— ...Так ти думаєш, що вона в «Моноліті»? — задумливо промовив Бродяга. Розповідь Арта його не здивувала.
— Боюсь, що так. І якщо ти вибрався звідти, то допоможи її витягти.
В Арта загорівся вогник надії. Бродяга мовчав. Потім зітхнув і промовив:
— Не все так просто. Якщо навіть Док не взявся... Але треба спершу її знайти.
— То ми підемо в Прип'ять?
— Ні. Ми підемо на Склади. Там вирішимо, куди далі: Мертве місто чи Рудий ліс.
— А навіщо? Мертве місто знищене, мерків там нема. А в лісі що?
Бродяга усміхнувся.
— От саме тому треба навідатися в Мертве місто. Все, збираємося.
— А ти сам? Я чув колись, що вас четверо було.
— П'ятеро. Вступили у «Волю». Живих тільки двоє. Зі мною. Все, закінчили базар.
Двоє сталкерів вправно обходили небезпечні місця на заводі. На них чекала досить далека дорога...
Важка злива шуміла над Агропромом. Виробничі цехи перебували в напруженні. Тут, на третьому поверсі, йшли переговори. Дігери з побоюванням дивились на чотирьох здорованів у важких армійських бронекостюмах. Конфлікту з військовими ніби й не було, але все трималось на зав'язках Ґрунта. А його вже не було. Тому Рудокоп намагався знайти йому заміну. І тепер він розмовляв з Мареничем. Здоровенний майор слухав дігера.
— ...Він пішов за вашим проханням. І загинув. У нас обірвалося постачання. Закінчуються пайки і боєприпаси. Треба щось робити, майоре.
Маренич із цікавістю дивився на опудало кота-баюна на стіні цеху. Здавалося, що він зовсім не слухає. Але майор чув кожне слово.
— Що ти пропонуєш? — Маренич нахилився до опудала. Цікаво, що там всередині?
Рудокоп продовжив:
— За домовленістю ви мали передати нам озброєння за списком Ґрунта...
— ...Якщо він принесе потрібні деталі. Технічно деталі приніс Анубіс. І ми допомогли інформацією. Підтримкою штурму Мертвого міста. В якому, до речі, твої люди участі не брали. Так що ми там винні?
Очі Рудокопа потемніли.
— Ґрунт загинув, виконуючи ваше завдання. І чого ви...
— Слухай сюди, діду, — грубо перервав його Маренич, — не заривайся! Бо ви тут тільки тому, що ми це дозволяємо. Список Ґрунта — забудь. Полковнику ще не один місяць відписуватися за допомогу і наслідки. Але без допомоги вас не залишимо, — голос майора став буденним, — приносите хабар, як і раніше. Але цінова політика на якийсь час зміниться. Далі побачимо. Все, базар закінчений.
Маренич кинув погляд на опудало кота і вийшов. Рудокоп дивився в одну точку. До нього підійшов дігер:
— Прибули два сталкери з нейтральною репутацією. Просяться на ночівлю.
— Га? — Рудокоп ніби прокинувся.
Дігер повторив.
— Пропустіть. Тільки зброю заберіть.
Рудокоп не втратив пильності. Капот і Пазур принесли трохи артефактів. Похід до скупчення аномалій був вдалим. Знайшли артефакти першої категорії, підстрелили кілька собак, кабана і снорка. Хабар можна було впарити за 15–20 тисяч.
Зброю у них забрали. Капот відмітив непогане озброєння і грамотно розставлені пости. До них звернувся дігер:
— Ви надовго?
— Ні. Переночуємо і на Янтар. Може, трохи закупимося. І продати є що.
— Покажіть.
Пазур показав здобич. Дігер уважно оглянув, хмикнув і сказав:
— Артефакти заберемо по 4 тисячі за штуку, а тельбухи торговцю спихніть. Ще пару тисяч накине.
— А чого так дешево? — Пазур трошки оторопів. — Ціни, як у Сидора.
— Часи такі. І не бубни тут. — Дігер не був налаштований на суперечку.
Капот смикнув його за рукав, мовляв, заспокойся. Артефакти забрали. КПК Капота повідомив про надходження 12 тисяч купонів. Дві «медузи» сталкери залишили собі. Треба було спорядитися, ночувати і йти далі.
Зранку від грошей залишились тільки спогади. Торговець дігерів за простий пояс, дозиметр, детектор аномалій і «Відгук» забрав майже все. З «люб'язності» дав ще сухпайок.
— Ну взагалі абзац, — кип'ятився Капот після виходу з бази, — ну їх, такі заробітки!
Пазур коротко пояснив йому вплив репутації. Не дуже допомогло. Колишній сержант не міг заспокоїтись. Раптом Пазур смикнув його за рукав:
— Дивись! — Сталкер показав на гігантську воронку, що тримала кілька тонн землі в повітрі.
— Це ще що таке? — Капот не бачив раніше архіаномалій.
— Зараз детектором просвітимо. Щось, може, знайдемо. Тільки не підходь близько.
Але не цього разу. «Ведмідь» Пазура мовчав. Сталкери пішли далі. А от «Велес» засвітив би «Золоту рибку», яка мирно спочивала на краю аномалії...
За кілька хвилин вони стояли перед болотом. За ним — стежка на Янтар. Зелений туман і різкий запах сірки навіювали сумніви, що тут можна пройти...
В тунелі Рудого лісу Ніндзя, що сидів на бочці, повільно розплющив очі. Медитація допомогла вгамувати біль. Але зараз ще одна така сутичка закінчилась би зовсім інакше.
— Ну що, мужики, готові?
Один із бійців мовчки простягнув йому термопакет із пайкою. Майстер із жадібністю накинувся на їжу. Заморивши черв'яка, сквад приготувався до виходу. Четверо мужиків впевнено вийшли з тунелю. Було тихо. Але тиша в Зоні — явище дике. І не несе нічого хорошого. Так сталося і цього разу. Громове ревіння і дзвінкий ляск здоровенної лапи псевдовелетня змусили сквад розосередитися.
— Не стріляти! Ніндзя, відходьте в ліс!
Один із бійців мав план. Він вихопив автомат і втопив коротку чергу в мутанта. Бронебійні кулі калібру 5,56 застрягли в голові звіра. Але план був чіткий — йому вдалося привернути увагу мутанта. Велетень кинувся на бійця. Мен із «Волі» різко взяв вправо, до річечки. На березі він раніше помітив гравіконцентрат. Болт чітко показав межу аномалії. Легкий і міцний комбез сталкера не заважав рухатися. Здавалося, що ось-ось звір наздожене сталкера...
Боєць різко змінив траєкторію. Ефектний стрибок вбік із переворотом дозволив уникнути зіткнення з тушею мутанта. Псевдовелетень не зміг загальмувати. Інерція здоровенного тіла масою в пів тонни підняла хвилю землі перед собою, але це не допомогло. Мутант влетів прямо в гравіконцентрат. Аномалія миттєво стиснула тіло звіра, зменшуючи його в розмірах. За секунду ревіння мутанта стихло, а утворення виплюнуло кілька зубів, пазур і хмарку чорної крові. Вижити тут шансів просто не було. Боєць підняв пазур і повернувся до групи. Такий трофей можна дорого продати...
Ніндзя кивнув і показав продовжити рух. Ніякої реакції на спосіб знищення мутанта. Ніби щура затоптав. Як і завжди. Невдовзі група підійшла до Лісника. Старий сидів біля дверей.
— Що, молодо-зелено? Теж гелікоптер шукаєте?
Ніндзя похитав головою.
— Ні, діду. Нас цікавить Ліра.
— Он як...
Старий підвівся.
— Ну, давайте поговоримо.
— Як вона потрапила в «Моноліт»?
Лісник, не дивлячись на них, відповів:
— Просто пішла на Радар. І все. Що з нею сталося — знає Стрілець. І Арт.
— Помічені Зоною? Ну ти нас прямо ощасливив, старий.
Ніндзя знав, що цих двох він не знайде.
— Що робити? Не підкажеш?
Лісник загадково усміхнувся.
— Просто чекай, юначе. Зона відповість на твоє питання. І не шукай Видру. Це не допоможе. А тільки навпаки...
Старий чітко вгадав наміри Ніндзі. Майстер і справді подумував піти до нього. Але... Якщо Лісник каже, що цього робити не варто, то слід прислухатись. Чуйка провіяного всіма вітрами Зони майстра підказувала, що старий правий.
Промайнула думка: а чи взагалі можна витягнути дівчину звідти? І чи треба? І яку ціну доведеться заплатити? Як зазвичай у Зоні — тисячі питань і жодної відповіді.
Ніндзя ле
дь схилив голову перед Лісником:
— Дякую, діду.
Повернувся до скваду:
— На базу!
Бійці, не ставлячи питань, висунулись на Склади...
