Я прокинувся без голови посеред темного лісу. Місяць вихоплював клаптики землі між чорних стовбурів древніх дубів. Мої руки липкі від крові, на пальцях подекуди зірвані нігті. Обіля мене на колінах молиться монахиня Церкви Апокаліпсису. Я доторкаюсь закривавленою долонею до її обличчя. Тепер на тобі знак звіра. Шкіра на обличчі монахині піниться, злізає клаптями. За маскою людини віри ховається відступниця. У її ликих від м'яса долонях я бачу глиф у вигляді собачого ока.
Дзвін. На межі дубового лісу спить кладовище, люди прийшли сюди у пошуках спокою.
Дзвін. Посеред некрополю стоїть сіра каплиця, шибки вибиті, до її дверей прибиті котячі голови.
Дзвін. Мої ноги грузнуть у багні, наче мерці своїми липкими пальцями намагаються затягнути мене у пекло.
Дзвін. Батько читає молитву своїй померлій пастві:
"Диермо дендриди.
Тентро центриди.
Ляскін у лянах хрустких.
Все це опери брами живих.
Опера ротами німих.
Хитермеро паро
Аурос бієно ат-то
Диермо дендриди.
Тентро центриди."
Запокійна паства відповідає на кожне слово тихим завиванням вітру серед надгробків. Вітер заколисує елементи костюму католицького пастора, вплітає у вуса святого сухе листя та дрібні гілочки. Долоні його у кривавих написах, схоже на латину, схоже на руни, схоже на безпрецедентний біль.
Пастор Чорної Біблії та безголовий пес насичують цвинтар життям. На мою долоню падає перша сніжинка і я відчуваю її дотик, наче поцілунок зими. “Пасторе” - промовляю я - “Чи буде ця зима холодною?”.
Дзвін.
“Ваша паства мерзне у землі, Отче. Їх руки шкрябають кришку труни, а ви чекаєте на них біля каплиці, вони не прийдуть. В них немає сили, немає сенсу.”
Голос Пастора, наче скрегіт іржавої бритви по заплямованному дзеркалу, розтікається між надгробками: “Ти не зрозумієш, у тобі немає ні святої душі, ні пекельного вогню. Ти загубив свою голову, сину. Я бачив вночі як вона вила на місяць. Тобі не зрозуміти могильного холоду. Ти не відчуєш дзвін.”
Я чую, як серед дерев та могильних каменів кружляє шепіт “Пес…пес…пес..”.
“Вони йдуть за тобою, привиди минулого. Ти прокинувся в Лімбі, далі лише Аґатон. Наближається зима, вовки чекають на твоє м’ясо. Чи ти думав, що вовк не скривдить родича, звичайного чорного пса?”
Сніжинки одна за одною падають з неба, кружляючи у повільному танці, обіймають впалі вилиці Пастора, перетворюються на краплі прозорої крові неба. Пейзаж тьмяніє, каплиця розтікається сірою плямою на фоні лісу, надгробки темніють від вологи, земля кладовищенська перетворюється на суцільне озеро багна. Холод ще не встиг спуститися за снігом та дає деякий час на те, щоб люди встигли викопатися з могил.
Двері каплиці відчиняються, на вулицю виходить монахиня Церкви Апокаліпсису, собаче око на її шиї розплющене, на обличчі кров’ю рясніє мітка звіра. Вона ніжно бере мої долоні та веде за собою у церковну залу.
Посеред церкви стоїть, спаплюжена тілами невірних, гільйотина. Весь простір поряд висвічують чорні свічки, вони горять пекельним вогнем. Монахиня вимальовує перстами руни на підлозі, утворює коло, виводить паралельні ліні з центром-гільйотиною.
Жінка вкладає у мої руки гліф, собаче око дивиться на мене, на те місце, де повинна бути голова. Я чую вий, десь за обрієм мільйони вовків, домашніх та диких псів виють у моторошному тандемі. Око впивається у мої долоні, випускає мою темну кров, яка великими краплями падає на підлогу, змішуючись з фарбою рун.
Метал втікає у мої вени, насичує собою моє нутро, Монахиня із захватом дивиться на мене - “Це доповнить тебе, це потрібно нам!”.
Моя голова завжди була на моїх плечах. Волохата, смердюча, злісна собача голова. Жінка підводить мене до гильйотини. Я стаю на коліна, Пастор зачитує молитву:
"Диермо дендриди.
Тентро центриди.
Ляскін у лянах хрустких.
Все це опери брами живих.
Опера ротами німих.
Хитермеро паро
Аурос бієно ат-то
Диермо дендриди.
Тентро центриди."
“Якою буде ця зима? Паства встигне викопатися з могил? Сніжинки - це прозора кров неба.”
Дзвін.
Дзвін.
Дзвін.
Я прокинувся без голови посеред темного лісу. Місяць вихоплював клаптики землі між чорних стовбурів древніх дубів. Мої руки липкі від крові, на пальцях подекуди зірвані нігті. Обіля мене на колінах молилася монахиня Церкви Апокаліпсису.
