"З Днем народження, мила"
19.03.24. Сільвестер прокинувся сьогодні раненько: о 7:40. Він планував підготувати все до Дня народження Кенді, поки вона спить, і щоб це був сюрприз. Він тихенько обережно піднявся, відчинив шафу, взяв одяг, і вийшов у іншу кімнату перевдягатися.
...
Він пішов спочатку за шампанським. Тоді за букетом з цукерочкок, те що треба для Кенді. Там були і желейки, і зефірки, язички — багато всякого. У нього була ідея подарувати такий на восьме березня, але вирішив на День народження. Що ще залишалося купити — так це свічки в тортик. І декілька повітряних кульок заодно, чом би й ні. Ну все, можна йти вітати. Сільв сподівався, що Кенді все ще спить, а не вскочила, як це буває, вся така енергійна...
...
Він зайшов у квартиру, зачинив двері, роззувся, зняв куртку та зайшов з букетиком у їхню кімнату. Кендічка спала. Він розсунув штори. Світло заповнило кімнату, і дівчина ворухнулася. Вона так чарівненько виглядала. Наймиліша. Сільв наклонився до неї і сказав:
— Вставай, сонце, — і торкнувся її плеча.
— М.. — Вона розплющила очі й потягнулася.
— Добрий ранок.~ З Днем народження, бажаю тобі залишатися такою ж веселою, милою, щирою і.. життєрадісною веселочкою. І звісно здоров'я, і щоб у житті все було добре. Всього найкращого. Це тобі.
— Ва! Дякую, Сільві!~ Букет пречудовий! І солодкий, хех, оригінально! — Кенді прибрала з себе ковдру і встала з ліжка.
— Покладу на кухні.
Вона поцілувала хлопця.
— Кохаю тебе!~
— Я тебе теж. — Він цмокнув її у лоба. — Ходім їсти. Я теж ще не снідав.
— Пішли.
...
Коли ескалатор доїхав — Кенді перестрибнула його кінець і швиденько прорвалася вперед, а тоді озирнулася на Сільвера, він ішов за нею. Вона зачекала. Потім взяла його за руку і сказала:
— Майже добралися до кінотеатру! Давай поспішимо! А то що як всі квитки викуплять!?
— Ти таки вирішила на "П'ять ночей у Фреді"?
— Так!
— Точно?
— Ну звісно, що там такого може бути? Скрімери як у грі?
— Цікаво як там розвиватимуться події... Так. Займемо місця у останньому ряду, якщо є?
— Так! І ще куплю карамельний попкорн. А ти який хочеш?
— Солоний. Може сирний.
— Ти береш квитки, а з мене попкорн!~
— Добре.
— Я вже давно не була в кіно!
— Та я теж.
— Ми з тобою взагалі не ходили, а варто було б!
— За те у нас вдома було своє кіно на ноутбуці... Такс, скоро має починатися.
— Давай тоді купувати попкорн і пішли!~
...
— Так, з цього місця і починається напружена атмосфера.
— Хмм... Поки що не страш... АА!!
— Балун бой. Чомусь у першій частині.
— Хух... Треба зібратись. Тут буде багато такого!
...
— Приперлися громити піцерію, а знайдуть смерть.
— Та да... Краще б вони не йшли сюди.
...
— Як його ранять у снах, але й на яву?
— Якось дивно.
— А якщо його вб'ють!?
...
— Ой Господи... Це ж кошмарно!! — Кенді вся втиснулася у своє місце і притискалася до Сільвера. Вона охопила його руку.
— Він вибереться, — втішав її він. — Він не може зараз померти. Точно знайде якийсь вихід. Він же головний герой.
І так і сталося: він не помер.
— Ух.... — Видихнула Кенді та пустила руку. Тоді Сільв поклав руку їй на ногу.
...
— А хто ж це чинив...!?
— Вільям Афтон...
— Хто..?
— Спрінгтрап. Скоріш за все, так є.
— Так ти все це вже знаєш?
— Ну це по теоріям з гри. Дай мені руку, сонце.
....
— А що буде з нею... Вони хочуть її душу?
— Так...
— Ні-ні-ні-ні-ні! Вона ж дитина.. За що так?!
— ..Ними управляє... Вільям.
— Надто сумно! Блін я на триллери більше не піду!
...
— Уух! Наступного разу не підем на тріллер! — Сказала Кенді, коли вони уже вийшли з залу.
— Еге ж.
— Мх.. Добре хоч що все закінчилося добре. Тільки чи вижила *******...
— Думаю так. Але є одна проблема.
— Яка?
— Спрінгтрап. — Сільв нахилився до Кенді та прошепотів: — he always comes back... — Натякаючи, що Спрінг ще обов'язково повернеться у наступній частині. — Він буде жити.
— Брр! З мене досить. Чесно, не дуже хочеться знати що буде далі, мені й цього вистачило. І краще б звісно він помер..!
— Він заслужив того що сталося. І розумію, ти дуже чутлива.
— Тому й кажу: більше не піду на таке!
— Взагалі, на його "I always come back" тримається весь сюжет. Так.. Ходімо може морозива візьмемо?
— О, так! Ходім-ходім! — Кенді з усмішкою взяла його за руку і як завжди потягнула кудись. Кенді озирнулася на нього і раптом зупинилася. — А може..! Тортика візьмемо? З кавою! Або тістечка! Чого ти більше хочеш?
— Давай тортика.
— Юппіі, ходім тоді!
— Не спіши. Часу у нас багато.
...
— Смачний.
— Таак, смакота! Знаєш, я оце думаю: а це вважається за побачення, коли ми живемо разом і кудись ходимо?
— Да, таке ж побачення, як і до того. Майже.
— Тоді у нас уже близько ста побачень?
— Мгм.
— Раніше про це не думала, але це так добре.
— Цей... А хочеш поглянути які ще тут є магазини?
— Так!
— Якщо не вистачить грошей на щось — кажи, я додам.
— Ов дякую! Тоді ходімо?
— Пішли.
— Мені так подобається з тобою у ТЦ! А коли ми були тут з Едуардом — він все шукав якісь навушники і нікуди зі мною не ходив. Ех! А тут стільки всього цікавого!
...
— Диви скільки всякого! Давай візьмемо лакриці! О, і полуничних желейок! Все! А, ні! І ось це! І... І це, маршмелоу! Да блін!! Я ж не хотіла стільки витрачати! Сільв, що робити?
— Залиш щось...
— Воно все смачне!
— У нас же теж є у наявності желе...
— У нас там не такий великий вибір! Я все ж беру це все!
— Як знаєш.
...
— Сільв, дивись!
— Кольорові пасма?
— Ага! На Хеллоуїн! А ще я побачила тут шорти по знижці!
— Непогано.
— І колготки! А ще цю спідничку!
— Я піду поки в своєму відділі покопаюся, добре?
— Звісно!
— Зустрічаємося... Десь тут, біля перевдягалень. Думаю я скоро.
...
— Сільв! Іди сюди! — Кенді вийшла з перевдягальні.
Він підійшов до неї.
— По-моєму шорти непогані! Я тут сфотографувала, глянеш? І ця спідниця наче хорошенька така.
— Симпатична.
— Ти по знижкам щось знайшов собі?
— Так. Звільниться перевдягальня — покажу. О, уже є вільна. Я піду?
— Так! Я потім підійду. — Вона закрилася в своїй перевдягальні і перевдягла спідницю на іншу, в якій прийшла.
...
— Кенді, — позвав Сільвер, — можеш підійти?
— Ти все?
— Так.
— О.. Хороші штани. А нащо так багато карманів?
— Просто виглядає гарно.
— Ну гаразд.
...
— Так, ну, ходімо на касу. Я беру майку і штани.
— А у мене виходить... Колготки, спідниця, шортики, іі наче все. А, і пасма!
— А як вони кріпляться?
— Та... На заколки можна. Подивимось.
...
— Так, що ж! Куди далі?
— А куди ще нам потрібно?
— Ну, просто подивитися!
Вони пішли дивитися що є за магазини далі.
— Скільки там ми вже разом витратили? Таак... Головне — не набрати зайв...
— Ой, диви які миленькі! — Кенді вказувала на брелоки з плюшевими ведмедиками. — Хочу такий.
— ..Добре. Хочеш я куплю?
— Ой, дякую!
Потім побачила брелоки з авокадо.
— Чи такий?
— З ведмедиком милий.
— Цей теж. Ну добре, — вона взяла перший. — Мило! А ти знаєш, є ще всілякі парні брелоки, або щось таке, десь бачила. Може пошукаємо?
— Може досить на що попало витрачати гроші?
— Це ж не "що попало"!
— ..Вибач. Просто у тебе наче ітак повно таких дрібниць...
— І що? Купимо брелоки? Браслетики? Я давно шукала!
— ..Ну що ж таке...
— О, О, отут десь є браслети типу сонце і місяць на мотузочці!
— Мені місяць?
— Мгм! Беремо?
— Давай. Бери.
...
Коли Кенді зав'язала йому на руці цей браслет — не здавалося, що це якась непотрібна штука, бо це робило її радісною.
— Поможеш?
І тоді він зав'язав їй теж браслет — з сонцем. Сонце і місяць... Їм так це підходить.
Сільвер думав, скільки ж дрібниць приносять Кенді радість: йому достатньо було просто погодитися на парні браслети. Вона не стрималася і поцілувала його в щічку. Його серце раділо разом з її.
— Ну що, тепер додому? — Запитав він.
— Напевно.
— "Напевно"?...
— Ага! — Вона усміхнулась і повернула голову до нього. — Може ми ще тут щось знайдем.
— З пустими гаманцями?
Кенді в мить подумала скільки ж у неї залишилося коштів і почала копатися у своєму гаманці.
— Гаааа?!! Ой.. Н.. навіть схоже на проїзд не вистачає! Що я... А у тебе скільки?
— Ще триста п'ятдесят.
— Уух... Я звісно думала, що карамельні цукерочки можуть бути зайвими, але ж...! А як так вийшло?
— На випадок чого у мене ще двісті на карті. Можна було мене запитати.
— Та уже... уже все. А... У мене тут ще копійки залишилися. Так-так... Є 40. А проїзд 45?
— 50.
— СКІЛЬКИ!?
— Да...
— Подорожчав?
— Та він стільки й був.
— Ой блін!
Кенді склала гаманець до себе в сумку, 40 гривень переклала у кишеню. Сільв взяв Кенді за руку та вони пішли шукати вихід з ТЦ.
...
— Щось ми не туди, по-моєму, пішли, — через деякий час зрозумів Сільвер.
Вони пішли назад.
— А вихід наче не в цьому боці.
Вони знов пішли кудись не туди.
— Срані лабіринти... — Трохи втомлено висловився хлопець.
— А я в туалет хочу.
— Блін. Пішли.
...
— Ну тепер нам точно праворуч. Осьо вказівники...
...
Вдома...
— Ух і ліньки щось робити, — позіхнула Кенді й відразу впала на ліжко, коли поставила поруч з ним пакет і сумочку.
— Давай, треба чогось поїсти.
— Мфф... — Вона встала, перевдяглася у домашній одяг, вдягла різнокольорову кофтину і тоді уже потопала на кухню.
— Осьо бутерброди і.. Будемо суп?
— Ага... Той з фрикадельками. — Дівчина втомлено потерла око.
Поки Сільв пішов перевдягнутися теж, вона насипала та нагріла суп. Тоді Сільва покликала і вони разом сіли вечеряти.
...
І тоді вже Кенді плюхнулася в ліжко і звернулася калачиком. Сільв ліг поруч і тоді вона лягла нормально і глянула на нього.
— Насичений був день.
— Так.
— Хочу так кожен день... — Вона позіхнула. — А не... робота, робота, робота, і не так багато відпочинку.
— Втомилася?
— Угу! Ще й працюю-працюю, а з'їсти солоденького нічого не дають, — пожартувала вона.
— Еге ж.
Кенді лягла до свого хлопця ближче.
— Я спатки. Вимкни, будь ласка, світло.
Він вимкнув перемикач, не встаючи з ліжка.
— Все.. Добраніч, Сільві.
— Добраніч, мила.
— ...Дякую за такий хороший день. ^^
— Тобі дякую.
Вона посміхнулася.
— Ні, тобі, — і тикнула пальцем в його груди.
— Добре, ми обидва один одному вдячні. Все, а тепер спати.
...
Сільвер тепер працює редактором текстів. У нього такий графік, що він загалом працює до вечора, а вертається пізно, тому бачитися з Кенді він став мало, на жаль. Їх стосунки постраждали трохи. А вона працює і директором, і продавцем одночасно у своєму магазині "Солодкий куточок" з тих пір як дід пішов на пенсію. Працює з ранку до 17:00.
У якому плані постраждали їх стосунки? А отак от: Сільвер мало приділяв уваги Кенді. По-перше склалося через роботу, а по-друге, він, здається, і забув трохи що має проводити з дівчиною час. Хоча вона на це натякала, він на вихідних проводив час з друзями з колективу або ще десь. Колектив нормальний такий виявився.
Кенді якось сіла з ним про все поговорити.
— Сільве, нам потрібно поговорити. Ти так мало часу вдома..!
— Так. Просто працюю і трохи розважаюся...
— А зі мною чому так мало?
— А що, неможна з колективом?
— Можна, чому ж ні? Але... — Вона зітхнула. Вона скучила за ним. Але відчувала якийсь неначе бар'єр між ними, наче він її не зрозуміє (бо на той час він став якось більше часу приділяти власним потребам і бажанням).
— Треба їсти сходити приготувати курку ще.
...
Минув якийсь час... Сільв багато аналізував себе. Намагався зрозуміти що можна зробити.
...
— Я скучила.. Сільвере. — Вона сумно зітхнула і обійняла його позаду, поки він сидів на ліжку. — Чому ти так мало приділяєш мені уваги..
— Я думав про це.. обдумав, — він повернувся до неї. — Нам потрібно поговорити ще раз.
— Так.. — Вона ледь не плакала. Дуже засумувала. — Раніше все було так добре.. а що зараз сталося? — Вона взяла в руки подушку і уткнулася обличчям у неї. — Не любиш мене?
— Не маніпулюй. — Він провів рукою по її волоссю, Кенді відклала подушку і він міцно обійняв її. Вона щось заплакала.
— Сонце. Пробач мені. Я буду поруч частіше.
Він гладив її по спині.
— Обіцяєш? — Вона уже усміхнулася скрізь сльозинки.
— Так. Завтра у мене вихідний. Я буду виправляти ситуацію..
— Я дуже сильно тебе люблю..
— Я теж, Кенді. Цьом.
Він поцілував її губи. Вона відповіла на поцілунок. Вона так довго потребувала його уваги.. була нестача. Вона обійняла його і руками і ногами. Тоді вони лягли на ліжко, і обіймалися уже лежачи.
— Може підемо на кухню? — Перервав тишу Сільвер.
— Не хочу тебе відпускати.
— Можна разом що-небудь приготувати.
— О, давай!
Вони повставали і пішли на кухню.
— Може пиріг?
— А борошно є?
— Так!
— Давай.
Вони готували разом. А потім пішли разом дивитися фільм. Кенді, як завжди, ледь не забула про духовку...
Коли вимкнула — вона взяла морозиво з морозильника, поклала зверху ягідку, Сільверу посипала корицею, і принесла в кімнату. Тоді вони дивилися фільм з морозивом.✨ Кенді була рада.
...
Новий рік.
Кенді з Сільвером уже накрили на стіл. Вони довгенько сьогодні готували разом. На столі був і салат з ананасами, і картопля, і курка, і салат цезар, апельсиновий сік і звісно ж вино і шампанське. Сільвер полюбляє вишневе вино, Кенді — шампанське. Були вони сьогодні, до речі, в красивих светриках: Кенді — в рожево-бордовенькому, довгому, без плечей, в сніжинки, Сільвер — у тому що Кенді подарувала йому на Різдво — бордовому, з білими узорчиками та оленями.
Кенді має традицію кожен рік згадувати спогади з дитинства, і загалом НР — її улюблене свято після ДН. Як же чудово було колись.. Дарували стільки подарунків. І було так весело! Сільвер цього в дитинстві майже не мав. Тому він розповідав дівчині лише як він раніше святкував за столом із сім'єю та родичами. Йому і ті спогади подобалися: на НР можна було наїстися салатів да картоплі фрі, ще й алкоголь спробувати. Такого ні на які інші свята не було. Любов до вина у нього ще з підліткового віку.
— Ну що, — запитала Кенді, — будемо уже сідати за стіл?
— Так, — відповів хлопець і взяв уже відразу пляшку шампанського. — Наливати?
— А як відкрити його? — Вона переставила пару бокалів на стіл, — навіть не уявляю як це робиться!
А Сільв знав як. І зробив це. Пробка вийшла з гучним "чпок".
— Ого! А щодо вина?
— Ну ти ж не будеш?
— Ні.
— То й я вип'ю пізніше.
Він розлив шампанське по бокалам. Нічого не пролив. Кенді тоді відійшла шукати бенгальські вогні. А Сільв їх спеціально переклав, щоб виграти час і прив'язати до пакунка з подарунком для Кенді ниточку і заховати під ялинку. Пакунок він підготував наперед. Він все зробив, поки її не було, і тоді показав їй де лежали бенгальські вогники. Коли вони з Кенді сіли за стіл — вона нічого не помічала. Сільв просто вичікував і думав чи якось натякнути.
Та коли вона встала з-за столу — все ж щось помітила... Хм, біла ниточка. Що це таке? І коли вона почала тягнути за неї — побачила, що її початок десь під ялинкою. Сільвер просто спостерігав за нею і трошки усміхався.
— Це...?! Ой, нічого собі! А це оригінально! — І вона тягнула так за цю ниточку далі. — Як цікаво що там!
Вона дістала і розпакувала подарунок.
— Солодощі!
— Так, сьогодні скупився...
— Дякую!
— Будь ласка, зіронька.
...
— Урааа, з Новим роком!
— З Новим роком.
— Злагоди нам! Щоб цей рік був не гіршим за минулий, а хіба тільки краще! Щоб все було чудово!
— Вічного кохання.
— Так, іі щоб здійснювалися мрії!
— Звучить як тост. — Сільв долив собі ще трішечки вина, щоб не з майже пустим келихом чокатись. — Давай, з Новим роком!
Кенді цокнулася з Сільвером бокальчиком, випила шампанське. Тоді вона перемкнула канал по телевізору. Шукала щось для фону.
— Таак, треба музичний канал!
Вона поклацала і знайшла його, грала там пісня. Така весела. Сільвер підійшов, наблизився до обличчя Кенді та почав цілувати її, ніжно притримуючи... Але тут подзвонив її телефон.
— Батьки дзвонять!
Так і було. Вона взяла слухавку і це було по відеозв'язку.
— З Новим роком!!
— З новим щастям, донечко!
— Вітаємо вас з новим роком, доню! Як удвох відмічаєте?
— Чудово, — підійшов Сільвер.
— Так! Ми ось два салатики наготували! Сільв курку і картоплю запік. Ну і звісно шампанське, вино і мандаринки купили. Сільв мені цукерочок під ялинку купив. ^^
— Кмітливий. Від нас теж є подарунок, на картці!
— Дякую, ми любимо вас!
— Приїжджайте може до нас, хех.
— З радістю б. Але може вийде тільки в кінці січня.
— Я сумую, дуже!
— Будемо з нетерпінням чекати, — сказав Сільвер.
...
— Цей во, а твої батьки як, не вітають? — Запитала Кенді Сільвера.
— Та.. ми по переписці поспілкувалися.
— Переказуй і від мене привітання.
— Так, добре. Вони там схоже бухають во всю, відчим он уже по клавіатурі не попадає, — усміхнувся він. З відчимом у нього хороші стосунки. — Після НР хочу з ними побачиться.
...
Кінець!
