Кабінет Лукаша заповнювала тривожна, в'язка атмосфера. Напруга відчувалася у всьому. Нарешті Харон пробасив:
— Що ви вирішили?
Лукаш кинув погляд на Вороніна і відрубав:
— Ми пропустимо один сквад. Супровід від нас. Наша група доведе вас до стежки на Янтар. Взамін — ми збираємо артефакти на Радарі. Ви не стріляєте.
Воронін додав:
— Ще одне. «Моноліт» не розширює присутність далі Мертвого міста. Ми не хочемо ще однієї війни.
Лукаш чекав, коли закінчить Воронін. Потім витримав паузу і продовжив:
— Ще умова — ми повинні знати ваші цілі на Янтарі.
— Так не піде, Лукаш. Наші цілі вас не стосуються.
Арт, що сидів у кутку, тихо промовив:
— Х-16 — їхня ціль. І те свинство, що в ній. Вона, — він показав на Ліру, — там була. Але не пам'ятає. Що ви там шукаєте?
— Вас це не стосується. Ви повинні розуміти — ми досягнемо мети в будь-який спосіб. І ми не хочемо лити ріки крові.
Харон говорив спокійно і вивірено, не підвищуючи тону. Але саме цей спокій і тон змушували слухати.
Арт підвівся і так само тихо промовив:
— Мозок в ній знищений. Його більше нема. Документи, що там були — знищені або вивезені. Вона це зробила.
Харон не переривав. Потім підійшов до Арта і спитав, дивлячись зверху вниз:
— А з ким вона була, хлопче?
Арт не відповів. Мовчки сів на своє місце.
Лідер «Моноліту» обернувся, кинув швидкий погляд на Ліру і промовив:
— Тим більше вам нічого боятися. Мої люди перевірять. Якщо це так — вони повернуться і все стане на свої місця.
— Що з нашими умовами? — нагадав про себе Лукаш.
— На Радар вам входу нема. Єдине, на що ми можемо піти — це не будемо розширяти присутності. Наші території залишаються за нами. І ви туди не ходите. Ми не ходимо сюди. До речі, хлопче, — Харон повернувся до Арта, — одинаків це найбільше стосується. Особливо помічених Зоною.
Арт мовчав. А лідер «Моноліту» продовжив:
— Я знаю про голос в твоїй голові. Так от — не шукай його. Не варто.
Арт мовчав. Харон вів монолог далі:
— Зі свого боку я гарантую, що мої люди тут не з'являться. Але пам'ятайте — при появі ваших — вогонь на ураження.
Харон замовк. Тепер слово було за лідерами кланів. Лукаш гарячково думав. Він розумів, що в протистоянні немає шансів. Навіть якщо об'єднаються з «Долгом». Прийшло розуміння, що лідер «Моноліту» перед ним, якого всі у Зоні вважали фанатиком — грамотний стратег з колосальним ресурсом. І переграти його не вийде.
Воронін це відчував так само чітко. Будучи колишнім військовим, генерал не барився з рішенням.
— «Долг» погоджується на такі умови. Дії будуть дзеркальні — при появі ваших поза визначеними територіями — вогонь на ураження.
— Ще одне, — Лукаш барабанив пальцями по столу, — після походу на Янтарі вас теж не повинно бути.
Харон кивнув.
— Згода. Наш сквад буде готовий завтра вранці. Зустріч біля стежки в Рудий ліс.
Розмову було закінчено. Сквади «Волі» супроводжували «Моноліт» і «Долг» до виходу з бази. На перехресті, біля старого ЗІЛа-131 Харон раптом звернувся до Вороніна.
— Генерале. На два слова.
Воронін здивувався. Але дав знак своїм — все добре. Відчуття загрози не було. Генерал і лідер «Моноліту» відійшли на кілька метрів.
— Постарів ти, лейтенанте, — промовив Харон, знімаючи шолом, — воно й не дивно. Більше 15 років пройшло.
Воронін на короткий момент впав у ступор, коли побачив обличчя співрозмовника. На його обличчі чітко було видно впізнання. Але він миттєво взяв себе в руки.
— Ви теж, полковнику. Час нікого не жаліє.
— Ти правий. Прохання в мене до тебе, лейтенанте. Саме прохання, не вимога чи умова. Не лізьте в центр. І на станцію. Не робіть мою жертву даремною.
Воронін дивився на колишнього командира впритул. Це був той самий полкан, що колись набирав добровольців. Генерал добре розумів, що Харитонов мав свої причини і мотиви. Тому коротко відповів:
— Як скажете...
За кілька годин на хуторі Харон інструктував Сестру.
— Сестро. Відбери собі трьох братів і підготуйтесь до походу. Сквад поведеш ти. Без прямої загрози вогонь не відкривати. Я вірю в тебе, Сестро.
— Так, Майстре. В славу Моноліту!
— В славу Моноліту.
Дівчина вийшла з хатини. Харон сів біля бочки з вогнем, на якій Деймос грів дві банки тушняку.
— Що Воронін сказав, командире?
Харон, дивлячись у вогонь, відповів:
— З «Долгом» проблем не буде. Впізнав. Он який став. Цілий генерал.
Деймос потиснув плечима, але промовчав. Харон зняв одну банку з вогню. В рукавиці екзоскелета жар не відчувався. Свинина шкварчала в бляшанці, наповнюючи розбиту кімнату запахом теплого м'яса.
— Головне, що лейтенант зрозумів, що я не з'їхав з глузду. Це головне.
Деймос зняв другу банку та відставив набік.
— В роті Таченка ідіотів ніколи не було. Що Воронін, Петренко, Крилов... Толкові хлопці. А з «Волею» як?
— Та як? Лукаш теж далеко не дурень. Виконає умови. Але в цьому всьому маємо один нестабільний елемент.
— Одиночка? — Деймос не здивувався.
— Саме так. Тому ти візьмеш одного бійця і підеш як прикриття. Наглядай.
— Яких заходів вживати?
— Сам вирішуй. Не маленький. Головне — не спались.
— Зробимо.
Двоє в екзоскелетах взялися за їжу. А біля хатини, в сутінках, дівчина інструктувала трьох бійців, які уважно її слухали...
Лукаш, Макс, Бродяга і Арт сиділи в їдальні та обговорювали деталі. На столі стояв казанок з наваристою юшкою, від якого йшов неймовірний запах. Повар знав свою справу.
— Підіб'ємо банк. Які наші дії? — Лукаш був готовий слухати.
Бродяга, спритно молотячи ложкою, відповів:
— Я піду зараз в Рудий ліс. Буду наглядати. Арт їх веде до мосту. Там спробуємо відбити дівчину та доправити її до Лісника. Або краще в Лиманськ.
— Видра? — Макс відразу здогадався.
— Саме так. Сильнішого тригера не придумаєш.
Арт задумливо промовив:
— А як бути з групою прикриття?
Лукаш повернув голову до нього.
— Ти думаєш, вона буде?
— Майже впевнений. Харон, скоріш за все, колишній військовий. Тому було б логічно сподіватися такої групи. Сподіваюсь, Бродяга їх помітить.
— Можливо. Якщо вона буде.
— Нам посилати групу не можна. Як там твій сквад? Готові?
— А куди вони дінуться?
Лукаш подивився на Арта і глухим голосом промовив:
— Ще й Кременя у нас забираєш.
— Він йде добровільно.
— Та знаю!
За годину Бродяга, перевіривши спорядження, стояв біля виходу з бази. Ніч була темна, як смола. Чулося виття мутантів.
— Ти впевнений? — спитав його Арт.
— Ні. Але піду. Треба проскочити раніше них. Будьте обережні з ними. Пам'ятай, що вони не здаються.
Бродяга рушив вперед. За кілька секунд його силует розчинився у темряві. Арт дивився йому вслід....
