Бути в меншості, навіть на самоті, не означає бути дурнем. Існує істина та брехня, і якщо ти чіпляєшся за істину, навіть якщо це проти всього світу, ти не дурень (Дж. Орвелл)
Як це, начебто жити вільно, але при цьому не мати свободи?.. Висловлювати свою думку, але “правильними” словами?.. Бути людиною з власними переконаннями, але водночас “зручною” маріонеткою у чиїйсь грі?…
У світі Океанії не можна довіряти нікому, навіть своєму найближчому оточенню.. Уся інформація фальсифікується владою на таку, що відповідає очікуванням Партії та її стратегічному плану. І байдуже, що іноді потрібно переписати частину історії, все робиться задля «благої» мети! Зараз ви чуєте, що «Океанія завжди воювала з Євразією», а за три хвилини, що «Океанія завжди воювала з Остазією» і це цілком нормально, так і було. Завжди. Немає сумнівів.
Уся свобода громадян обмежується.., її майже не існує у цьому суспільстві. Проте, є сині комбінезони, які стають свого роду намаганням зрівняти усіх працівників, перетворити їх на єдину систему, яка легко контролюється і піддається маніпулюванню, для якої є лише той світ, який їй малює Старший Брат.
Навіть такі на перший погляд дивні гасла («Війна - це мир, Свобода – це рабство, Неуцтво – це сила») звучать для людей як належне. Багато хто відмовляється думати, аналізувати, обмірковувати ті чи інші події, бо, щоб вберегти своє життя, треба плисти «за течією». Діти доносять на батьків, чоловіки на жінок, сестри на братів – і це вважається нормою, так і має бути, ніхто не повинен бути іншим, всі мають підпорядковуватися одній системі!
Для “інакодумців” єдиною свободою є їх внутрішнє протистояння: вони прикидаються більшістю, однак знають, що вони насправді є чимось більшим. Навіть не пам’ятаючи, як було колись, вони усвідомлюють, що тоді світ був набагато кращим, ніж він є тепер. Вони накопичують у собі ненависть, гнів, сміливість та прагнуть виплеснути все це і здобути волю. І в той же час вони усвідомлюють, що здатні протистояти цій системі, а справжня свобода – це «можливість сказати, що два плюс два буде чотири».
Суспільство майже не має приватного виміру існування, адже кожен його крок фіксується владою за допомогою телеекранів. Причому Партія намагається не лише забрати чи заборонити це приватне життя, але і «проникнути всередину тебе» та знищити саму людську індивідуальність..
І от двоє закоханих людей мають своє секретне життя поза роботою, яке стає для них порятунком від звичності, протистоянням буденності і своєрідним символом їхньої боротьби проти системи. Вони відчувають, що найголовніше – вберегти свою індивідуальність за будь-яку ціну.. Їм одночасно страшно і не страшно, вони слабкі, але сильні, звичайні маленькі люди, але з великою силою духу.
Кава, косметика, парфуми, хліб, зустрічі на галявині, книжка, затишна кімната, спогади з дитинства – все те звичне нам, але таке рідкісне та цінне для цих двох людей.
І, звісно, суспільство не зрозуміло б нічого із цього, вони звикли бачити сенс свого життя лише у службі Партії. Обмежені телеекранами, спустошені, без власної індивідуальності та права голосу, приречені думати так, як їм сказали, або ж не думати взагалі, просто повторювати сказане, жити за принципом робота-дім, вірити, що «2+2=5»..
А чи пам’ятаєш ти слова «думка», «честь», «справедливість», «мораль», «інтернаціоналізм», «демократія», «наука», «релігія»?. Звідки?? Їх же немає у «Новомові»! Мова - це не засіб мислення! Це лише набір символів, яким не потрібно надавати важливого значення!
В Океанії просто неможливо знайти людей, які не є підкореними Системі, усі надто досконало грають свої “невинні” ролі.. Усі просто наскрізь пронизані гнилою любов’ю до Старшого брата. Як же легко вони здавалися не тими, якими були насправді... Здавалося, усі вони були надією, зачіпкою, порятунком, але по суті ставали нічим... Усе було ілюзією, великим обманом.
“Неправильних” людей лікували, знищуючи зсередини, робили порожніми, але наповненими любов’ю до Партії… А закохані, яких поєднала ненависть до влади, які клялися один одному у вірності і безмежній любові, все ж програли..
І хай це не цілком їх провина, проте, вони більш, ніж причетні до цього «злочину». Вони здалися, побоялися смерті, впали у провалля… Вони поступово спустилися вниз, у безодню, причому, і морально, і фізично. Свідомість змінилася, її взяли під контроль, індивідуальність зникла, наче її і не було. Ти вже не той ким був, і чи взагалі ти колись був кимось?! Навряд чи. Ти просто один з усіх.. Ти просто один з більшості.. Ти просто існуєш... Як і всі… І не більше….
