Нам у KrediHub цікаво, як працює мова, як народжується сенс і як швидко він може зникнути під вагою красивих, але порожніх слів. Цей допис не для галочки. Він — спроба дістатись до того, що часто губиться між формами.
Але ми зібрались тут не просто так. Тож давайте поговоримо і разом спробуємо з’ясувати те, чого немає в нісенітниці. До справи.
Є місця в мові, які наче пісок під ногами — щойно здається, що твердо, як щось змінюється, провалюється, тане. Саме там часто живе нісенітниця.
Вона не завжди звучить абсурдно. Іноді вона обгорнута в технічний текст, іноді в захопливу оповідь, іноді в цитату, яка виглядає розумною, поки не подивитись ближче.
В нісенітниці приваблює не її форма, а ілюзія, що там щось є. А там часто — нічого.
Психологія читання: тиша, яка прикидається гулом
Що вражає в словах, які не мають змісту, так це їхня гучність. Вони звучать. Вони переконують. Вони залишають після себе відлуння, але не зміст.
І це не лише про тексти, які пишуть заради слів. Це про явище, коли фраза живе довше за ідею. Коли речення — лише димова завіса.
Буває, що за нісенітницею стоїть страх мовчання. Хтось не хоче зізнатись, що нічого не знає, тому створює мову як декорацію. Тексти, які наче є, але торкнутись нічого.
Мова як засіб впливу
У справжньому тексті відчувається вага. В ньому є глибина, як у води — вона тягне, в ній можна втопити думку або врятувати.
Нісенітниця не має глибини. Вона не породжує питання. Вона не викликає сумнівів. Вона — тіло без тіні. Рух без опору. Там немає чого шукати.
Читач виходить з неї таким самим, як увійшов. У кращому випадку. У гіршому — розгубленим і знесиленим.
Привид змісту, якого ніколи не було
З нісенітницею не ведеш діалог. Вона — як двері, що ведуть у ще одні двері, і так без кінця. Але ж хтось відкриває їх. Хтось читає, слухає, повторює.
І тут з’являється справжнє питання. Не про тих, хто пише, а про тих, хто вірить. Що саме там приваблює. Чому хочеться залишатись у просторі, де немає ґрунту.
Можливо, тому що це безпечно. Відсутність змісту — це ще й відсутність відповідальності. Можна не ставити собі питань. Можна не сумніватись. А сумніви — гострі.
Блиск, який не дає тепла
У нісенітниці є ще одна цікава властивість. Вона вміє блищати. Упакована, вигладжена, прикрашена словами, які здаються точними.
Застосування термінів, яких ніхто не перевіряє. Маніпуляції ритмом. Всі ці ефекти працюють на перший погляд.
Вони захоплюють, але не зігрівають. Читач лишається охолодженим. Іноді навіть зрадженим. Тому що обіцянка була. А віддачі — жодної.
Текстова інформація: що ми справді шукаємо
Коли текст чіпляє — не важливо, який у нього стиль. Важливо, що він щось пробуджує.
Якщо після абзацу хочеться подумати — він спрацював. Якщо фраза лунає в голові — вона потрапила. Якщо хочеться сперечатись — є привід.
Нісенітниця цього не робить. Вона не викликає вогню. Вона навіть не викликає тіні.
Порожнеча, що вміє говорити
Найцікавіше, що нісенітниця майже ніколи не звучить як дурниця. Вона звучить правильно. Слова на місці. Побудова акуратна.
І тільки коли зупинитись, взяти паузу, відчути — щось не так. Начебто з’їв щось гарно оформлене, а смаку не залишилось.
І відчуття не ситості, а обману. Відчуття, що тебе погладили по голові, але не сказали нічого. І ти це дозволив.
Інформаційна гігієна: думки, яких не стало
Інформаційне середовище починає працювати на автоматах. І коли більшість читає не для того, щоб осмислити, а щоб проскролити, то нісенітниця стає валютою.
Вона легко виробляється. Вона зручно масштабується. Вона не створює конфлікту. Але разом із нею зникає здатність думати. Не тому що хтось краде цю здатність, а тому що вона перестає бути потрібною.
Якщо ви дочитали досі
Можливо, цей список — найважливіше в усьому тексті. Це контури того, чого немає в нісенітниці. Не антоніми, не протиставлення, не підміна сенсів. Це — виміри, які в нісенітниці або ігноруються, або підміняються, або симулюються, але ніколи не присутні по-справжньому.
Кожен пункт — про відсутнє. Про те, що справжній зміст має, а нісенітниця втрачає, імітуючи.
Давайте розглянемо детальніше, без надмірних пояснень — просто як відкривання.
Те, що здається інтелектуальним, може бути пустим.
Нісенітниця часто маскується складною мовою. Виглядає, ніби глибоко, а насправді — шум. У цьому пункті йдеться не про те, що все складне — погане, а про те, що вигляд інтелекту — не гарантія наявності думки.
Відсутність смислу часто маскується стилем.
Нісенітниця вміє виглядати красиво. Плавна ритміка, відполіровані фрази, лексика наче з каталогу. Але краса — не суть. Якщо стиль ховає порожнечу, то він уже служить обману.
Слова можуть захоплювати, не маючи нічого за собою.
Нісенітниця часто про емоцію. Про "оце сильно" без розуміння, чому. Слова мають силу, але ця сила нічого не варта, якщо вона лише форма без підґрунтя.
Відсутність конфлікту — не завжди чесність.
Справжній текст часто має тертя. Він не згладжений до безконфліктної згоди. Нісенітниця уникає гострих кутів, бо не має чим на них відповідати. Вона або замовчує складне, або вдає, що його не існує.
Простота подачі не завжди дорівнює глибині
Нісенітниця легко підміняє суть спрощенням. Але глибина — це точність. Не кількість слів. Простота буває глибокою, а буває порожньою. І ця різниця відчувається лише тоді, коли є зміст.
Пафос часто ховає відсутність сенсу.
Гучні фрази — улюблений інструмент нісенітниці. Звучить як проголошення істини, але як тільки спробуєш пояснити, про що саме йдеться — мовчання. Пафос — ширма. Він потрібен, коли більше нічим вражати.
Логіка буває механічною, але не живою.
Формальна послідовність — ще не мислення. У нісенітниці все може бути логічно, але мертво. Без кровообігу і сенсу. Жива логіка — це не просто правильно, а переконливо через правдивість.
Коли нічого не сказано, це теж вплив.
Мовчання — теж вибір. Іноді найнебезпечніше в нісенітниці — це те, що вона не говорить. Вона уникає. Вона замовчує. І в цьому її найбільший вплив — створити враження, що нічого страшного немає.
Тиша має більшу вагу, ніж порожній звук.
Тиша — простір для думки. Нісенітниця заповнює все. Вона не терпить пауз. А в мовчанні часто ховається те, що варто було б почути.
Справжній текст змушує дихати інакше.
Нісенітниця не змінює вас. Вона просто проходить повз. Справжній текст, навіть якщо ви з ним не згодні, залишає слід. Він змінює ритм мислення, пульс, спосіб бачити.
Цей список не треба читати як інструкцію. Це радше лаконічна топографія глибини. Її відсутність — маркер пустоти. Її присутність — те, що робить текст живим та значущим.
Що залишається після
Найбільше хочеться, щоб залишалось щось. Не лайк. Не реакція. А думка, яка не дає спокою. Можливо, це і є мірило. Не кількість цитат. Не кількість переглядів. А те, чи змінився хід вашого мислення. Якщо ні — текст втратив вас. І, можливо, він того й заслуговує.
Нісенітниця живе доти, доки її не розпізнають. Але коли ви побачите, що її там немає — вона більше не повернеться в тій самій формі. І тоді починається справжнє.
Там, де є присутність. Там, де слова тягнуть за собою щось важче за звук.
У роботі з текстами, як і у фінансах, усе тримається на довірі до змісту. Ми у KrediHub не будуємо гучних конструкцій, не маскуємося під розумні цитати. Просто хочемо, щоб навіть у складному залишалось місце для чесності. Ми це практикуємо щодня.
