігівщини навесні 2022 року.
Масштабне просування значно підняло моральний дух війську та додало впевненості втомленому українському суспільству в тому, що війна може закінчитися перемогою.
«Тоді країна жила з відчуттям, що закінченню війни заважає лише погода», — написав нещодавно для незалежного видання «Українська правда» український журналіст Павло Казарін.
Росія, тим часом, похитнулася від поразок. Коли вона розпочала наступ у січні 2023 року, українці стримали її сили. Зрештою росіяни досягли обмеженого успіху в східній частині Бахмута, де вони застосували тактику випаленої землі. Але це була Піррова перемога, під час якої загинули десятки тисяч її загартованих у боях бійців і було витрачено величезну кількість артилерійських боєприпасів.
Але в наступні місяці український контрнаступ не досяг своїх цілей, включаючи повернення територій, контрольованих росією, і розрив сухопутного коридору до Криму. Тисячі українських військових були вбиті або поранені, сотні поставлених із Заходу бойових машин і озброєнь були знищені. У результаті дух українців впав, а опитування показують, що безпрецедентна єдність, продемонстрована на початку війни, може бути під загрозою.
Що ще важливіше, країна зараз стикається з проблемою мобілізації.
Керівництво армії України прагне призвати більше 500 000 нових солдатів, ця цифра враховує неоголошені втрати України та той факт, що багато військових воюють майже два роки без відпочинку. Але Зеленський сказав, що йому потрібно почути «більше аргументів» на підтримку цього кроку, хвилюючись щодо прийняття непопулярного рішення, на фоні падіння виборчих рейтингів.
Повторюючи зростаючий страх серед простих українців щодо того, що результат війни може піти не на їхню користь, Казарін сказав: «Ми входимо в цю зиму з явно меншим запасом психологічної стійкості — і з очевидно більшою колективною втомою».
Тривоги держави не зовсім марні. Зараз саме російські війська мають ініціативу.
Російські військові намагаються оточити Авдіївку, де українські війська тримають оборону, щоб захопити всю Донецьку область. У грудні 2023 року росіяни також захопили те, що залишилося від зруйнованого міста Мар’їнка, що за 40 км на північний схід.
Проте Кирило Буданов, голова Головного управління розвідки України, стверджує, що російські атаки поки що не принесли жодного результату. «Їх остання жалюгідна спроба тривала понад два місяці», – каже він зі свого київського офісу. "Результатів немає".
Але саме успіхи Росії на полі бою змусили Україну зайняти більш оборонну позицію — стратегію, яку підтримують найсильніші союзники Києва.
Міністерство оборони Естонії опублікувало звіт у грудні, в якому вказується, що Україна повинна перейти до «стратегічної оборони», щоб дати собі та своїм союзникам час для створення промислової бази, підготовки резервів, збільшення живої сили та збільшення потужностей виробництва артилерії для відновлення наступальної кампанії в 2025 році.
Це узгоджується зі стратегією, яку, пропонує Україні Вашингтон. Американці наполягають на більш консервативному підході. Замість наземних наступальних операцій, основна увага буде зосереджена на утриманні території, яка є зараз, укріпленні позицій і збільшенні запасів і сил протягом наступних місяців.
Тим часом, на думку США, українські війська можуть продовжувати шукати слабкі місця в російській обороні, щоб використати їх, коли з’явиться нагода. Так само Україна може продовжувати — і, можливо, посилювати — повітряні атаки дальньої дії за допомогою ракет і безпілотників, які, наприклад, виявилися успішними під час ударів по Чорноморському флоту росії в Криму та тамтешніх аеродромах.
Олександр Сирський, генерал-полковник, командувач Сухопутних військ ЗС України, цього тижня припустив, що стратегія не зазнає кардинальних змін. «Наші цілі залишаються незмінними: утримання наших позицій, шляхом виснаження противника, завдаючи йому максимальних втрат», – сказав він Reuters.
Є й інші особи в Києві, стурбовані тим, що покладатися лише на оборонну стратегію було б програшною стратегією України. Зосередження на стримуванні без наступального компоненту було б «помилкою історичного масштабу», застерігає екс-міністр оборони України Андрій Загороднюк. Без цього путін «транслюватиме сигнал всьому світу, що Україна не може виграти війну», каже він. «Це просто передає йому ініціативу». “Тому,– додає Загороднюк,– важливо тримати росію в напрузі.”
Глава ГУР Кирило Буданов погоджується, що для України важливо продовжувати тиснути на російські сили, зокрема в Криму, за допомогою повітряної кампанії, атак морських безпілотників і таємних операцій. «Наші підрозділи неодноразово заходили до Криму минулого року», — каже він, обіцяючи відправляти більше спецназівців на півострів, для порушень логістики росії.
Є деякі обережні причини для щоб українські сили залишалися оптимізму. З моменту початку наступу навколо Авдіївки в жовтні, за оцінками американської розвідки, російські військові зазнали втрат у понад 13 000 осіб і втратили понад 220 бойових машин, що еквівалентно шести маневреним батальйонам.
Буданов каже, що за останні тижні ці цифри значно зросли, але не може назвати точні цифри. Однак неназвані західні чиновники, причетні до політики щодо України, припускають, що в листопаді 2023 року в російські сили щодня втрачали близько 1000 осіб загиблими і пораненими. Україна, додає Буданов, займала «сильну оборонну позицію» в промисловому районі міста, де розташований великий коксохімічний завод, який колись живив металургійні заводи регіону.
Ще однією причиною для того, щоб Україна зосередилася на зміцненні оборони, припускають українські силовики на умовах анонімності, є те, що росія може планувати ще один широкомасштабний наступ влітку.
Його метою буде захоплення решти території чотирьох областей — Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької — які, як стверджував путін, він анексував у вересні 2022 року. Крім того, за словами офіційних осіб, не виключено ще одна спроба наступу на Харків чи Київ.
У нещодавно розсекреченій оцінці розвідки США, розглянутій FT у грудні, також зазначається, що кінцева мета путіна в Україні – завоювання країни та підкорення її народу – залишається незмінною.
Це пояснює, чому росія продовжує свої наступальні операції на сході України на кількох напрямках, зокрема Авдіївському, Лиманському та Куп’янському на північний схід, йдеться в документі.
Протягом останніх місяців росія отримала підтримку поставками артилерійських снарядів і ракет із Північної Кореї та збільшення виробництва зброї та боєприпасів, в чому їй допомагають китайські чіпи для виробництва машин. Ці зусилля поставили їх у кращу позицію, ніж вони були після битви за Бахмут у 2023 році, кажуть чиновники.
Чи вдасться це росіянам – інше питання. Буданов не впевнений, що ворог може виготовити стільки снарядів і підготувати достатньо військ, враховуючи скільки вони втрачають, навіть за підтримки інших країн. Крім того, українці довели вміння захищати свою територію.
«Очевидно, що обом сторонам важко залучати, навчати та підтримувати свої збройні сили», — каже Микола Бєлєсков, науковий співробітник Національного інституту стратегічних досліджень України. «Жодна зі сторін не в змозі створити й використати перевагу в чисельності».
Але спочатку обидві сторони повинні зіткнутися з жорсткою зимою. Хоча мінусові температури, безсумнівно, вплинуть на матеріально-технічне забезпечення та операції російської армії, це не зупинить їх повністю, каже Андрій Загороднюк, колишній міністр оборони України.
Бути готовим рішуче захищати свою територію є розумним вибором. Адже, попереджає Загороднюк, «Росія завжди намагається наступати взимку».
Але військовий тупик може піти на користь москві, вважає американська розвідка. путін, як додається, розраховує на те, що тупикова ситуація вичерпає підтримку України з боку Заходу і зрештою дасть перевагу кремлю.
Неназваний західний чиновник, який працює над політикою щодо України, каже: «Мабуть, справедливо буде сказати, що українська система оборони повністю залежить від тривалої військової допомоги із Заходу».
Автор статті: Christopher Miller
Додаткові звіти: Бен Холл в Лондоні та Феліція Шварц у Вашингтоні
Картографія: Стівен Бернард та візуалізація даних Ян Ботт
Висновок від редакції:
Тезово:
Україна переходить до активної оборони- утримання оборонних рубежів, разом з пошуком слабких місць для проривів в поєднанні з повітряними ударами великої дальності;
Наша стратегія залежатиме від політичних процесів у країнах Європи та Північної Америки;
В України є великі проблеми з мобілізацією і готовністю населення воювати в довгостроковій перспективі. Ми потребуємо якісної ротації та заміни тих, хто воює майже 2 роки. Населення повинне розуміти загрози і бути морально готовим замінити військових;
Ми значно посилили ППО, проте наступальні можливості досі потребують удосконалення;
Цього року Україна планує здійснювати маневрену оборону. Це означає що війна триватиме щонайменше до 2025 року;
росія планує ще один широкомасштабний наступ влітку.
Його метою буде захоплення решти території чотирьох областей — Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької. Саме він визначить подальший перебіг війни.
Очевидно, ситуація на фронті в 2024 році залежатиме від кількох факторів, а саме:
Готовності наших партнерів надавати підтримку в належних обсягах;
Світової внутрішньої політики в демократичних країнах;
Людських ресурсів і їх грамотного використання;
Планів росії на літню кампанію;
2024 рік обіцяє бути складним, проте ми маємо шанси вистояти і підготуватись до контрнаступу в 2025 році.
