В кімнаті Лісника був звичний спокій. Пахло кавою і галетами із сухпайків. Лісник перекладав трави на полицях, а його співрозмовник потягував каву зі старої квітчастої чашки. Ця чашка пам'ятала, мабуть, ще Брежнєва.
— Так що ти хотів, старий друже?
Гість тут бував нечасто, і йому було цікаво, чому Лісник його покликав.
— Почекай, друже. Трішки терпіння — і все дізнаєшся.
Лісник, як завжди, говорив загадками. Гість потиснув плечима, мовляв, добре, почекаємо...
Внизу гупнули двері. Почулися важкі кроки по сходах.
— Допомоги! — почувся голос із сильним акцентом.
Гість кинувся вниз. За кілька хвилин затягли до кімнати здоровенну тушу в пошарпаному жовтому екзоскелеті. Правий бік був залитий кров'ю. Супутник пораненого важко дихав, але ніби був цілий.
— Я вколоти йому два стимулятори. Зупиняє кровотечу. Куля навиліт.
Лісник згріб усе зі столу. Втрьох вони поклали сталкера на стіл. Ще кілька хвилин витратили, щоб зняти екзу. Лісник знайшов усе необхідне. Найманець не був новачком у тактичній медицині та доволі кваліфіковано зробив перев'язку.
— Йому потрібно до лікаря. Він втратив багато крові, — плутаючись у відмінках і наголосах, промовив наймит.
Лісник написав повідомлення. Зачекав на відповідь.
— За кілька годин його заберуть на Янтар. Там є лікар, який поставить його на ноги. А тепер, — Лісник звернувся до гостя, — виведи найманця за Зону. Він виконав обіцянку. І сталкери виконають свою.
Гостем Лісника був Провідник. Легенда потиснув плечима і кивнув:
— Звісно, виведу. Зранку підемо. Поночі не поведу. А йти довго...
Лісник кивнув на знак згоди. Колишній найманець синдикату вперше за довгий час відчув полегшення. Він із жадібністю схопив польський сухпайок, що простягнув йому Лісник. Вмілими рухами розтріпав його, дістав нагрівач і взявся за їжу. Стрес викликав просто звірячий апетит...
За пару кілометрів від них, у Лиманську, сидів на тротуарі, спершись на стіну, Бродяга. Поряд із ним лежала непритомна дівчина в чорно-білому камуфляжі «Моноліту».
Сталкер важко дихав. У руках тримав останній шприц.
— Майже дійшли, дитя. Якщо цього стимулятора мені не вистачить — ми з тобою благополучно здохнемо в цьому чортовому місті. Ще б знати, де того татуся шукати?
Бродяга говорив до непритомної, щоб самому не знепритомніти. Суттєва крововтрата, шок, біль... Все одразу було нестерпним... Сталкер зробив собі укол. За хвилину стало легше. Він підвівся, схопив дівчину за комір і поволі потяг. Де шукати Видру, він і гадки не мав.
Та це і не було потрібно. Хазяїн Лиманська сам його знайшов. Не кажучи ні слова, підхопив дівчину на плечі і повів за собою Бродягу...
В квартирі, яку займав, він у першу чергу прив'язав дівчину до чудом вцілілої батареї опалення таким чином, щоб вона не заподіяла собі шкоди, та обшукав її. Знайдені локалізатори та невідомі пристрої були одразу ж знищені. Потім зайнявся Бродягою. Все проходило в повному мовчанні. Бродяга був виснажений і морально, і фізично. Видра не вважав за потрібне патякати. Рука Бродяги за кілька хвилин була професійно перев'язана. Видра поставив перед ним дві банки яловичини.
— Поїж і спати. Скільки стимуляторів собі вколов?
Сталкер пальцями показав — чотири.
Видра хмикнув, оглядаючи перев'язку:
— Ну, якщо прокинешся — то значить пощастило. Потім підеш своєю дорогою.
Бродяга не відповів. Мовчки ліг, де йому вказали...
В колишньому кабінеті начальника райвідділу в Мертвому місті було майже затишно. За старим потертим письмовим столом, знайденим в якомусь будинку, сидів Харон і слухав Деймоса. Похід провалився. Сквад загинув, Сестра в полоні або загинула. Напарник Деймоса — в полоні або загинув.
— Ти не переслідував пораненого і останнього?
— Думав над цим. Але не став. Результату б це не змінило, а непотрібного ризику краще уникати. Та й боєзапасу не було.
Деймос говорив спокійно, ніби нічого не сталося. Харон був змушений погодитися.
— Прийшло підтвердження зі сканерів. Випромінювання над Янтарем нема. Вони казали правду. Мозок знищений. Тому наша присутність там необов'язкова. Ти вияснив, хто атакував групу?
— Не впевнений, але схожий на Бродягу.
— І ти його підстрелив?
— Не впевнений, але точку заткнув. Що далі, командире? Розбираємо «Волю» на молекули?
Харон встав і підійшов до вікна. За вікном вітер гнав хмару пилу і листя вулицями. Бійці сиділи біля вогню в бочці, ніби в медитації. Чи в молитві... За територією ходили зомбовані...
— Ні. Війни не буде. По-перше, нема в чому Лукаша звинуватити. Сквад був як одиночки, я впевнений. По-друге, я не хочу втрачати ще більше людей. Вистачить крові, друже.
— А смерть наших?
— На жаль, це необхідна жертва. І ми вийшли на своє з мінімальними втратами. Я радий, що ти повернувся.
Деймос не відповів. А Харон продовжив:
— Тому домовленості з лідерами кланів залишаються в силі. А наша задача незмінна.
— Як скажеш, командире. А якщо дівку повернуть, вона не становитиме небезпеки?
— Ні. Підсвідомо вона уникатиме контакту з нами. Як і Бродяга. Скільки часу минуло, як він вийшов з-під впливу, а ми про нього й не чули.
— Крім витівок у шляхопроводі...
— Це не той випадок. Ще не факт, що вона взагалі що-небудь згадає, якщо жива.
— Тобі видніше, командире.
— Напиши Тритону, щоб посилив нагляд за Бар'єром, але не атакував першим.
— Ще щось?
Харон повернувся до Деймоса. Вони були знайомі багато років ще до Зони. І по інтонації свого заступника Харон зрозумів, про що він.
— Так, друже. Принесеш горілки й закусити. Посидимо трохи. Поностальгуємо...
Деймос вийшов. Сутінки накривали Мертве місто. Вже чулося завивання голодних мутантів...
А до бункера Сахарова підходили два сквади «Долгу», що швидким маршем з Дикої території пройшли в Рудий ліс, забрали в Лісника пораненого Кременя і тягнули його до Папуги. Вів групу майор Зінченко, командир опорника на Дикій території. Він здивувався отриманому наказу від Петренка забрати і супроводити до лікаря пораненого майстра «Волі», але питань не задавав. Пізніше йому пояснять, що «Воля» не могла ризикувати людьми, висилаючи сквади через стежки, де ходив «Моноліт». До того, поки не буде відома реакція Харона, було вирішено тими маршрутами не ходити...
В бункері Артем одразу зайнявся пораненим. Лікар уже призвичаївся до життя в Зоні відчуження і не відчував поривів кинути все і поїхати додому. Тим більше що поїхати не міг, а йти через Зону було таки небезпечно. Його захопили дослідження і розробки Сахарова, тому він цілком віддавався науці та лікуванню поранених і опромінених. І мріяв познайомитися з Доком, легендою Зони з боліт. Артем був впевнений, що міг би багато чому навчитися у старого.
Думки змінювали одна одну, поки руки робили звичні маніпуляції. За короткий час Кремінь був зашитий і стабілізований. Пакет крові на штативі повільно вливався до пораненого сталкера. Максимум післязавтра він піде до своїх...
Ліра повільно розплющила очі. Голова боліла, чулися голоси. Вона побачила перед собою вкрите сивою щетиною обличчя чоловіка, яке здалося їй дивно знайомим.
— Ну здрастуй, доню...
Кілька годин розповідей від незнайомця розбудили в ній дивні почуття.
— ...Тепер поспи, доню. Ми ще поговоримо...
