Теорія абсолютистичної онтології

Уривок з недовершеної брошури «Онтологія Абсолютизму». Скоро на Ваших полицях.

Абсолютизм та його онтологія виходить майже цілковито з твердження, яке належить упалому Ангелові - Робертові Філмеру - що не існує влади, окрім монархії. Це твердження не базується ні на гордовитім уявленню, що розбираючи концепт влади як функції, закону та пасивности/активности, ми доходимо до розуміння, мовляв лише монархію у повній мірі лише можна визначити, як владу, хоч це і так. Воно не базується навіть на факті, що вся влада походить від монархії генеалогічно, хоч і це є так.

   Така константа виходить з набагато абсолютистичнішого уяявлення: вся влада є монархією.
   Виходячи тут з теорії Філмера, яку зазначаю лише як корені думки та за моральним правом, а саме її форми оснащеної американським абсолютистичним виданням “журнал нео-абсолютизму”, абсолютистська онтологія живе у наступних трьох заявах:

І. Що не існує виду влади, крім монархії, бо вся влада походить від монархії.

ІІ. Що не існує довершеної влади (монархії), крім абсолютної монархії.

ІІІ. Що вся монархія (а значить і вся влада) є спадковою, але єдиний спосіб її передання за правом - правонаступництво.

Всі ці твердження стають моментом зрозумілими, коли лиш довести одну аксіому - монархія визначається совереном, соверен є центром влади, а соверен-центр-влади є тим, хто приймає понадюрисдикційні рішення, а себто той, хто має право слова-вийнятку.
   Монархія, як форма, що апріорі базується довкола однієї людини, нею і визначається, ця людина ж і є совереном, бо в ньому уособлена держава, її воля, увібрана та перенесена Богом, ним і правом, яким оснастив Його перший та власний рід. Соверен, очевидно, виконує набагато більше обовязків, ніж активна функція прийняття вийнятку, щонайменше, бо закон який і сформований ним, або його родом, леґітимізується через нього, бо, посилаючись на Філмера:

…кожен закон завжди повинен мати якусь теперішню відому особу, чия воля має бути в тому, щоб зробити його законом для сьогодення.

В цім і полягає функція монарха як ґаранта закону. Але всі ці функція входить у пасивну ролю монарха, я політичного актора, в якім уєднюються субєктивності, що ними він і делеґує; активна ж його роля - це шахістське право на вийняток, без якого він є не повноцінним, бо воно є запорукою всієї суті його влади у концентрації - бути понад юрисдикцією, таким чином і стаючи нею. Навіть анархістська онтологія визнає закон, що існує навіть у беззаконні, бо задеклямоване навіть морально беззаконня є законом якогось існування, як головний реґулятор процесів у якихсь  межах. Це дає зрозуміти, що роля понадюрисдикційного елементу н може лежати у низах. але лише бути підвищеною над, а значить - найбільшою; себто не існує такого собі стюарта, який виконує екстернально функцію виходу у вийняток, є лише Верховенство над правом, яке і саме у собі стає правом, як і статусом.

Визначившись із цим, розуміємо - соверен - це функція та закон функціонування якогось організму, що наділений Кимсь, або чимсь, правом виходити у вийняток. Це суто гієрархічний конструкт, й така позиція існує лише як пік гієрархії, бо “урпавляти всім й вся” можна або відповідно до закону, уявленого у будь-якім обмеженню, будь-то принціп, чи кодекс, й тоді керує закон, бо він керує і його виконавцем, або поза законом, й робити це не створюючи нового закону можна лише у стані вийнятку, бо-ж зрозуміли - закон є константа обмеження, рамка.

Але якщо соверен є правом (воля без її виявлення є ніщо, тож право персоніфікується у виконавцеві), а це право - верховною владою, то весь цей понадзаконний субстрат є лише сакральною, або секулярною інтенсивністю влади. Влада, як основа життя, жага до якої - рушій динаміки узагалом - це набута функція, у якої є виконавець. На цім моментові уважний читач вже міг зрозуміти, що в такім разі є зовсім не важливо, чи влада інтенсифікується в одній персоні, або в концентрації меншої владної інтенсивности - зібранні. Влада таким чином може сконцентровуватися, або розконцентровуватися, роздвоюватися, або збиратися у ціле - це лише питання її інтенсифікації.

[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи.
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи.