Кілька слів перед читанням: Ворог цілеспрямовано знищує не лише українські міста, домівки та людські життя. Він прагне знищити нашу культуру, історичну пам’ять і книжки, адже добре розуміє: книжка рідною мовою формує національну свідомість, допомагає людині усвідомити свою належність до народу, зберігає його духовний і культурний досвід.
У ніч на 19 липня 2026 року внаслідок чергового російського терористичного нападу було повністю зруйновано склад українського видавництва «Книголав». Найважливіше, що працівники видавництва залишилися живими та неушкодженими. Проте було втрачено майже 250 тисяч книжок. За кожною з них — роки праці письменників, перекладачів, редакторів, дизайнерів, видавців і друкарів, які творять та оберігають українську культуру.
Це ще одне підтвердження того, що російська війна спрямована не лише проти людей і територій, а й проти української мови, освіти, культури та нашого майбутнього. Те, що відбувається сьогодні в Україні, є культурним геноцидом нашої нації. Ворог може знищувати склади та спалювати книжки, але він не здатен стерти нашу пам’ять і позбавити нас власної культури.
Саме тому сьогодні читання і популяризація книжок українською мовою — це не лише культурний вибір. Це надзвичайно важлива складова національної безпеки держави та нашого духовного спротиву. Читаймо більше українською мовою. Підтримуймо українських авторів, перекладачів, видавців і книгарів. Бережімо своє.
Публікую свій текст огляду на книгу Фредеріка Бакмана «Моя бабуся просить її вибачити» видавництва «Книголав», на знак підтримки.
***
Роман Фредеріка Бакмана «Моя бабуся просить їй вибачити» - про любов бабусі до своєї «майже восьмирічної» внучки Ельзи, любов – найміцніший зв'язок, що не зникає навіть тоді, коли бабуся помирає... Ельза завжди була «трохи інакшою», у дівчинки були проблеми в школі, оскільки їй було непросто «влитися в колектив», вона завжди хотіла, щоб у неї було багато друзів. Бабуся була для дівчинки найкращим другом, людиною з якою можна було поговорити про все на світі. Бабуся вміє найкраще розповідати історії про Країну Спросоння та Королівство Міамас, де ніхто «не мусить бути нормальним, а просто можна бути собою, такою, як ти є. Саме у цьому бути собою і є найвища цінність.
Після втрати бабусі з новою реальністю так важко змиритися, але Ельза мусить виконати найважливіше завдання: знайти адресатів листів, які бабуся залишила для тих, у кого прагне попросити вибачення, бо гостре почуття провини залишається навіть десь там – за межею вічності... Чи знайдеться такий лист для Ельзиної мами Ульріки?
Книжка «Моя бабуся просить їй вибачити» - про складність та простоту життя у всіх його проявах. Читаючи текст вам захочеться плакати, сміятися, сумувати й радіти, але ви точно будете співпереживати персонажам, не зможете бути байдужими і не будете нудьгувати. А коли перегорнуто останню сторінку, виникне враження, ніби ці люди живуть десь зовсім поруч і, можливо, з кимось із них ви віталися, купуючи для себе чашечку ароматної кави по дорозі на роботу...
Спочатку книгу сприймаєш як казку, але таке враження наскрізь оманливе, тому що автор описує складні життєві ситуації, дилеми, проблеми про які люди так часто бояться зізнатися навіть самим собі: розлучення батьків Ельзи; проблема кар`єри чи проведення часу з сім’єю; тема війни та її вплив на життя людини, вживання наркотиків; тема стосунків у сім`ї та чому настільки важливо не мати таємниць один від одного, довіряти тим, кого любиш; що відчуває восьмирічна дитина, якій бракує уваги батька; чому бути бабусею – найважливіша «робота»; – ось лише невеликий перелік тем, які письменник так ненав`язливо, але глибоко розкриває у внутрішньому світі персонажів.
Книга сповнена глибокого психологічного підтексту, персонажі ніколи не акцентують увагу на своїх внутрішніх переживаннях. Кожен з них, ніби одягає маску людини, що задоволена своїм життям, і лише маленькій Ельзі вдається зробити так, щоб ці люди відкрилися по справжньому, знову полюбили цей світ, життя і себе в ньому.
Думаю книгу варто читати, щоб любити, прийняти та перемагати, бо у кожного з нас є те, за що варто боротися: родина, дім, батьківщина. Найголовніше – вірити і діяти, допомагати, підтримувати одне одного: кожен на своєму місці, в міру власних сил та можливостей.
«Моя бабуся просить їй вибачити» – книга про важливість стосунків між людьми у всіх сенсах цього слова: у родині, між сусідами одного будинку, який у переддень Різдва, може перетворитися в казку, особливо, якщо всі захочуть докласти зусиль щоб ЗРОЗУМІТИ, ПРОБАЧИТИ, ВІДПУСТИТИ.
21.07.2026
