Що це і що ним не є
Сьогодні я хочу поговорити про феномен фут-фетишизма. Не тому що я його маю (я не маю), а тому що я, як і всі босоніжці, періодично потерпаю від того, що нас наполегливо плутають з фут-фетишистами і фут-моделями – настільки, що деяких жінок від вільної босоніжності відштовхує саме те, що їх тоді сексуалізуватимуть ще й за це. В сучасному світі, де всіляка оголеність надмірно сексуалізована, босоніжці – це лайт-версія натуристів. (Натуристам, зрозуміло, живеться ще набагато складніше).
Тож що таке фут-фетишизм, звідки він береться, до чого він, і що нам тепер робити.
Сексологія
По-перше, визначення. В сексології фут-фетишизм – це один з видів фетишизму (наразі найпоширеніший, з великим відривом від інших, за статистикою порносайтів і серйозними дослідженнями), які в цілому відносяться до ширшої групи парафілій. Парафілія – це атипові сексуальні інтереси в широкому сенсі, це коли сексуальне збудження, а подеколи і розрядку, викликають предмети і дії, не пов'язані з загальноприйнятими формами сексу (подеколи взагалі не пов'язані з людьми); у важчих випадках фіксація настільки потужна, що власне традиційні форми збудження і розрядки взагалі неможливі. (Коли традиційний секс можливий, парафілії не вважаються розладом; тоді це просто чудернацька особистісна особливість).
Фетишизм – це сексуалізована фіксація на частинах тіла, предметах одягу чи інших речах, які зазвичай не сексуалізують. Видів фетишизму надзвичайно багато. Правило #34.1: який би предмет чи дію ви не взяли, навіть найхимерніші, для когось це буде фетишем. Фут-фетишизм – сексуальна фіксація на стопах, повністю чи частково оголених.
До речі, саме оце відрізняє фут-фетиш світлини від життєвих світлин босоніжців. У фут-фетишистів в фокусі і на першому плані – стопи, людина не важлива. У босоніжців фокус на людині, на її особистості, а босі ноги – суттєва, але тільки частина цілого.
Як виникають фетиши? Справа в тому, що сексуальність – базовий, прадавній механізм, який забезпечує розмноження. Там все побудовано на простих і міцних умовних рефлексах. Все, що викликає збудження і задоволення – закріплюємо і повторюємо. Тож, наприклад, варто потрапити в ситуацію, коли (викликане іншими причинами) збудження випадково співпаде з іншим стимулом, особливо стимулом вражаючим, особливо якщо такий збіг повториться кілька разів, цей стимул по асоціації має шанс стати фетишем і надалі тригерити збудження самостійно. З чоловіками це трапляється в рази частіше, ніж з жінками; жіноча сексуальність, з одного боку, пластичніша, з іншого – менш схильна до зовсім вже чудернацьких експериментів, ніж чоловіча.
Більшість фетишів фіксуються в період формування сексуальності, з народження до ранньої юності. Потім вже рідше.
Чому стопи
Що такого особливого зі стопами? Технічно, стопи – одна з другорядних ерогенних зон, може трохи сильніша за кисті рук, точно слабша за шию, вуха і ключиці. Нічого особливого. Стопи згадуються в звичайному еротичному контексті щонайменше з античності, і хтось їх напевно фетишизував і тоді, але особливо це не підкреслювали. А от з часів Відродження цей мотив вже прослідковується в мистецтві, а у XVIII столітті і пізніше, у вікторіанську та едвардіанську ери посилюється. Чого ж вони стали особливими?
Тут справа в тому, що зовсім вже звичайні, абсолютно повсякденні речі майже не мають шансів стати фетишем, хіба що трапляться в особливому контексті. Стимул має вражати, щоб закарбуватися, бути особливим. Коли босі стопи стали вражати? Тоді, коли вони майже в усіх постійно стали закриті, крім сексуального контексту. А з XVIII століття ще й трималась мода на сильно оголені плечі, спину і глибоке декольте, тож верх був звичним і не надто вражав, а от побачити босу ніжку якоїсь пані – це була подія! Ну й от. В різних культурах так само працювало саме те, що всі закривали: обличчя, потилиці, пупки, кісточки ніг, кисті рук (коли всі носили рукавички), коліна, що завгодно. Зараз це стопи.
З цією версією узгоджується і той підрозділ фут-фетишизму, де людей приваблюють не будь-які, а саме смердючі стопи (можна й в шкарпетках), тобто не постійно босі, а тимчасово звільнені від постійного закритого взуття.
Найновітніша історія
Підйом фут-фетишизму почався з масового розповсюдження мобільного інтернету і, відповідно, хтивок. І якщо звичайні оголені хтивки соцмережі не пропускають, а публікуватися на порносайтах готові далеко не всі, то босі ноги офіційно дозволені всюди. Бінго.
А справжній сплеск розпочався з 2020 року і триває досі. Бо в 2020–2021 ми мали всепланетні локдауни, всі сиділи по домівках, і, з одного боку, банально побачити чиїсь ноги, крім сусідів по квартирі, стало рідкістю. Навіть зараз кажуть: "Набрид той онлайн, я хочу бачити людей з ногами!". З іншого – контакти (в тому числі сексуальні) різко обмежились, а вільного часу стало більше, ну й треба ж було якось розважатися.
Далі покотився ефект позитивного зворотного зв'язку. Є деякий попит – пропозиції ростуть – це поширюється, стає відомим – більше людей цікавляться і формують фетиш – більше попиту, більше пропозицій. І от вже у першої-ліпшої людини босі ноги насамперед асоціюються з фут-фетишем. Вже зафіксовано тенденцію у покоління Z (наразі більше мемну, але вже не тільки): "No free feet!" Нащо вільно показувати те, що можна продати? Тож посилюється мода на закрите взуття, і це ще посилює фут-фетишизм.
Так ми недайбо докотимось і до заборони зображень босих ніг як сексуалізованого контенту. Вже зараз основні ШІ мають цензурні заборони на малювання босих підошов, особливо брудних.
І що нам робити
В принципі, з цього тексту це очевидно. Якщо фетишизація босих ніг породжена їхньою рідкісністю в публічному просторі, і це заважає вільному несексуалізованному босоноженню, то вихід полягає якраз в поширенні несексуальної босоногої публічності. Чим більше людей просто буденно ходитимуть босоніж, не вкладаючи в це жодного зваблення, чим ця деталь ставатиме звичнішою, тим менше людей формуватимуть фут-фетиш (ті, хто вже є, нікуди не подінуться, але нових меншатиме), тим дедалі легше буде роззуватися наступним.
Спочатку буде складно, босі першопрохідці зустрічаються зі спротивом. Переломити інерцію позитивного зворотного зв'язку важко, але якщо нам це вдасться – той самий зв'язок відкотить ситуацію до норми.
