Лячно, довкола
Коли бабусині двері закриті.
Подекуди сніг, спав на порозі
Допоки пазли збиралися, в юпітерині слова.
Зірки воз'єднались, в оплески гіркі
Не погані, та не сплетені до кола.
Кіт щось по під ногу муркотів,
Поки не почались долинати ходи.
Важкі, пам'ятливі ожеледці
І простягає руку, теплу та трімку, мене на тягар веди, ти.
У вірші розмірковується про життєвий шлях, згадуючи про пройдений час, любов та спогади про рідне село. Спогади про перше кохання, яке стало важливою частиною його життя, і прагне віднайти ті місця, де виростав.
Моментами все добре, але дещо не так. Гадати, що тобі не довподоби, починаєш шукати в собі. Розібрати те, скласти те, але картина неповна. Ці рядки про це: пошук, розуміння, прийняття чогось, що може не сподобатися, але буде вірним у душі.
Інколи так буває, що навіть рідні люди повинні кудись піти. Це може бути другий план, а може й остаточний відхід. Так, бувають спроби повернути все назад у наш маленький куточок, але не виходить. Що тоді? Ці рядки про це: які труднощі, випробування треба пройти до єднання.
За кожними дверима – історія. Хтось відкриває їх назустріч, а хтось тримає на замку. А ти готовий відкритися?
Everyone knows: true names bind. But how would you bind someone with no true name?
За кожними дверима – історія. Хтось відкриває їх назустріч, а хтось тримає на замку. А ти готовий відкритися?
Everyone knows: true names bind. But how would you bind someone with no true name?
