І на перший погляд всі судді давно поза політикою, що дає їм змогу ще більше збагачуватися
Коли ми говоримо про справедливість, то очікуємо, що судова система буде її головним носієм. Але чи можемо ми довіряти цій системі, якщо ті, хто має бути прикладом, демонструють зовсім інші цінності?
Останні публікації про спосіб життя судді Марини Доманської — яскравий сигнал про кризу доброчесності. Ми бачимо ситуацію, де офіційні доходи родини складають менше $100 тисяч на рік, а витрати на нерухомість, автопарк та утримання доньок за кордоном — удвічі, а то й утричі більші.
-Вілла на понад 200 квадратів у Зазим’ї.
-Земельна ділянка на березі Десни.
-Автопарк із кількох авто бізнес-класу.
-Квартира в Парижі, що щороку потребує десятків тисяч євро на утримання.
Виникає логічне питання: як це все можна пояснити офіційними деклараціями?
Ще тривожніше виглядає збіг цих фінансових «успіхів» із тим, що суддя ухвалювала рішення у справах, де мова йшла про мільйонні енергетичні активи, банкрутства та приватизацію стратегічних компаній. Чи це випадковість? Чи закономірність?
Тут справа не в одній конкретній людині. Справа в самій системі, яка десятиліттями демонструє суспільству одне й те саме: замість прозорості ми отримуємо розкішні маєтки, замість чесності — декларації з «білими плямами».
І найболючіше у цьому — контекст війни. У той час, коли мільйони українців втратили свої домівки, а бізнес щодня бореться за виживання, окремі представники судової влади живуть у реальності, де «правосуддя» перетворюється на вигідний бізнес-проєкт.
Це не лише питання етики. Це питання довіри до держави. Бо корумповане правосуддя означає:
— продаж за копійки стратегічних підприємств;
— рішення, що б’ють по енергетичній безпеці;
— знищення залишків віри в рівність усіх перед законом.
Суспільство має право знати: хто і за які гроші купує собі такий стиль життя. І воно має право вимагати від судової системи не показових реформ, а реальної відповідальності.
Справедливість — це не слово для урочистих промов. Це щоденна практика, яка повинна починатися з тих, хто сидить на суддівській лаві. Інакше ми будемо жити в країні, де закон працює тільки для «маленьких українців», а «обрані» завжди залишаються поза ним.
