Щойно я ще раз перечитала визначення цієї сексуальної орієнтації.
І мені стало спокійно, так ніби всі тести, які я проходила, розмови з собою та друзями на тему: «Що зі мною не так» нарешті завершені.
Я демісексуальна. Як це приємно писати. Ніби я ділюсь цим з кимось близьким, хоча це зустріч з собою.
Але згадую, як в якійсь з істерично-відвертих розмов з мамою сказала, що я бі і ніби навіть пояснила, що це значить, але була такою наляканою, ніби сказала не те.
Адже донька, яка відчуває сексуальний потяг до обох статей — це краще, ніж донька, яка може так ніколи його й не відчути, за відсутності емоційної привʼязки.
Або розмова з знайомою, яка стрімко ставала подругою у Глобусі. Ми розмовляли про кохання, її перший досвід з жінкою, вона сказала, що їй не сподобалось, а я запевнила що в цьому немає нічого страшного. І тут я захотіла з нею поділитись. Просто відчула цю свободу та спокій океану в ній, але сказала що я бі. Бо асексуальність це ж якось «занадто» та і як це пояснити людині?
Відверто кажучи я і зараз не певна чи зможу цим з кимось поділитись, бо потрібно буде пояснити як це. Потрібно буде захистити себе, відстояти право на відсутність почуттів і не заплакати, а це не дуже схоже на мене в реальному житті.
Але тут, я лиш молоко, безлактозне та біле.
