Лячно, довкола
Коли бабусині двері закриті.
Подекуди сніг, спав на порозі
Допоки пазли збиралися, в юпітерині слова.
Зірки воз'єднались, в оплески гіркі
Не погані, та не сплетені до кола.
Кіт щось по під ногу муркотів,
Поки не почались долинати ходи.
Важкі, пам'ятливі ожеледці
І простягає руку, теплу та трімку, мене на тягар веди, ти.
В минулій частині "Бен і Тінь" ми знайомилися з персонажем і відкривали його світ. Ця частина — дрібний флешбек, який відкриває паралель між людиною і твариною. Сусідський хлопчина доволі схожий на нього, особливо в прагненні до чогось, що може забрати ту самоту, яка його їсть.
Вірш передає глибокі емоції і роздуми про долю, втрати та зраду. Він починається з образу тихих небес, які символізують безмірність і невідомість, що переплітається з людською долею. Серце в тиші не може зрозуміти, що відбувається, поки не відчуває болю гріха.
«Бен і Тінь» — це казка не зовсім для дітей, і не зовсім для дорослих. Це історія собаки, який мав дім, миску, ім’я — але щодня дивився за паркан і відчував, що шукає щось більше. Він не знає, чого саме — чи тепла, чи матері, чи власного запаху на вітрі.
У відокремленому будинку, розташованому біля лісу, мешкає таємничий лялькар. Щороку він запрошує ексклюзивних глядачів на своє незвичайне шоу.
Чи знайоме вам це відчуття страху, коли потрібно сісти за щось по справжньому для вас важливе? Те відчуття відповідальності за очікування. Інколи власні, а інколи зовнішні. Відчуття, перед лицем якого ми хочемо лише тікати
У відокремленому будинку, розташованому біля лісу, мешкає таємничий лялькар. Щороку він запрошує ексклюзивних глядачів на своє незвичайне шоу.
Чи знайоме вам це відчуття страху, коли потрібно сісти за щось по справжньому для вас важливе? Те відчуття відповідальності за очікування. Інколи власні, а інколи зовнішні. Відчуття, перед лицем якого ми хочемо лише тікати
