Лячно, довкола
Коли бабусині двері закриті.
Подекуди сніг, спав на порозі
Допоки пазли збиралися, в юпітерині слова.
Зірки воз'єднались, в оплески гіркі
Не погані, та не сплетені до кола.
Кіт щось по під ногу муркотів,
Поки не почались долинати ходи.
Важкі, пам'ятливі ожеледці
І простягає руку, теплу та трімку, мене на тягар веди, ти.
В лазарет ступаю я,
сповідь про втрату, самотність і примирення з болем. Ліричний герой звертається до друга чи, можливо, до частини самого себе — до того, хто залишився поруч у спільному “човні” життя
Текст про глибокі емоції, втрати та спогади. Він передає відчуття смутку і самотності, коли тіло і душа переживають труднощі. Відстань між людьми створює напругу, але спільні спогади допомагають зберегти зв'язок, навіть у важкі часи.
