тягар усвідомлення неминучий?

і ось тепер, сидячи на лаві запасних,
коли життя мене більше не обрало,
я збагнула..

збагнула кожен тяжкий погляд,
кожну засмучену думку та дію,
своєї матері..

і немовби в цей момент усі проблеми осіли,
забулися та зовсім зникли,
бо я таааак чітко відчула увесь тягар її старань і намагань.
бути кращою жінкою, мамою, дружиною.
бути кращою, щоб не осоромитися
перед сусідами, колегами, дітьми..
просто бути.
радіти, кричати, сміятися, плакати і дихати,
часом, справді важко дається..

і ось я збагнула, як сильно її такий вразливий, та наповнений силою обрис бажав опори.
хотів плакати, та не міг, а крик давно вже зчепився з легенями..

- що люди відчувають в момент каяття?

непохитну відданість?

токсичний сором?

бажання вкоротити собі віку тут і вже?

я хочу в обійми мами.
каятися до останньої краплі вуглекислого на її безсилих вустах,
до останнього удару в барабан життя,
до останнього ще теплого доторку..
на-зав-жди.