З дитинства мені постійно хотілося десь завести щоденник/блог, описувати свої думки, враження, просто писати про життя, спілкуватися з іншими, такими ж як я, людьми. І постійно якось все йшло не так.
Мій перший блог був мертвонародженим, на платформі, де за 10 років існування склалися певні норми та кола, і аби влитися в ком'юніті, треба було щось робити :D Я була підлітком не дуже соціальним, тож приходити в коментарі до незнайомців під їх пости - першою - мені було якось ніяково (навіть самій смішно звучить), та й навіть в себе писати - наче все якесь смішне, дурне, нудне, короче, соромно таке комусь показувати.
А хто знайде мене, якщо я ніде не з'являюсь, а загальної стрічки немає, та й пишу я рідко? Правильно, ніхто. Отже, писала я раз на місяць-два-півроку і згодом перестала.
Мій другий блог був на новій та маловідомій платформі, тож вдалося, скажімо так, завести знайомства. Були люди, кого мені цікаво читати, і навіть кому мене. Були і приємні обговорення в коментарях, і срачі й драми, десь я долучалася до коментарів, десь просто читала. В якийсь момент адміністратор-власник-програміст-автор правил (все в одному) почав неадекватити, потім все більше, а в невеличкій спільноті це навіть помітніше та більше впливає на людей, ніш неадекватство маска в тві. Тож я пішла звідти.
Мій третій блог був на досить нестандартній платформі, яка насправді й не про блоги)) Там я знову писала рідко, але здебільшого для себе і про себе. Майже як паперовий щоденник, тільки далеко не щодня і з шансом комусь прочитати. Інших читала так само мало, рідко коментувала. Але проблема в тому, що сервер наче й європейський, але насправді більша частина і користувачів, і модераторів - росіяни. Модери наче “антивоєнні”, як вони це називають, але в блогах про політику і війну не писати, а то проіндексується, їхній роскомнадзор сайт заблокує, а для впну у них лапки. Що русня - йобані імперці і самі собі царя обрали по своїй подобі - не писати, вони ображаються)) Взагалі нічого, через що може образитися росіянчик не писати, а це досить мало тем залишає)) і нащо такий блог?
Отже, вже певний час я веду паперовий ~щоденник і не полишаю надії знайти блогплатформу з українською спільнотою та адекватною адміністрацією, що не так часто можна зустріти :D Телеграм не дуже підходить на роль блогів, як на мене, твітер теж, і це все якщо забути про пункт з адмінами. Тож новини про українську платформу мене зацікавили.
Щоправда, я поки не можу зрозуміти тутешній формат: з одного богу, описується Друкарня як блог-платформа, з іншого, свої записи називаються “статтями” на сторінці профілю, та й в загальній стрічці довгочити скоріше схожі на статі за темами, ніж просто прожиттєві записи. UI дуже схожий на Медіум, і скоріше спонукає гортати-читати-підписуватися на авторів-далі читати, аніж спілкуватися в коментарях. Трохи є враження, що коротка розповідь про прогулянку в парку, малозмістовний відгук на нещодавно переглянутий такий же малозмістовний фільм, сумна рефлексія про конфлікт на роботі чи допис з фото кота - все це не відповідає очікуваним статтям-довгочитам.
Тож я вирішила зареєструватись, трохи подивитися-почитати та можливо іноді щось записати. Минуло десять років з моєї першої реєстрації у блогах, я вже не дитина у пошуках однодумців, і насправді не певна, чи потрібен мені все ще блог, чи це просто стара ідея, яку я цілком не втілила і ця незакінчена справа мені муляє. Однак всеодно цікаво, як думають інші люди, тож пороздивляюся, які тут є блоги та що пишуть :)
