Але є один нюанс
Наша розумна свідомість (переважно забезпечена префронтальною корою мозку) — це химерне утворення, яке виникло через низку випадковостей, і є переважно надлишковим. Насправді для життя в дикій природі стільки не треба. У котиків мозок розміром з волоський горіх, у мишок — з горошинку, у павучків-стрибунців — з макове зерня, і їм цього цілком вистачає ї для виживання, і для складної поведінки.
Просто одна з основних функцій мозку, окрім регулювання систем організму та координації рухів — це моделювання і передбачення реальності, ну просто щоб планувати оптимальні дії. І якщо для простих реакцій вистачає базових структур мозку, то для глибокого складного уявлення потрібні спеціально відрощені й навчені нейронні мережі. Оце, власне, і є наш неокортекс.
Наша розумна самосвідомість — це переускладнений калькулятор складних ймовірностей, який забагато про себе думає.
Наприклад, він гадає, що це він приймає рішення. Насправді ні. Наша свідомість навіть не стикається з безпосереднім сприйняттям реальності, це справа несвідомих частин. Це несвідоме обробляє вхідні сигнали і керує рухами, і робить воно це під безпосереднім контролем старовинної лімбічної системи (наша свідомість сприймає її як джерело емоційних імпульсів та бажань). А розум існує у віртуальній реальності, яку йому моделює несвідоме, щоб розум щось про це розумів та оцінював.
Наочною є буддійська модель дев’яти кроків розвитку свідомості, де людина поступово набуває контроль над слоном (метафорою всього тіла та мозку), перехоплюючи його у схибленої мавпи (метафори тривожної, метушливої, непросвітленої свідомості).
Насправді справи людини сумніші. Ця людина їде на слоні разом з мавпою, гадаючи, що це вона керує слоном. Але вона тільки вказує напрямок, а керує слоном лише та сама мавпа (яка може зважати на вказівки людини, а може й не зважати).
Ми вважаємо, що це ми приймаємо рішення з власної свободної волі. Але ні. Рішення приймає наша лімбічна система, для якої ми лише готуємо обрахунки ймовірностей і прогнози наслідків. Ви могли чути про експерименти (давні з енцефалограмами та сучасні з функціональною МРТ), коли прилади реєструють намір людини щось зробити за півсекунди-секунду до того, як сама людина той намір усвідомить. Чи історії про людей з пошкодженнями мозку, коли через розірваний зв’язок з лімбічною системою людина просто нескінченно аналізує альтернативи, не в змозі на чомусь зупинитися.
Ілюзію вільного вибору також підтримує складність і породжена нею непередбачуваність наших нейромереж. Наші дії обумовлені такою кількістю станів і вхідних сигналів (враховуючи кожний нейрон, який бере участь в процесі), що навіть для самих себе ми слабо передбачувані. Для ілюзії свободи волі цього цілком досить.
Чи це означає, що ми повністю безпорадні, маємо лише ілюзію свободи волі і вимушені пасивно їхати на тому слоні? Ні. Бо той несвідомий слон сам не дуже розумний, і приймає на віру все, що наша розумна свідомість йому навигадує. Так, наприклад, ми створюємо собі абсолютно нереальні проблеми на ровному місці, але й змушуємо себе переступати через реальні страхи й неприємності на шляху до мети.
Наше життя нагадує комп’ютерну гру, де ми самі безпосередньо не керуємо ігровим персонажем, але опосередковано додаємо для нього елементи довколишнього світу, в яких він вже рухається, як хоче. І в цьому сенсі ми свободу волі та контроль маємо.
