Коли готувався писати цей текст - помітив одну цікаву особливість. Полягає вона ось у чому: На відміну від клубів, де конфлікт майже завжди взаємний, у випадку збірних неприязнь, якщо й виходить “за рамки” спорту, то часто лише для однієї сторони. Для іншої ж такі матчі нічим не відрізняються від інших ігор своєї національної команди.
Англія проти Шотландії
Почати текст із суперництва, перший матч в якому став, водночас, першим матчем національних збірних з футболу, як то кажуть, сам Бог велів.
Гра 30 листопада 1872 року на стадіоні “Гамільтон Кресент” в Глазго завершилася нічиєю 0:0.
Надалі команди стали грати між собою щороку: Як товариські матчі, так і ігри Домашнього чемпіонату Великобританії (найстаріший міжнародний футбольний турнір у світі, який розігрувався з 1884 по 1984 рік. Його учасниками були чотири британські збірні: Англії, Шотландії, Уельсу та Північної Ірландії). Саме матчі англійців та шотландців були головною його подією. До 1989-го року на заваді щорічним зустрічам команд ставали лише дві світові війни.
Особливо принциповими зустрічі з суперником були для шотландців. Причина: шотландський націоналізм та, м’яко кажучи, непроста історія взаємин між Англією та Шотландією у середньовічні та ранньомодерні часи. Англійську збірну шотландці нині називають “старим ворогом” (“Auld Enemy”). Навіть у неофіційному гімні Шотландії, пісні “Flower of Scotland” (“Квітка Шотландії”), яка виконується перед матчами футбольної та регбійної збірних, оспівуються військові перемоги над англійцями часів війни за незалежність Шотландії XIV століття.
Для англійців же зараз суперництво не таке важливе, як раніше. По-перше, бо збірна Англії нині є однією з найсильніших у світі, а Шотландія - європейський “середнячок”. У ХХІ столітті англійців вона ніколи не перемагала. По-друге, бо традиція щорічних матчів між командами зникла у 1989-му з ліквідацією Домашнього чемпіонату Великобританії та його наступника, Кубка Роуза. По-третє, бо в англійців з’явилися нові суперники. Про одного з них - далі.
Всього ж команди зіграли 116 матчів. 49 виграли англійці, 41 - шотландці. 26 матчів закінчилися нічиїми. Заключна, на даний момент, гра датована 12 вересня 2023 року. В матчі на відзначення 150-річчя першої гри між командами (не змогли провести в листопаді 2022-го через участь англійців в чемпіонаті світу) перемогла збірна Англії з рахунком 3:1.
Англія проти Німеччини
Англійці та німці вперше зіграли в 1930-му році в Берліні. Наступні дві гри між командами відбулися після приходу до влади нацистів в Німеччині. Особливо запам’ятвся в цьому плані другий матч (і третій загалом), який відбувся 14 травня 1938 року в Берліні.
Він став таким собі “спортивним символом” політики умиротворення: Перед матчем Футбольна Асоціація Англії та британське МЗС проінструктували гравців привітати трибуни нацистським вітанням. Футболісти так і зробили.
Англійці перемогли 6:3, але це той випадок, коли “потрібного” пропагандистського ефекту можна було досягти і без перемоги в матчі. Сам факт його проведення став для нацистів символом їхнього успіху.
А, втім, за винятком “особливих обставин” ті матчі для англійців мало чим відрізнялися від решти ігор, які вони грали проти небританських збірних. Як принципового суперника англійці стали сприймати німців уже після Другої світової. Особливо, після фіналу чемпіонату світу в 1966-му, в якому збірна Англії перемогла команду ФРН з рахунком 4:2.
І причина тут, перш за все, в пам'яті про дві світові війни. Саме через це, якщо доводиться грати проти Німеччини, то англійці ніби повертаються в першу половину ХХ століття.
Особливо це стосується “жовтої преси”. Той же Вінсент Малкроун, про якого я писав у анонсі, був журналістом “Daily Mail”. Інший таблоїд, “Daily Mirror”, перед півфінальним матчем Євро-96 вийшов з наступним заголовком: “Achtung! Здавайся!” Не менш хвалькуватим був підзаголовок: “Для тебе, Фріце, чемпіонат Європи завершено”.
Вийшло навпаки: основний та додатковий час завершилися нічиєю 1:1. А в серії пенальті перемогу з рахунком 6:5 здобули німці. У фіналі вони перемогли чехів і стали чемпіонами Європи.
“Не відстають” і англійські вболівальники. На іграх проти німців вони полюбляють співати пісні, присвячені Другій світовій. Як от ось цю, про десять німецьких бомбардувальників, які один за одним збивають британські Королівські ВПС (тут можна почути її завершення).
Для німців же англійці не є настільки принциповими суперниками. Адже головним недругом вважаються наступні герої цього тексту.
Між собою Англія та Німеччина провели 35 матчів. В них 14 разів вигравали англійці, 13 - німці, а ще 8 матчів завершилися нічиїми. Заключна, на даний момент, гра відбулася в 1/8 фіналу минулого чемпіонату Європи. З рахунком 2:0 перемогли англійці.
Німеччина проти Нідерландів
Принциповими суперниками команди стали у 1970-их, коли збірна Нідерландів перетворилася на одного з лідерів європейського та світового футболу.
А “паливом” тут стала травма нідерландців в зв'язку з німецькою окупацією та зруйнуванням країни під час Другої світової. Це призвело до поширення германофобських настроїв в Нідерландах.
Гравець збірної Нідерландів 70-их років Вім Ван Ханеґем прямо говорив: ненавидить німців, які під час війни вбили його рідних.
Німці же відверто не розуміли такої поведінки опонента, що, своєю чергою, злило вже їх. Після матчу між командами на чемпіонаті світу 1978-го нападник німців Карл-Гайнц Румменнігге казав, що перетворювати футбол на привід для того, аби “випустити” власну ненависть (що робили нідерландці) - “соромно і ганебно”.
Особливо запеклого характеру неприязнь між гравцями та вболівальниками збірних набула в 70-их та 80-их роках минулого століття. Яскраво виділяються тут два епізоди.
Перший - фінал чемпіонату світу 1974-го. Збірна Нідерландів, яка брала участь в турнірі вперше з міжвоєнних часів, поїхала до ФРН, як головний фаворит першості. А якщо врахувати те, де проходив ювілейний, десятий за ліком “мундіаль” та те, що суперником нідерландців у фіналі турніру стала збірна його господаря, то не дивно, що матч розглядався нідерландцями, як така собі помста за Другу світову.
Однак, нідерландці несподівано програли збірній ФРН з рахунком 1:2. В країні цю поразку сприйняли вкрай болісно, охрестивши “матір'ю всіх поразок”.
Наступна нагода звести історичні, а тепер ще й футбольні рахунки випала 14 років по тому. Цього разу ФРН приймала чемпіонат Європи, а команди перетнулися в півфіналі турніру.
Характер їхніх тодішніх взаємин чудово характеризує епізод, який стався після гри (її виграли нідерландці з рахунком 2:1): Оборонець збірної Нідерландів (і теперішній її тренер) Рональд Куман, по суті, символічно прирівняв футболку німця Олафа Тона до туалетного паперу.
Два роки потому, в матчі 1/8 фіналу чемпіонату світу, нідерландські вболівальники освистали німецький гімн, а німецькі - нідерландський. А ще та гра “відзначилася” плювками і бійкою між нідерландцем Франком Райкардом та німцем Рудді Феллером, через яку обох вилучили.
Однак, надалі рівень агресії та відкритої ворожості серйозно “збився”: перемогу в півфіналі чемпіонату Європи нідерландці (які Євро-88, зрештою, виграли) сприйняли, як сатисфакцію за травми минулого, і германофобські настрої серед їхніх вболівальників знизилися. Тож суперництво перейшло на рівень звичайної спортивної конкуренції.
Всього німці та нідерландці зіграли між собою 46 разів. 17 перемог здобули німці, збірна Нідерландів виграла 12 матчів. Ще 17 ігор - нічийні. Заключна гра відбулася зовсім нещодавно: Це був товариський матч 26 березня цього року. В ньому перемогли німці - 2:1. Один з матчів між командами, до слова, відбувся в Україні. В Харкові гру групового турніру Євро-2012 виграла збірна Німеччини. Теж з рахунком 2:1.
Сербія проти Хорватії
Після смерті Йосипа Броз Тіто в Югославії з новою силою розгорілися міжнаціональні конфлікти, які до того вдавалося стримувати.
Серед них був і сербо-хорватський, що яскраво проявився, зокрема, і в футболі.
Раніше я вже розповідав про зірваний матч югославського чемпіонату між загребським “Динамо” та “Црвеною Звездою” з Белграда, який згодом прозвали “матчем ненависті” (травень 1990), а також про безлади на матчі між “Хайдуком” та белградським “Партизаном”, коли хорватські вболівальники вибігли на поле та спробували атакувати сербських футболістів, а потім спалили югославський прапор (вересень 1990). Ще один подібний “дзвіночок” пролунав на матчі національної збірної.
3 червня 1990 року збірна Югославії грала товариський матч проти Нідерландів. Його проводили в Загребі. Перед грою натовп на стадіоні “Максімір” освистав югославський гімн, а потім всю гру підтримував нідерландців та освистував югославів.
Після розвалу Югославії шляхи команд перетиналися двічі. Спершу - в 1999-му, в матчах відбору на Євро-2000. Тоді проти збірної Хорватії зіграла команда під “вивіскою” збірної Югославії (de facto - вже лише Сербії та Чорногорії).
В другому таймі гри в Белграді сталося те, що добре знайоме нині нам усім: На стадіоні зникло світло. Протягом паузи (та й протягом гри) вболівальники збірної Югославії скандували антихорватські лозунги. А також виступали проти тодішнього Президента Югославії Слободана Мілошевича.
Вдруге команди зіграли в кваліфікації на чемпіонат світу 2014 року. Замість Югославії вже була збірна Сербії. Команди зустрілися в березні та вересні 2013 року. Цього разу перед першою грою в Загребі побоювалися спалахів насильства між вболівальниками. Однак, на відміну від матчу сербів проти албанців за рік, до безладів та бійок не дійшло. “Максимумом” стали скандування хорватів “убий серба”.
Тож всього команди зіграли чотири матчі. Серби в жодній “іпостасі” не перемагали, хорвати виграли один раз, підсумок решти матчів - нічия.
Сербія проти Швейцарії
Завершити хотілося б, так би мовити, певним сюрпризом, а саме - “найбільш неочевидним” протистоянням в цій добірці.
Бо, здавалося б, що “ділити” збірним Сербії та Швейцарії? Країни розташовані далеко одна від одної, якихось причин для неприязні ніби як не було…
Однак, два матчі між цими командами, які відбулися на двох поспіль чемпіонатах світу, мали яскраво виражений політичний підтекст. Все - через біженців з території колишньої Югославії в складі збірної Швейцарії. В першу чергу, йдеться про гравців албанського походження, особливо - з Косово.
У Швейцарії нині проживає близько 260 тисяч албанців. Еміграція з колишньої Югославії та Албанії до країни набула масового характеру наприкінці ХХ століття через Югославські війни та бідність в Албанії. В збірній Швейцарії гравці албанського походження з’явилися у ХХІ столітті. У минулому десятилітті (особливо, в його середині та кінці) футболісти албанського, хорватського або боснійського походження складали половину основного складу команди. Зараз їх значно менше, однак деякі продовжують відігравати важливу роль. Через цю обставину в Косово збірну Швейцарії підтримують на рівні з власною.
Вперше команди зіграли у 2018 році. Коли диктор по стадіону оголошував склади команд, сербські вболівальники “зустріли” обуреним свистом п’ятьох швейцарських гравців: албанців Граніта Джаку, Джердана Шакірі, Валона Бехрамі та Блеріма Дземайлі, а також босняка Харіса Сеферовіча. Крім того, серби періодично викрикували антиалбанські лозунги.
Перемогли в тій грі швейцарці з рахунком 2:1. У ворота сербів забили Джака та Шакірі. Обидва відсвяткували голи однаково: схрестивши руки на грудях у формі орла.
Цей жест - поширений у Албанії, а орел є одним із символів країни. Сербів він обурив, ФІФА наклала на футболістів штраф. За пропозицією албанського прем’єра Еді Рами, гроші на його оплату збирали і албанці, а також міністр торгівлі та промисловості Косова Байрам Хасані. І хоч футболісти й говорили, що їхні жести не мали політичного характеру, але, враховуючи весь контекст, віриться в це якось слабко.
Нових барв історія набула чотири роки потому, коли команди перетнулися на наступному “мундіалі”.
Швейцарці знову перемогли (з рахунком 3:2). Під час гри сербські вболівальники закликали вбивати албанців, а по її завершенні “відзначився” вже згадуваний вище Граніт Джака.
Він відсвяткував перемогу над суперником у футболці з прізвищем товариша по команді Ардона Яшарі (теж албанця за походженням). Попри те, що гравець потім говорив, що хотів таким чином підтримати молодого футболіста, якому на момент турніру ледь виповнилося 20 років, “зчитали” цей жест по-іншому.
Адже Ардон Яшарі - однофамілець Адема Яшарі, організатора та командира Армії визволення Косово, якого косовари вважають національним героєм. Його іменем, зокрема, названо аеропорт Пріштини, столиці Косово. На те, що це була “відсилка” саме до Адема Яшарі, натякає і доля батьків Джаки, які брали участь в русі за незалежність Косово, переслідувалися владою тодішньої Югославії і через це емігрували до Швейцарії.
Цієї осені команди гратимуть між собою знову: Проведуть два матчі в рамках Ліги Націй, турніру, завданням якого стала заміна для європейських збірних більшості товариських матчів. Мені здається, що “за певних обставин” суто футбольним контекстом ці ігри не обмежаться.
