Ставлення до води як до пирога, який потрібно розділити кількісно та справедливо, ускладнюється тим фактом, що розмір пирога коливається непередбачуваним чином, але, швидше за все, зменшиться, ніж збільшиться в майбутньому
КОНТЕКСТ
Дві третини населення світу (4,0 мільярда людей) живуть в умовах гострої нестачі води принаймні 1 місяць на рік. Майже половина цих людей проживає в Індії та Китаї. Півмільярда людей у світі стикаються з гострою нестачею води протягом цілого року. І це ми ще тільки на перших сходах кліматичної трансформації. А динаміка цієї трансформації має нелінійну прогресією й зменшує наявний час для комфортної адаптації. Цьогорічні рекорди літа, а зараз й осені по всьому світу стали для багатьох кліматологів одкровенням: очікувано, але не так суттєво, як це проявилося в дійсності.
Тема вододефіциту як світової, широко розповсюдженої, проблеми активно заповнює простір публічних навколокліматичних дискусій. Дана реальність виступає в практичному плані як найнаочніший та зрозумілий всім маркер змін в нашому навколишньому середовищі, породжені ними дефіцити та боротьбу за них.
Світ висихає. Ми знаємо це завдяки багаторічним супутниковим даним, зібраним унікальною місією НАСА зі спостереження за Землею під назвою Gravity Recovery and Climate Experiment — GRACE. Й хай вас не вводять в оману погодні девіації. «Одна хороша зима з дощем і снігом не компенсує роки екстремальної посухи та широкого використання ґрунтових вод», — Фелікс Ландерер, науковий співробітник проєкту GRACE-FO з Лабораторії реактивного руху NASA.
Дослідження показало, що високоширотні регіони світу, включаючи північну половину Сполучених Штатів, а також глобальні тропіки, низькі широти, стають вологішими. Одночасно середні широти — від посушливих до напівпосушливих поясів, затиснутих між ними, — стають сухішими. Зміни, передбачені МГЕЗК, стануться не під кінець 21 століття, а йдуть вже зараз.
2025: прогнозований рік, коли більше половини населення світу проживатиме в районах з нестачею води. Понад 2 мільярди людей уже не мають вдома доступу до безпечної питної води.
Більше половини основних світових водоносних горизонтів минули переломні точки стійкості, а це означає, що темпи, з якими ґрунтові води забираються, набагато вищі, ніж темпи, з якими вони поповнюються. Система водоносних горизонтів північно-західної Сахари; Близький Схід, північно-західна Індія та північний Бангладеш; водоносний горизонт Північно-Китайської рівнини в Пекіні; басейн Пілбара на північному заході Австралії; і водоносний горизонт Гуарані на півдні Південної Америки надмірно експлуатується. Ці великі системи водоносних горизонтів видобуваються, головним чином, для зрошення в розташованих вище регіонах світу, які виробляють величезну кількість їжі. Це зникнення підземних вод ставить під загрозу регіональну та глобальну водну та продовольчу безпеку.
Мінливі екстремальні явища стали «новою нормою» в умовах зміни клімату — дане збільшення (колись події «раз на 100 років» стають подіями «раз на 5») вже прийняте як факт серед фахівців.
Змінні моделі доступності води разом із падінням рівня ґрунтових вод ще більше обмежать доступ до питної води та води для зрошення, створюючи нові соціально-економічні та політичні наслідки. До 2025-го року більше половини населення світу житимуть у районах з нестачею води. Ці цифри значно зростуть, коли кліматичні зміни та зростання населення підуть або перевищать прогнозовані траєкторії (за сьогоднішньою демографічною траєкторією до 2050-го попит на продовольство збільшиться на 50 відсотків!!!).
Зникнення води в кількох гарячих точках на карті викликає важливі запитання: чи готовий світ до потенційних хвиль переміщених осіб? «Велике переселення народів 2.0» вже не за горами.
Як відреагують мільярди мешканців усієї Південної Азії, коли зникнення льодовиків і ґрунтових вод почне серйозно обмежувати доступність прісної води? Чи буде міграція випадковою, чи керованою? Чи бажають і готові сусідні країни прийняти потенційно переміщене населення? Кілька гарячих точок виснаження ґрунтових вод перетинають державні або міжнародні кордони, і багато таких регіонів вже схильні до конфліктів.
СПРАВКА ПО КЛІМАТИЧНИЙ АУТСАЙДЕРАМ
— -Найбільш серйозні наслідки відчуюють на собі на Близькому Сході та Пн Африці (MENA): температура підніметься ще більше ніж зараз (погляньте на іракську Басру, куди ж ще більше — бачив +53 в липні), а посухи — будуть більш тривалішими, серйознішими й частішими, ніж у середньому по всьому світу. Проекції показують тенденції швидкого потепління у вже жаркому та сухому регіоні. Очікується різке збільшення числа теплих днів і ночей і більше днів сильної спеки. Скільки це? Індекс тривалості жари може досягати 200! днів із середніми піковими температурами майже до 50°C, до кінця століття. Більші частини регіону стануть непридатним для проживання людей. Зрозуміло, що тут «водні війни» — це буквально перестрілка біля колодязю.
В ЧОМУ РИЗИКИ?
Чи продовжиться або загостриться історія водного конфлікту Індії та Пакистану? Чи велика спрага Китаю спровокує новий конфлікт за його межами, оскільки він бере воду з річки Меконг, яка протікає через п’ять інших країн нижче за течією? Це один з найбільш вразливих регіонів, який намагається справитися зі зміною клімату (у В’єтнамі) з точки зору вторгнення солоної води, циклонів, повеней, посух і підвищення рівня моря. За оцінками, 40% дельти Меконгу буде затоплено до 2100 року, що вплине на 55% місцевого населення. Ця прибережна зона — домівка 17 млн. людей, й служить найбільшим центром сільськогосподарського виробництва у В’єтнамі (виробництво рису: 2/3 місце у світі!). Це життєво важливе місце для продовольчої безпеки В’єтнаму, й не тільки В’єтнаму, але і сусідніх країн регіону і за його межами.
Харчова промисловість є найбільшим споживачем води в усьому світі, споживаючи набагато більше, ніж доступно на щорічній відновлюваній основі. Насправді більшість регіонів світу, що виробляють продовольство, перебувають у стані хронічного дефіциту води, якому не видно кінця, зважаючи на поточні темпи виробництва та рівень ефективності сільського господарства. Посуха та тепловий шок 2023-го в Середземномор’ї на 50 відсотків вбив врожай оливки Іспанії, та на 30% Греції — ціна оливкової оливи вже почала подвоюватись. Далі буде.
Якщо більша частина виробництва харчових продуктів залишиться в нинішніх сухих місцях середніх широт, це потребуватиме води, імпортованої з більш вологих районів. В багатьох місцях пропозиція міжрегіонального перенесення води (у нас такий перекид, наприклад, — це водогін із Дніпра на Донбас) з одного регіону в інший зустрічає шалений опір. Дефіцитний ресурс, вода, її просторове перекидання, запускає сьогодні потужні місцеві ресурсні «націоналізми». Відкритість розрахунків й зрозуміла загальна макроекономічна користь — могли б цьому зарадити (але це вже внутрішньоукраїнське завдання, коли ми будемо самі проходити водне генеральне перепланування).
Дефіцит води має два компоненти, із яких формується річна втрата вологи: 1) кліматичний (опади, посуха, висушуюча температура та ін.); 2) антропогенний (спосіб та цілі господарсьского використання). На природній дефіцит накладається те, як ми цим наявним об’ємом вологи потім користуємося. Можна витратити тонни води на полив дорогоцінного авокадо чи вчетверо більше води, ніж у птахівництві, витратити на вирощування яловичини. Так само можна обирати між водозатратним пром. виробництвом сировини чи обмежитись економним до води збиранням готової продукції. У всіх цих випадках суть породженого дефіциту різна й перспективи натурекономічних (природних чинників економіки) національних систем суттєво відрізняється одна від одної. Довгострокову перспективу водного балансу територій буде визначати наслідки обраної моделі «натурекономічного» користування.
Відтак, сучасна небезпека на шляху розвитку складається також й із того: 1) як ми локально поводимся із організацією покращення водного балансу, та 2) яка господарська ефективність, віддача, використання таких водних систем (на що витрачається) — й як це між собою узгоджується в нац. політиці. Управління цими процесами (на відміну від клімату, який вже колективно запущений по своїй траєкторії) є складовою управління розвитком в умовах суттєвих геокліматичних трансформацій. Джерело формування цих «політик» визначає владу соціально-економічного розвитку (в середньостроковому вимірі — саме виживання спільнот).
Водні системи, як й економіки, — інтернаціоналізовані й не існують лише у внутрішньому вимірі. Іноземні компанії чи їх підряди у абсолютно відкритій економіці самі визначають предмет витрачання вашого національного водного ресурсу, спосіб його експлуатації — так формується зовнішній суб’єкт впливу на нац. водні ресурси. Транскордонність наземної та підземної води означає, що сусіди в буквальному сенсі взаємодіють й впливають на водну систему країни за своїм кордоном.
Неможливість узгодити зовнішнє джерело водної політики із внутрішнім (формальною національною владою) призводить до т.зв. водних конфліктів-війн. Де доступ до води, як жертва вище описаних протиріч, стає тригером або опосередкованого (найбільш поки розповсюдженого), або ймовірного в найближчі часи прямого протистояння за воду як екзистенційного ресурсу. Як-от в Сирії, де руйнівна посуха з 2006 по 2011 рік допомогла розпалити там смертоносну громадянську війну, оскільки знедолені через надексплуатацію підземних вод фермери переїхали до міст, де безробіття посилило невдоволення, яке ще більше посилилося через нестачу продовольства. Далі ви знаєте. Наступне потенційне вогнище — Йорданія. За однією з оцінок, води в Йорданії вистачить, щоб прогодувати лише два мільйони людей у країні, де проживає близько десяти мільйонів (був проєкт каналу «Двох морів» по перекачці опрісненої води з Червоного у Мертве море, від чого найбільша користь була б палестинським поселенням та Йорданії, але останні відмовились від проєкту у 2021, не проявивши бажання вирішити проблему жорсткого вододефіциту палестинців). В той же час єгипетські можновладці прямо по тб погрожують зруйнувати величезну ефіопську дамбу вище за течією Нілу (будовану за підтримки Китаю), бо заповнення останньої може поставити, за нових обтяжливих клімат. обставин, єгипетське 114 млн. населення перед викликами, яких ця давня земля ще не знавала. Єгипет в даний час вже використовує більше води, ніж його внутрішні поновлювані ресурси, а перекриття Нілу на пару років вб’є країну.
Предмети водних конфліктів:
Брак водних ресурсів: водні ресурси обмежені, і попит на воду перевищує їхню доступність. Це може спричиняти конфлікти між різними групами, національностями або країнами за доступ до води.
Забруднення водних джерел: надмірна індустріалізація і сільське господарство можуть призводити до забруднення водних джерел хімічними речовинами і відходами. Це може призвести до конфліктів через вимоги щодо очищення води та відшкодування збитків.
Будівництво водних споруд: розробка і будівництво водосховищ, гідроелектростанцій і інших водних споруд може викликати конфлікти з місцевими спільнотами, які втратили доступ до води через ці проєкти.
Транскордонні конфлікти: багато річок і озер перетинають кордони кількох країн, що може призводити до міжнародних конфліктів з приводу поділу водних ресурсів.
Враховуючи все, зовнішня водна політика складається із трьох компонентів:
Творчий: використання чужого водного ресурсу як компенсатора власного дефіциту чи економії (винесене споживання води). До прикладу, Саудівська Аравія володіє невідомою кількістю землі закордоном, на яких вирощується с/г продукція для внутрішніх потреб чужими руками, бо відповідне виробництво заборонено вдома через брак води. СА володіє землею навіть у США, де вирощує корм для власної худоби вдома. Чи, наприклад, положення Глобальної Водної Стратегії США (2022) прямо наголошують на USAID-like допомозі із програмами покращення якості води в бідних країнах (Африка та Азія) як елемент створення власної нац. безпеки (поставки, міграція та ін.). Китай надає потужну фінансово-технічну допомогу в забудові Меконгу дамбами та гідроелектростанціями: як політика win-win підходу співрозвитку із відповідними країнами, які в останні роки стають кінцевими збирачами продукції із Китаю й вимагають як енергії, так й надійного річного транспортного сполучення.
Деструктивний: навмисне використання (прямо чи приховано) інструментів впливу на чужу водну систему як елемент нечесної боротьби в конкуренції. Достатньо згадати підрив Каховської дамби. Пряма мотивація — ворожа військова доцільність. Але є й корисні для російських с/г виробників наслідки: тимчасовий удар по виробничих можливостях південних районів України — на догоду умовним фермерам експортерам російського півдня. Так само свідомо деструктивним за наслідками, але не за прямим мотивом може бути винесення брудного виробництва (із економією на очисних системах) чи посадку ненажерливих до води експортних технічних культур на території іншої держави. Цивільна водна інфраструктура Ємену неодноразово зазнавала нападів під час війни. Єгипетські хакери розпочали кібератаку на водні системи Ефіопії в червні 2020 року на противагу греблі Великого Ефіопського Відродження, і того ж року Ізраїль повідомив про кілька кібератак на ізраїльську водну інфраструктуру. Резервуари для води, дамби та водоканальне обладнання зазнали нападів під час недавніх інцидентів по всьому світу.
Гібридний. Наприклад, війна за воду «по-китайські» є ключовим компонентом війни натуральної: китайській план побудови 60GW гідроелектростанції в Тибеті (потужнішої за Три Ущелини! в три рази) дозволить Китаю не тільки посилити свою владу, зосереджену вище за течією Тибету, над найважливішим природним ресурсом, але й отримати контроль над наповненням річок Індії та Бангладешу (тіє ж р.Брахмапутри). За модним новоязом цей останній приклад можно назвати «гібридною» за характером впливу водною політикою.
Виходячи із того, яке сформоване розуміння власної внутрішньої водної політики, міри визначення національного блага та місця там національного натурекономічного ресурсу, ми можемо по інакшому давати дипломатичну характеристику поведінці в нашому просторі іноземних компаній та країн.
Приклад водної геополітики зі сторони великих Гравців
Китай вирішив не грати роль миротворця, висловлюючи небажання втручатися у внутрішні проблеми інших країн: тому й будує греблю в Ефіопії, не зважаючи на потенційну війну Ефіопії із Єгиптом. Але варто очікувати, що він в цій ролі там же й з’явиться. Можливо — така політика й є суть «комічні куплети» майбутньої миротворчості Китаю на старих аренах конфліктів.
Греблі символізують новий статус Китаю як глобальної держави, а його все більш впливова роль дає Китаю величезні важелі впливу на країни через транскордонні басейни. Всі його проєкти створюють необхідність в співпраці із собою для подальшого вирішення проблем управління водними ресурсами та можливими рукотворними дефіцитами.
Варто очікувати, що Китай використає свої відносини з Іраном, щоб допомогти Іраку подолати негативні аспекти іранського впливу на країну, такі як іранські греблі, що перешкоджають надходженню води до Іраку. У 2022 році Ірак отримав лише десяту частину води, яка надходила з Ірану в минулому. Й дипломатична роль «інфраструктурного майстра з ремонту водних негараздів» може здатися офіційному Пекіну слушною моделлю вирішення такого типу конфліктів.
Комусь прийдеться зрозуміти, що ярлики завдадуть шкоди їхнім довгостроковим інтересам.
ВОДНІ БІЙКИ НАШОГО ЧАСУ
Конфлікт між Єгиптом, Ефіопією і Суданом: цей конфлікт виник у зв’язку з будівництвом Ефіопією водосховища “Велика ефіопська водосховище на річці Ніл”. Єгипет і Судан сперечаються з Ефіопією щодо впливу цього проєкту на стікання води в ріці Ніл, яка є життєво важливою для обох країн.
Конфлікт між Ізраїлем і Палестинською територією: водні ресурси, зокрема водосховище на річці Йордан, стали однією з проблем, що спричиняють конфлікт між Ізраїлем і Палестинською територією навколо Голанськиї висот. Обидві сторони претендують на право використовувати ці ресурси . Ізраїль і Ліван також мають спірність щодо річки Літані, яка протікає через обидві країни. Ізраїль використовує цю річку для водозабезпечення і ірригації, що викликає обурення Лівану, який вимагає більшого доступу до цих водних ресурсів.
Конфлікт між Туреччиною і країнами, розташованими на річці Євфрат і Тигр: Туреччина будує гідроелектростанції та водосховища на річці Тигр, що спричиняє обурення країн, через які проходить ця ріка, такі як Ірак та Сирія. Конфлікт стосується водних ресурсів та їхнього впливу на регіональну стабільність.
Конфлікт між Китаєм і сусідніми країнами в Азії: Китай використовує річки, які витікають з Тибету, для гідроелектроенергетики та інших цілей. Це веде до конфліктів з Індією та Бангладешем, які також мають доступ до цих річок.
Конфлікт між Іраном і Афганістаном: Іран і Афганістан мають спірність щодо річки Херіруд, яка перетинає їхні кордони. Іран звинувачує Афганістан у незаконному використанні цієї річки, що призводить до зменшення доступності води для іранських фермерів і населення.
Конфлікт в Андських горах: Кілька країн Південної Америки, таких як Перу, Болівія і Колумбія, стикаються з конфліктами через водні ресурси в Андських горах, включаючи боротьбу за доступ до підземних водних джерел і річок.
Конфлікт в Східній Азії: В’єтнам, Лаос і Камбоджа, стикаються з конфліктами через будівництво гідроелектростанцій на річці Меконг, яка перетинає кілька кордонів.
Середня Азія, включаючи країни, такі як Таджикистан, Киргизстан, Узбекистан, Туркменістан і Казахстан. Водні конфлікти в Середній Азії часто виникають через такі причини:
Багато річок у Середній Азії перетинають кордони одразу кількох країн, і вони є спільним ресурсом для них. За СРСР існувала єдина система контролю спільного споживання, силою трималась її несправедливість. Розпад цієї системи поєднався із кліматичними змінами — синхронізація стала справою майже неможливою. Характер дефіциту не дозволяє створити win-win систему. Країнам залишається лише конкурувати за право використовувати ці річки для поливу та інших цілей — але засоби конкуренції все більше схиляються до пороху.
Конфлікт між Таджикистаном і Узбекистаном: Річка Амудар’я та Сирдар’я є двома основними річками у цьому конфлікті. Таджикистан планує будувати гідроелектростанції на річці Вахш, яка є притокою Амудар’ї. Це спричинило напругу з Узбекистаном, який боїться, що ці проєкти можуть обмежити доступ до води для поливу своїх сільськогосподарських земель.
Конфлікт між Таджикистаном і Киргизстаном: Обидві країни знаходяться у басейні річки Сирдар’я і спільно користуються її водними ресурсами. Спори стосуються водозабезпечення для поливу та гідроелектроенергетики.
Водний конфлікт між Пакистаном і Індією заснований на спільних річках, які перетинають обидві країни та відіграють важливу роль у їхньому водозабезпеченні та сільському господарстві. Найбільший водний конфлікт між ними стосується річки Інд і інших річок в басейні Інду. В одному британському кліматично-футуристичному огляді цей конфлікт до 2050-тих закінчився взаємним обміном ядерними ударами. Ось докладніше про історію їх конфлікту:
Поділ Індії у 1947 році: Після розділення Британської Індії на Пакистан і Індію в 1947 році було вирішено, що країни будуть спільно користуватися річками басейну Інду. Угоду про це закріплено у “Домовленостях про поділ водних ресурсів Індустану”, підписаних 4 липня 1947 року.
План Інду 1960 року: В 1960 році Пакистан і Індія уклали Водний план Інду (або Договір Інду) під опікою Світового банку. Згідно з цією угодою, річка Індус була поділена між країнами. Пакистан отримав право на використання більшої частини води цієї річки, а Індія мала право на використання води річки Сатлуд, Бехтабада та Раві.
Протягом років виникали конфлікти і суперечки між країнами щодо розподілу води та будівництва гідроелектростанцій на спільних річках. Одним із головних спорів було будівництво індійською стороною Камбоджи (раніше відомою як Багліхар) та Салал гідроелектростанцій на річці Ченаб, яка вважалася спільною річкою.
Незважаючи на конфлікти, країни взаємодіяли з метою вирішення питань водних ресурсів. Вони зверталися до міжнародних організацій та арбітражу для вирішення спорів. Також були взяті заходи для реалізації спільних проектів, таких як Таксіла і Ноушера гідроелектростанції на річці Джхелам.
Перспективи майбутнього: Водні ресурси залишаються важливою темою для обох країн, і їхнє вирішення вимагає постійної уваги та співпраці. Індія і Пакистан зобов’язалися дотримуватися Договору про Водний план Інду та працювати над розвитком спільних стратегій для використання і охорони цих водних ресурсів, але почастішення заворушень над «водною точною входу» Кашміром та нещодавна кліматична катастрофа в Пакистані (що знищила у 2022-му с/г продукції країни на 20! млрд.долл.)- говорить нам про те, що вибух та загострення за водний ресурс справа найближчого майбутнього. Коли пиріг зменшується, то ділити справедливо це вже більше проблема, а не завдання.
ДО ЧОГО ГОТУВАТИСЯ УКРАЇНІ?
Нам треба: Перший крок — оновити наші поточні знання про локальну зміну клімату, його деталізовані параметри й накласти на гідрологічний моніторинг. Це допоможе нам спланувати майбутні заходи у водному секторі. Хоча існує високий рівень невизначеності щодо впливу на національному рівні — нова точкова система зборів необхідних даних допоможе достатньо деталізувати національну моніторингову та прогностичну модель. Зміна клімату кидає виклик основним принципам управління водними ресурсами, які включають прийняття рішень на основі історичних тенденцій та уявлень про передбачувану мінливість опадів і річкових потоків, які вже не дають хоч якогось надійного існтрументу. Народни прикмети вже майже не працюють. Національне багатство сьогодення, вода, потребуть новітніх методик прогнозування та управління.
Враховуючи нові виклики, пов’язані зі зміною клімату, адаптація у водному секторі полягатиме у відповіді на довготермінові виклики, які виходять за рамки річного або навіть трирічного циклу планування. Це передбачає нарощування потенціалу для розробки більш чутливого аналізу того, що змінюється в гідрологічних системах, того, як ці зміни можуть або не можуть бути специфічними для клімату. Зниження рівня озера може бути, наприклад, комбінацією змін у притоках, збільшення водозабору та більшого випаровування. Більш делікатний аналіз необхідно поєднувати з більш ефективним сценарним плануванням, яке бере за відправну точку потреби розвитку населення. Яким буде попит і чому «в часі та просторі» в різних секторах, і яких «поганих» факторів слід уникати та які «товари» підтримувати? Належне генеральне планування сценаріїв може допомогти у виборі найкращих варіантів управління, які вирішують це питання в національному масштабі, а також із сусідніми країнами, що поділяють із нами спільний басейн. У цьому масштабі ідея ефективності розподілу є важливою для того, щоб широкомасштабна «дезадаптація» не була буквально закладена в бетон дамб, іригаційних схем, захисних систем від повеней та іншої інфраструктури, побудованої не в тих місцях у не той спосіб. Повоєнне відновлення по старим натурекономічним картам — недопустимий та злодійний сценарій. Кліматичні зміни дають нам так мало часу, що «бурити свердловину» можна тільки один раз й в однозначному місці.
Вода є можливістю. Про потенціал українського натурекономічного ресурсу ми вже писали в Доповіді SGS «БОРОТЬБА ЗА ГЕОКЛІМАТИЧНУ ГАВАНЬ ЄВРОПИ: УКРАЇНА». Наші воєнні союзники включили підтримку України в якості інвестиції в утримання в сфері свого доступу нашої території, як одну із найцінніших в середньостроковій перспективі кліматичних змін (далеко від океану, високо, доступні декілька річних басейнів, помірні середні температури навіть за жорстких сценаріїв глобального потепління в 2С та 3С та ін).
Здатність країни ефективно управляти водними ресурсами та водопостачанням, санітарією та гігієнічними послугами глибоко формують національну соціально-економічну стабільність і політичну стабільність. Удосконалення національного управління водними ресурсами може призвести до покращення стабільність громади та домогосподарств. Збереження та відновлення води створює стійкість до зміни клімату, інтегроване управління водою забезпечує захист обмежених природних ресурсів для багаторазового використання, наприклад для сільського господарства, енергетики та побутових цілей.
Сучасна конкуренція — це більше, ніж військовий баланс. Сьогодні вона буде поширюватися на проєкти натурекономічно убезпеченого розвитку та створення геокліматичної мережі, яка об’єднує стійкі простори та створює умови для вирішення проблем колективних дій, що переслідують XXI століття: зміна клімату, доступ до води, відсутність продовольчої безпеки. У процесі це також створює нову позиційну перевагу. Це нова велика гра, в яку потрібно грати з іншим набором правил, ніж у старих холодних війнах. В Україні поле та м’яч вже під рукою, але тільки тренерський склад нажаль поки з іншого виду спорту й вимагає корекції.
