ТРИПТИХ
1
МІЖ ВЧОРА І ЗАВТРА
Непомітно приходить майбутнє мовчанням,
Ми проходимо повз, не тримаючи дати
І здається, що "завтра" — це ті ж самі втрати,
А "сьогодні" спливає уже до світання.
Ми минуле плекаємо скарбом зітхання,
Де недолік присутній в чужих кандидатах
І тяжіє душа від нового мандата,
Бо вчорашнє вже тисне солодким коханням.
І раптово у серці ламається крига,
Та теперішній крок виділяється з тіні,
Де майбутнє не буде постійно як тригер.
Хто приймає цей час, той не пише на стінах,
Бо не "вчора" формує й не вчить нас на виграш,
А сьогоднішній вибір і завтрашній фініш.
2
ТЕМНИЙ СОЮЗ
Мило сяє шовк у ніч розкуту,
Серце б'ється, пахне кров коханням,
Тихий подих кличе на з'єднання,
Тінь ковтає знову вечір скутий.
Ти пливеш, мов знак з пітьми нечутно,
Жар в очах плекає щось погане,
В усміх скриті всі слова зізнання,
Шал чіпляє край пітьми без смутку.
Тут любов росте не на прохання,
Поряд ходить темна смерть пихата,
Та в мені ще світить промінь смутно.
Я приймаю цей союз попутний,
Бо де смерть — там вічна путь остання
І любов іде по ній старанно.
3
ОСТАННЄ ЗІЗНАННЯ
Пам'яті я випадковий невільник:
Тихі розмови, чужі обіцянки...
Світ не вимірює вірність коханки —
Час лише множить зітхання повільні.
Дотики згасли у формулі звільнень,
Погляд відводиться в темні ділянки,
Звичку міняє відвертий романтик,
В серці тримає уламки довільно.
Спроба остання — зібрати мовчання,
Словом короткім дійти до скандалу,
Втілити в правду таємне кохання.
Після рядка, ніби як по сигналу
Тиша накриє останнє зізнання,
Вірш обриває відлуння фіналу.
Мирослав Манюк
18.10.2026
