Ви коли-небудь грали у MGR:R та після проходження задумувалися що «Хм, цікаво як би виглядала ця гра якби вона була інді»? Що ж, мої вітання, бо Furi є чудовим духовним спадкоємцем який окрім розвитку ідей Rising залишається унікальною самостійною грою.

Перший Алан Вейк вийшов ще у далекому 2010 і за цей час студія Remedy встигла зробити по його всесвіту купу різноманітних коміксів, блогів та ігор, які на перший погляд не були ніяк повʼязані з ним. І тільки після 13 років очікувань, у 2023 році він нарешті отримав свій сиквел.

Студія Remedy відома своїми експериментами, Max Payne з механікою bullet time, Quantum Break, а також… Control.

Більшість з присутніх знає про першу та другу частину Алану Вейку, втім про «Американський кошмар» говорять одиниці. Що ж, сьогодні я це для вас виправлю та поясню, чому так сталося.

Думаю всі присутні здивувалися по повній, коли побачили як я, людина що постійно грає в інді ігри, бере та викладає огляд горору. Не лякайтеся, я теж здивований :D. Тож сідайте зручніше, час занурюватися у темряву.

Всі чули про серію Persona, та може навіть помічали у мережі суперечки про те чому третя або пʼята частина краща за інші. Водночас з цим я все ж таки вирішив ознайомитися з цими іграми, почавши з найпершої частини.

Не пройшло і 6 років(а ой…), як я нарешті дійшов до на цей момент останньої частини серії Метро. Сідайте зручніше, наш потяг вирушає.

Знаєте, поки йшов весь цей хайп навколо релізу другого Сталкеру останню пару місяців, мені спало на думку подивитися, які ще існували ігри про Чорнобиль. Ось так я і згадав про існування… Chernobylite.

О, нові обличчя біля нашого багаття? Сідайте, розповім вам одну історію про одну культову серію ігор.

Що ж, після пройдених 150 годин страждань, купи філософських ідей, емоційних моментів у Лоботомії, вітаю вас у Бібліотеці Руїни.